Знос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Знос або техні́чний знос (рос. износ; англ. wear; нім. Veschleiss m, Verschleissen n, Abnutzung f, Abnutzen n) — результат зношування, що визначається в установлених одиницях.[1] Значення зносу в техніці може виражатися в одиницях довжини, об’єму, маси та ін.

Основні поняття[ред.ред. код]

Розрізняють абсолютний знос — зменшення маси або розмірів деталі в процесі її роботи чи випробування на зношування і лінійний знос, визначається зміною розміру по нормалі до поверхні тертя.

З точки зору працездатності виробу розрізняють:

  • допустимий знос — значення зносу, при якому виріб зберігає працездатність;
  • граничний знос — знос, що відповідає граничному стану зношування виробу чи його складової частини. При досягненні граничного зносу подальша експлуатація деталі або вузла неприпустима. При аварійних зносах (поломках) експлуатація деталей неприпустима.

Методи визначення зносу[ред.ред. код]

Існують наступні основні методи кількісної оцінки зносу деталей[2]:

1. Метод мікрометричного вимірювання. Знос деталі при цьому методі визначається різницею початкового розміру деталі і її розміру після встановленого терміну експлуатації (числа годин роботи).

2. Метод зважування деталей. Зважування застосовується для визначення абсолютного зносу деталей у лабораторних умовах. Знос маси визначають за зміною маси зразка до і після випробування. Цей метод не можна застосовувати, якщо головним видом зношування є пластична деформація поверхневих шарів матеріалу деталі.

3. Профілографування поверхні деталі. Цей метод використовується для визначення дуже малих зносів (наприклад, у прецизійних деталях: плунжерах, нагнітальних клапанах, золотниках гідравлічних систем та ін.) за допомогою профілографів та профілометрів.

4. Метод штучних баз. Метод, який включає метод вимірювання відбитків і метод вимірювання вирізаних заглибин. Полягає в тому, що на поверхні тертя за допомогою спеціального інструмента вирізають заглибину із заздалегідь заданим геометричним профілем. За зміною її глибини визначають величину лінійного зносу. Метод відзначається високою точністю, тому що дно вирізаної заглибини є сталою базою для виміру.

5. Визначення продуктів зносу в оливі. При цьому використовують калориметричні, полярографічні способи або методом спектрального аналізу. Успішно використовують для визначення зносу деталей метод хімічного аналізу відпрацьованого мастила. За кількістю заліза та інших продуктів зношування в мастилі роблять висновок про величину зносу.

6. Метод радіоактивних ізотопів (мічених атомів). Метод базується на визначення кількості радіоактивної речовини в мастилі спеціальними лічильниками. За зміною кількості цієї речовини і роблять висновки про наростання зносу. Радіоактивну речовину (ізотопи вольфраму, сурми, кобальту і т.п.) вводять у деталь під час лиття, гальванічного нарощування чи дифузійного насичення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДСТУ 2823-94 Зносостійкість виробів тертя, зношування та мащення. Терміни та визначення
  2. ГОСТ 27860-88 Детали трущихся сопряжений. Методы измерения износа.

Джерела[ред.ред. код]