ЗіУ-11
| ЗіУ-11 (ЗіУ-681) | |
|---|---|
| Виробництво | |
| Проєкт, р | 1972 |
| Випускався, рр |
1973—1976 СРСР /.svg){kind=small} РРФСРЗавод імені Урицького |
| Екземпляри | 5 |
| Розміри | |
| Довжина | 9 600 мм |
| Ширина | 2 970 мм |
| Висота | 3 355 мм |
| Повна маса | 8,1 т |
| Максимальна швидкість | 100 км/год |
| Місткість | |
| Місць для сидіння | 22 |
| Нормальна місткість (5 чоловік/м²) | 80 |
| Повна місткість (8 чоловік/м²) | 100 |
| Двигун | |
| Назва двигуна | ДК-210 |
| Потужність | 110 кВт |
| Робоча напруга | 400—700 Вольт |
ЗіУ-11, також ЗіУ-681 (рос. ЗиУ-11) — експериментальний радянський високопідлоговий тролейбус середньої місткості для внутрішньоміських пасажирських перевезень на базі тролейбусу ЗіУ-9, що вироблявся впродовж 1973—1976 років на колишньому заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області.
Історія[ред. | ред. код]
Назвою машини є абревіатура повної назви заводу-виробника (Завод імені Урицького), яка також була його торговельною маркою до перейменування підприємства.
Радянський тролейбус ЗіУ-5, що серійно вже виготовлявся з 1959 року, а з 1966 року — ЗіУ-7, експлуатувалися в різних містах СРСР, тож виникла потреба розробити тролейбус зі скороченим кузовом для перевезеня пасажирів на маршрутах з меншим трафіком.
1971 року, на основі прототипу ЗіУ-9, почалась розробка ЗіУ-11. Кузов тролейбусу був укорочений на одне вікно між першою та другою дверима, що зробило конструкцію приблизно на метр коротшою. Це зменшило кількість місць у салоні з 32 до 22.
1972 року виготовлено перші два тролейбуси ЗіУ-11. З моменту проєктування було змінено позначення моделі на ЗіУ-681 (рос. ЗиУ-681), але це позначення не прижилося для цього типу. Прототипи відповідали першій серії ЗіУ-9В / ЗіУ-682B.
1973 року у Саратові почалося випробування двох тролейбусів ЗіУ-11. Гарантований термін експлуатації становив 5 років. Новий тролейбус мав більш короткий корпус, за рахунок чого мав підвищену маневреність та був найбільш зручним на вузьких вулицях міст з крутими поворотами. На тролейбусах ЗіУ-11 почали випробувати автоматичні штанги (струмоприймачі)[1]. Випробування прототипів тривали до 1974 року, але ця модель виявилася невдалою (мала пасажиромісткість, моторошні реактивні тяги змушували кузов при будь-якій зупинці розгойдуватися, а штанги (струмоприймачі) через розгойдування кузову часто сходили з контактної мережі), тож подальше зосередженя виробництва пало на користь ЗіУ-9 з подальшою його модернізацією.
Всього, впродовж 1973—1976 років, заводом імені Урицького було виготовлено лише п'ять експериментальних тролейбусів моделі, що отримали індекс ЗіУ-11 (ЗіУ-681).
Експлуатація[ред. | ред. код]
ЗіУ-11 експлуатувались на регулярних маршрутах лише в двох містах РРФСР: у Волгограді та Чебоксарах[2], але найточнішого розподілу між містами невідомо. Тролейбуси пропрацювали до початку 1980-х років, після чого були списані та утилізовані. Жоден вцілілий екземпляр ЗіУ-11 не зберігся до наших часів.
1983 року останній тролейбус цієї моделі був списаний у Волгограді.
| Країна | Місто | Роки експлуатації | Кількість | Бортовий номер |
|---|---|---|---|---|
| СРСР / РРФСР |
Волгоград | 1974—1983 | 1 | 4001[3] |
| Чебоксари | 1974—1980-ті | ? | ? |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Випробуваня ЗіУ-11 у Саратові [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ ЗіУ-11 у Чебоксарах (форум) (рос.)
- ↑ ЗіУ-11 (№ 4001) у Волгограді
Посилання[ред. | ред. код]
- ЗіУ-11 на сайті «Міський електротранспорт» [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] (укр.) (рос.)
- Наука та техніка. Пасажирські тролейбуси, що вироблялися в СРСР [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Д. А. Дементьєв, Н. С. Марков: Автобуси IX п ятирічки 1971—1975 рр. 2-е вид.. Москва 2014, ISBN 978-5-905-241-06-2, S. 140.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
