Карачівка (місцевість)
| Карачівка Харків | ||
| Загальна інформація | ||
|---|---|---|
| Район (у місті) | Новобаварський | |
| Головні вулиці | Карачівське шосе | |
| Транспорт | ||
Карачівка — місцина Харкова, колишнє село в Харківській області.
Історія та назва[ред. | ред. код]
Бронзова доба[ред. | ред. код]
Територія сучасної Карачівки була заселена людьми ще з доісторичних часів. Поруч з Карачівкою знайдені знахідки часів бронзової доби (ІІ-І тисячоліть до н.е), зокрема Зрубної культури яка відносилася до пізньої бронзової доби (XVI—XII ст. до н.е.). Тогочасне населення займалося скотарством, землеробством, ткацтвом, бронзовим виробництвом. Кольорові метали привозили з сусідніх районів (наприклад, з району сучасного Бахмута Донецької області).
Залізна доба[ред. | ред. код]
Також на території Карачівки знайдені сліди знаходження скіфів. На території Карачівки знайдене поселення лісостепової археологічної культури ранньої залізної доби. Багато поселень цієї культури виявлено в протоках Сіверського Дінця. Основним видом діяльності населення було землеробство. Також вони займалися скотарством, металургією, гончарством, вели товарообмін з сусідніми скіфськими племенами і містами Північного Причорномор'я.
Давньослов’янський та давньоруський період[ред. | ред. код]
У місцевості на правому березі р. Уди розташовані залишки багатошарової археологічної пам'ятки — ранньослов'янського поселення роменської культури (VIII—Х н.е. століття), носіями якої були сіверяни, та Донецьке городище, яке ототожнюють з давньоруським містом Донець (ХІ—ХІІІ н.е. століття). Городище згадується в джерелах XVII ст. — у Розписові сторожових пунктів і в «Великому кресленні». М.М. Карамзін називав його Когановим городищем.
Історична доба[ред. | ред. код]
Карачівка почала забудовуватися з 1827 року, завдяки Михайлу Щербиніну, який майже постійно мешкав у Карачівці. Первісно тут знаходився Карачівський ліс, який у ХІХ столітті, вже став парком.
У Списку населених пунктів за 1864 рік [1], Карачівка фігурує під номером 135 (Харківський повіт). Село яке було у приватному володінні було розташоване ліворуч від Катеринославського поштового шляху. На той час село розташовувалося у 9 ти верстах від повітового міста. та у 19 верстах від станової квартири (місце знаходження станового пристава). У самому селі налічувалося 23 подвір’я, а населення складалося з 31 особи чоловічої статі та 35 жіночої (у сумі 66 мешканців). У селі розміщувалися пивоварний (броварня) та цегляний заводи, а також млин. Слід зауважити, що у Списку поруч з назвою села «Карачівка», як друге (другорядне), зазначена назва «Єлизаветполь».
У Довідковій книзі Харківської єпархії 1904 року, фігурує хутір Карачівка. Карачівка входила до Першого церковного округу Харківського повіту. З 1867 року, хутір Карачівка (разом з хуторами Іржавець та Яструбівка) у релігійному підпорядкуванні відносився до храму Архангела Михайла, слободи Бабаї, від якої хутір знаходився на відстані однієї версти. Крім того мешканці хутора Карачівка (разом з мешканцями хуторів Гусів та Мокрий Жихор) відвідували храм святого Миколи у слободі Жихор, від якої хутір знаходився на відстані також однієї версти.
У 1956 біля Карачевки був знайдений скарб бронзових речей, у якому були серпи, наконечники стріл, мотика.
1968 року Карачівку було включено до переліку історичних міст та населених пунктів України.
Інфраструктура[ред. | ред. код]
Навчальні заклади[ред. | ред. код]
- Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 79
Підприємства[ред. | ред. код]
Транспорт[ред. | ред. код]
Топоніміка[ред. | ред. код]
- Карачівське шосе – йде від Новожанівської вулиці міста Харків до північного краю міста, де у смт. Покотилівка, переходить в Харківську вулицю;
- Карачівський проїзд – знаходиться у місцевості міста Пилипівка, з’єднує вулицю Ясні Зорі та вулицю Східну.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Штиглицъ. Н. XLVI Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1864 года. — Центральнымъ статистическимъ комитетомъ министерства внутреннихъ дѣлъ. — СПБ. : Карла Вульфа, 1869. — С. 10-358с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Карачівка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] у базі Інституту історії України НАН України
Література[ред. | ред. код]
- ІМіС УРСР. Харківська область. — К., 1967
- Законодавство про пам'ятники культури: Збірник нормативних актів. — К., 1970
- Шрамко Б. А. и др. Справочник по археологии Украины: Харьковская область. — К., 1977 (рос.)
- Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. — К., 1987. (рос.)
- Штиглицъ. Н. XLVI Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1864 года. — Центральнымъ статистическимъ комитетомъ министерства внутреннихъ дѣлъ. — СПБ. : Карла Вульфа, 1869. — С. 10-358с.(рос. дореф.)
- Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 471 - 81,84 с.(рос. дореф.)
|
Це незавершена стаття про Харків. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |