Казімеж Пельчар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пельчар.
Казімеж Пельчар
пол. Kazimierz Pelczar
Народився 8 лютого 1894(1894-02-08)
Трускавець, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 17 вересня 1943(1943-09-17) (49 років)
Вільнюс, Третій Райх
Поховання Вільнюс
Країна Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
Національність поляк
Діяльність лікар, онколог
Alma mater Ягеллонський університет
Галузь патологія, онкологія
Заклад Вільнюський університет
Вчене звання професор
У шлюбі з Яніна Моссор (1909—1999)
Діти Зофія (1931—1984)
Зенон (1933—2000)
Войцех (1936-?)
Аґнешка (1939—1940)
Марія (1942-2022)
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Хрест Незалежності
Хрест Незалежності
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)

Казімеж Пельчар (пол. Kazimierz Pelczar; 2 серпня 1894, Трускавець, Австро-Угорщина — 17 вересня 1943, Вільнюс, Третій Райх) — польський лікар, науковець, визначний онколог[1], професор кафедри загальної та експериментальної патології університету Стефана Баторія у Вільнюсі, віцепрезидент Вільнюського медичного товариства, член Міжнародного комітету раку в Лондоні та Міжнародної спілки протидії раку в Парижі, президент Польського товариства природників імені Миколи Коперніка[1], засновник першого онкологічного центру в довоєнній Польщі — Вільнюського Центру досліджень та лікування раку, нині Національний інститут раку Литви[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Казімеж Пельчар народився 2 серпня 1894 року у Трускавці, в сім'ї лікаря Зенона Пельчара та Марії Ельжбети з Краснодембських[3]. Він був найстаршою дитиною у сім'ї, були ще сестра Зофія та брат Мечислав. Дитячі роки Казімежа Пельчара пройшли у Трускавці.

У 1912 році з відзнакою закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца Йосифа I[1]. Після цього вступив на медичний факультет Ягеллонського університету, де студіював загальну та експериментальну патології. Проте навчання було перервано Першою світовою війною. В 1914/15 роках воював в австрійській армії. 23 лютого 1915 року потрапив у російський полон. Перебуваючи в російському полоні працював у шпиталях Червоного Хреста в Києві, Москві та Саратові. У 1918 році Пельчар приєднався до 5-ї польської стрілецької дивізії адмірала Колчака, де був заступником головного лікаря санітарного поїзда. Після евакуації 5-ї польської стрілецької дивізії, через Китай та Японію, повернувся до Польщі. 1 липня 1920 року взяв участь у Варшавській битві.

Після закінчення Першої світової війни продовжив навчання в Ягеллонському університеті, який закінчив 24 січня 1924 року. Працював асистентом на катедрі загальної патології Медичного колегіуму Ягайлонського університету в 1921—1930 роках. 28 жовтня 1925 року захистив докторську дисертацію в цьому виші.

У 1927 році отримав державну стипендію та проходив спеціалізацію в Берліні. У 1928 році вивчав біологію раку в Інституті Пастера та Радієвому інституті в Парижі. 2 липня 1929 року габілітований в Ягеллонському університеті.

1930 році запрошений в університет Стефана Баторія у Вільнюсі, де він був деканом медичного факультету в 1937—1938 роках. Згодом очолював катедру загальної патології, був висунутий кандидатом на посаду ректора університету Стефана Баторія[1].

У 1931 році, разом з знаним гістологом Казімежем Опочинським та Корнелем Міхейдою, Казімеж Пельчар відновив діяльність Віленського Комітету з боротьби з раком, зорганізував при ньому цикл лекцій, в яких переконував слухачів, що злоякісні новоутворення можна ліквідувати. У створеному ним у 1931 році Центрі досліджень та лікування раку[4] він практикою підтверджував свою теорію. У 1933 році було відкрито рентгенологічне відділення та гістопатологічну лабораторію в Центрі досліджень та лікування раку. Співпрацював з Радієвим інститутом у Варшаві, і у 1935 році перетворив свій Центр досліджень та лікування раку в філію цього інституту. 11 листопада 1937 року сталася катастрофа літака[pl], у якому летів Казімеж Пельчар, та він залишився живим.

