Сіверяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сіверяни
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg
Найбільші розселення Україна, Росія, Білорусь
Близькі етнічні групи Українці, Росіяни, Білоруси
Мова говори давньоруської і / або скіфо-сарматської мов
Релігія Язичництво

Сіверяни  (давньорус. сѣверо, сѣверъ, сѣверы) — східнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Десни та над течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернігівщині, Сумщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов, а далі вже були землі радимичів.

Головні міста: Чернігів, Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль, Курськ, Рильськ, Любеч, Переяслав-Хмельницький. З заходу сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами, на півдні з уличами.

Племінна назва[ред.ред. код]

За літописом Нестора «…сѣдоша по Десні, и по Семи, по Сулі, и нарекошася сіверъ». Сівер означає "схід", "холод", холодний "північно-східний вітер" тощо. Можливо, назва сіверян і походить від того, що в перші часи словянського розселення зайшли далеко на схід. Також племінна назва сіверян може бути співставлена з кількома етнонімами, серед яких серб, сабір, савар та з великим гніздом слів різних мов, котрі мають значення «сусіда, товариш, брат» — укр. сябер, болг. сябр, серб. себар, рос. себёр, лит. sebras, морд. шабра, алб. sёmbёr та ін. Можливо, всі ці слова походять від усіченого давньо-германського *næhwa-gabur, тоді, можливо, місця поселень сіверян перекривали ареал сербів. Ще Нідерле вважав, що ці два етноніми споріднені між собою (Нидерле Любар, 1956, 31).

Лісова країна давала тутешнім поселенцям охорону і забезпеку від нападів степовиків; у недоступній глуші, серед ніколи нерубаних борів могли спокійно жити й зростати словянські оселі. З лісової смуги сіверяни виходили й на південь у луги, переходили ріку Сулу й ішли далі у південі незаселені степи, скільки на те дозволяли кочовики. Сіверяни жили в глибоких пущах, далеко від шляхів культури й звичаї їх залишилися суворі й примітивні, незрозумілі для культурніших племен. Літописець закидає їм, що їли все нечисте. Нечистим уважали тоді мясо деяких звірят, наприклад бобрів, вивірок, хомяків. Сіверяни мабуть не перебирали в їжі, споживали, що давала їхня земля та ліси.

Археологи вирізняють їхні кургани за спіралевидними скроневими кільцями. Разом з тим, вони багато в чому нагадують поховання Правобережжя (простота костюму, півтораобертові перстеневі кільця). Археологічним відповідником сіверян є волинцівська та особливо роменська культури лісостепового Лівобережжя VIII-ХІІ ст. Певний вплив на сіверян справила алано-болгарська салтово-маяцька культура басейну Сіверського Дінця (історичні хозари).

Сіверяни платили данину хозарам, пізніше у 907 році, за князя Олега (882912), були приєднані до Київської Русі. У 8 — поч. 9 ст. Сіверяни брали участь у поході Олега на греків.

Основні заняття[ред.ред. код]

Головним заняттям сіверян було хліборобство, скотарство, мисливство і рибальство.

Останні згадки[ред.ред. код]

Після 1024 назва «сіверяни» зникає з історичних джерел; вони влилися до складу українського народу, однак залишилася назва Сіверського князівства.

Востаннє сіверяни згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1183 році.

У джерелах XVI—XVII ст. в басейні Сейму згадується етнічна група севрюків, яких дехто вважає безпосередніми нащадками сіверян VIII-ХІІ ст. Від цього ж етноніму походять деякі географічні назви Лівобережної України: Сіверія, Новгород-Сіверський, Сіверський Донець тощо.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.