Селище міського типу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Се́лище місько́го ти́пу — міське поселення, яке за функціональним призначенням у загальній системі адміністративно-територіального устрою України посідає проміжне місце між сільським населеним пунктом і містом, але в обліку населення відноситься до міського.

Ця офіційна назва для приміських поселень використовується в деяких країнах колишнього радянського блоку. Вона використовувалась у всіх 15 союзних республіках СРСР з 1922 року, замість колишнього терміну посад. Він був введений в Польщі (1954) і Болгарії (1964). Пізніше всі селища міського типу в Польщі були перетворені в інші типи поселень (місто чи село) в 1972 році, а в Болгарії та 5 колишніх радянських республіках (а саме Вірменія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова) — на початку 1990-х років. Сьогодні цей термін використовується в інших 10 колишніх радянських республіках — Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан.

Відповідно до частини першої статті 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Таким чином, наразі такий вид поселень як селища міського типу в Україні конституційного та правового статусу не мають.

Адміністративне віднесення[ред.ред. код]

Відповідно до положення, затвердженого 12 березня 1981 Указом Президії Верховної Ради УРСР, до категорії селищ міського типу може бути віднесено населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, які мають державний житловий фонд, з кількістю населення понад 2 тисячі чоловік, з яких не менш як дві третини становлять робітники, службовці та члени їх сімей.

В окремих випадках до категорії селищ міського типу може бути віднесено населені пункти з кількістю населення менш як 2 тисяч чоловік, але не менше як 500 чоловік, якщо вони мають близьку перспективу економічного і соціального розвитку, зростання кількості населення.

Органом державної влади в селищі міського типу є селищна рада народних депутатів.

Історико-географічне дослідження[ред.ред. код]

Мережа селищ міського типу України вирізняється значними регіональними відмінностями, що зумовлено різними умовами та чинниками її формування[1]. Серед предметів визначення демографічних параметрів усієї мережі селищ, порівняльний аналіз їхньої щільності та географічного положення; визначення впливу селищ міського типу на інші, переважно сільські, населені пункти з урахуванням їхнього географічного положення, демографічного та інфраструктурного потенціалу.

Демографія та депопуляція смт в Україні[ред.ред. код]

В Україні на 1 січня 1991 налічувалося 921 селищ міського типу (67,96 % загальної кількості міських поселень).

Станом на 1 січня 2004 р. в Україні було 886 селищ міського типу. Їхня кількість як порівняти з 1 січня 1989 р. зменшилася на 4,4 %, а кількість населення в них — на 14,3 %.

Регіональні відмінності демографічних параметрів та щільність селищ
міського типу в Україні[1]
Україна, автономія,

області

Кількість
селищ міського типу
Густота селищ
міського типу
(кількість на 1 тис. км²)
Середня людність
селищ міського типу,
тис. осіб
Частка населення
селищ міського
типу в міському населенні,%
Україна 885 1,47 5,1 13,2
АР Крим АР Крим 56 2,15 5,4 16,2
Вінницька область Вінницька область 29 1,09 5,7 19,1
Волинська область Волинська область 22 1,09 4,6 18,0
Дніпропетровська область Дніпропетровська область 46 1,44 5,2 8,6
Донецька область Донецька область 131 4,94 3,9 10,6
Житомирська область Житомирська область 43 1,44 4,3 24,0
Закарпатська область Закарпатська область 19 1,48 6,2 29,3
Запорізька область Запорізька область 23 0,85 5,9 8,3
Івано-Франківська область Івано-Франківська область 24 1,73 5,0 19,8
Київська область Київська область 30 1,07 7,8 22,3
Кіровоградська область Кіровоградська область 26 1,06 6.1 20,7
Луганська область Луганська область 109 4.08 4,1 18,0
Львівська область Львівська область 34 1,56 3,6 7,5
Миколаївська область Миколаївська область 17 0,69 6,2 13,9
Одеська область Одеська область 33 0,99 5,9 11,2
Полтавська область Полтавська область 21 0,73 6,2 12,6
Рівненська область Рівненська область 16 0.80 6,0 18,1
Сумська область Сумська область 20 0,84 4,9 10,6
Тернопільська область Тернопільська область 17 1,23 4,7 17,8
Харківська область Харківська область 61 1,94 6,7 16,3
Херсонська область Херсонська область 30 1,05 6,5 24,5
Хмельницька область Хмельницька область 24 1,17 4,4 13,7
Черкаська область Черкаська область 15 0,72 5,2 9,3
Чернівецька область Чернівецька область 8 0.99 6,8 15,2
Чернігівська область Чернігівська область 30 0,94 4,4 17,6

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Дністрянська Н. Географічні параметри та функціональні можливості мережі селищ міського типу Львівської та Івано-Франківської областей//Вісник Львів. ун-ту Серія геогр. 2008. Вип. 35. С. 66–71