Після початку Другої світової війни його запрошували до себе працювати університети Риму, Лондон, Париж, Нью-Йорк і Варшава, але він відмовив та залишився у Вільнюсі. У час німецької окупації працював лише у Вільно. Він заснував Комітет у справах біженців з територій окупованих СРСР, був активним членом Вільнюського благодійного товариства, допомагав жертвам війни.

У своєму Центрі досліджень та лікування раку на вулиці Полоцькій № 6 Казімеж Пельчар не тільки переховував своїх родичів та друзів, але й усіх тих, кому загрожував арешт гестапо. У ніч з 16 на 17 вересня 1943 року професора Пельчара забрали з дому як заручника за вбитого Армією Крайовою агента гестапо[5]. 17 вересня 1943 року Казімеж Пельчар був розстріляний у лісі біля селища Понари, нині мікрорайон Вільнюса[6][7].

Доробок[ред. | ред. код]

Казімеж Пельчар — автор понад 85 наукових медичних праць з токсикології, гематології та онкології.

Меморіальна дошка на честь Казімежа Пельчара в Інституті онкології у Вільнюсі

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 2003 році відбулась наукова конференція, яка була присвячена 60-річчю вбивства Казимира Пельчара. 2004 року була проведена конференція, присвячена 110-й річниці від дня народження Казімежа Пельчара, було відкрито меморіальну дошку на його честь в Інституті онкології у Вільнюсі[8].

2012 року одну з вулиць Вільнюса була названа на честь Казімежа Пельчара[9].

У 2019 році Литовсько-польське медичне товариство заснувало стипендію Казімежа Пельчара[10].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Professor Kazimierz Pelczar (1894–1943) Founder of an organised campaign against cancer in Vilnius 85 years ago. Процитовано 22 грудня 2019.
  2. ↑ Nacionaliniame vėžio institute – pagyrimų lavina. lrytas.lt/. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  3. ↑ Kazimierz Pelczar. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 22 грудня 2019.
  4. ↑ Onkologus pasveikino signataras Česlavas Okinčicas. «Nacionalinis vėžio institutas». Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  5. ↑ W 60. rocznicę zamordowania w Ponarach profesora USB Kazimierza Pelczara. «Tygodnik Wileńszczyzny». Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  6. ↑ Čaplinskas, Antanas Rimvydas. Pelčaras Kazimieras.− Iliustr. // Čaplinskas, Antanas Rimvydas. Vilniaus atminimo knyga: mieste įamžintos asmenybės. — Vilnius, 2011. — P. 308.
  7. ↑ Kazakevičius, Rimgaudas. Kazimierz Pelczar (1894—1943), the prominent professor of Vilnius Stefan Batory University (to the 110th anniversary of his birth / Rimgaudas Virgilijus Kazakevičius, Kristyna Rotkevič. — Iliustr. — Santr. liet. — Bibliogr.: 6 pavad. // Acta medica Lituanica. — Vol. 11, no. 2 (2004), p. 65-67.
  8. ↑ Venclova, Tomas. Pelčaras Kazimieras. — Portr. // Venclova, Tomas. Vilniaus vardai. — Vilnius, 2006. — P. 249—250.
  9. ↑ Вулиця Казімежа Пельчара [Архівовано 22 грудня 2019 у Wayback Machine.] «Vilniaus katalogas»
  10. ↑ Įteiktos pirmosios prof. Kazimiero Pelčaro vardo stipendijos: pagerbtas Nacionalinio vėžio instituto įkūrimo iniciatorius. Onkologo Puslapiai. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 21 грудня 2019.
  11. ↑ Zarządzenie o nadaniu Krzyża Niepodległości z Mieczami, Krzyża Niepodległości oraz Medalu Niepodległości. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  12. ↑ Zarządzenie o nadaniu Złotego Krzyża Zasługi. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  13. ↑ Zarządzenie o nadaniu Złotego Krzyża Zasługi. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Казімеж_Пельчар&oldid=40757071