Каменюк Оксентій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксентій Михайлович Каменюк
Народився 10 лютого 1927(1927-02-10) (97 років)
Рачин, Горохівський район, Волинська область, Українська СРР, СРСР
Помер
с.Рачин Горохівського району Волинської області
Країна  Україна
Національність українець
Діяльність громадський активіст
Відомий завдяки громадський діяч, публіцист
Alma mater Львівський університет
Знання мов українська
Партія Конгрес українських націоналістів
У шлюбі з Каменюк Надія Миколаївна
Нагороди
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каменюк.

Оксентій Михайлович Каменюк (10 лютого 1927, с. Рачин Горохівського району Волинської області ) — політв'язень сталінських концтаборів, політичний і громадський діяч. Перший редактор часопису Тернопільської обласної організації УРП «Тернистий шлях», очільник обласного осередку Конгресу українських націоналістів (нині — почесний його голова), заступник голови Братства вояків ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня»[1], член Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Оксентій Каменюк 10 лютого 1927 року в селі Рачин (Волинська область).

Навчався в Луцькій педагогічній школі.

Із 1947-го року — на історичному факультеті Львівського педагогічного інституту (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка).

У 1949 році — заарештовують за зв'язки з ОУН і відсилають у концтабори Тайшета, що в Красноярському краї, а відтак на Колиму.

Коли повертається 1955-го в Україну, не застає ні батьківської хати, ні господарки. Перш ніж шукати, де жити і працювати, їде в Гарбузів Зборівського району провідати сім'ю Лобурів і передати звістку від сина Богдана, з яким поневірявся на Колимі. Із першого погляду закохується в сестру Богдана Лобура — Надію.

26 березня 1955 року секретар місцевої сільради села Івачів розписав Оксентія і Надію.

Із дружиною повертається на Волинь. Чотири роки працює вчителем початкових класів у Головнянському районі, в селі Кукуріках. Відтак його викликали (за доносом однокурсника) в районне відділення КДБ, «де чоловік у погонах підполковника став випитувати, за що суджений, з ким підтримує зв'язки», а потім порадив після закінчення навчального року виїхати кудись за межі району.

Переїжджають із дружиною на Дніпропетровщину, але й там не було спокою. Для тамтешніх людей вони були чужі, «западенці», «бандерівці». Вирішили повертатись додому, в Галичину.

У 1957 році влаштовується вчителем російської мови й літератури у Завійську семирічну школу.

У 1958 переїжджають у Кадобну: Калуський райвідділ освіти призначив Оксентія Михайловича на посаду директора тамтешньої восьмирічки, але ненадовго, бо райком КПУ дізналися про приховані факти в автобіографії (судимість та про колишні зв'язки з ОУН).

Учителює у Перепельницькій середній школі на Зборівщині, відтак — переїжджає до Тернополя, де довго оббивав пороги міської та обласної освітніх установ, аж поки не призначили вчителем української мови та літератури в міську російську школу № 4 із тижневим навантаженням чотири уроки і в школу № 16 вихователем групи продовженого дня[2].

Згодом — викладач української мови й літератури у Тернопільському профтехучилищі № 9. Працював до пенсійного віку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Доробок[ред. | ред. код]

Книжки-хроніки:

  • «За Україну»,
  • «День за днем»,
  • «Згода будує, незгода руйнує» — хроніка діяльності Тернопільської обласної організації конгресу українських націоналістів 2000—2003 рр.

Книги-спогади:

  • «Жінка з неспокійним серцем» — про свою кохану дружину, котра покинула його шість років тому,
  • «Постригач»,
  • «З глибини пам'яті» — нарис-спогад про с. Рачин Горохівського району Волинської області.

Збірник пісень: «Пісні моєї юності з рідної Волині» (2015).

Нині друкується нова його книжка — «У полоні гризот і тривог».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Про створення робочої групи щодо спорудження пам'ятника Роману Шухевичу. Архів оригіналу за 19 березня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
  2. ↑ Садовська Галина. Із кагорти моральних авторитетів // Вільне життя. — 2017. — 13 лютого. Архів оригіналу за 19 березня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
  3. ↑ Про нагородження відзнакою «20 років Незалежності України» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2016. Процитовано 18 березня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
 Тернопіль. Оксентій Каменюк про Ярославу Стецько на YouTube // 20 хвилин. — 2013.  — 23 травня.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каменюк_Оксентій_Михайлович&oldid=38901474