Коли впаде темрява

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва Коли впаде темрява
Just After Sunset.jpg
Обкладинка українського видання
Автор Стівен Кінг
Назва мовою оригіналу Just After Sunset
Переклад з англ. Олександр Красюк
Мова українська
Жанр жахи
Видавництво Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля"
Публікація 2008
Публікація
українською мовою
2009
Сторінки 432
ISBN 978-966-140-360-3


Коли впаде темрява (англ. Just After Sunset) — збірка оповідань американського письменника, майстра жахів Стівена Кінга. Опублікована автором в 2008 році. Українською видана книжковим клубом "Клуб сімейного дозвілля" в 2009 році. [1] [2]

Оповідання[ред.ред. код]

  • Вілла (англ. Willa)
  • Дівчина-колобок (англ. The Gingerbread Girl)
  • Сон Гарві (англ. Harvey’s Dream)
  • Зупинка по дорозі (англ. Rest Stop)
  • Велотренажер (англ. Stationary Bike)
  • Речі, які вони залишили по собі (англ. The Things They Left Behind)
  • Випускний день (англ. Graduation Afternoon)
  • N (англ. N)
  • Пекельний кіт (англ. The Cat from the Hell)
  • "Нью-Йорк Таймз" за пільговими знижками (англ. The New York Times at Special Bargain Rates)
  • Німий (англ. Mute)
  • Аяна (англ. Ayana)
  • Дуже тісний кут (англ. A Very Tight Place)

Сюжет та історія створення оповідань[ред.ред. код]

В збірку ввійшли переважно нові оповідання С. Кінга, проте є і декілька доволі давніх. Історію створення оповідань та що надихало на їх написання автор подав в нотатках в кінці збірки[1].

«Вілла»[ред.ред. код]

Чи існує життя після смерті? Що трапляється з душами, людей які потрапляють в масову катастрофу? С. Кінг тримається головної ідеї, котра полягає в тому, що ми в той чи інший спосіб живемо й після смерті і що кохання може продовжуватися й по той бік.

Вілла і Девід молода закохана пара, вони застрягли на дивній станції з іншими подорожуючими, час іде, а потяг, щоб відправитися додому не приходить… Ніхто з людей уже й не пам’ятає чому вони тут і скільки часу ждуть потяг. Станція на віддалі від містечка, іншого транспорту немає, кругом бродять здичавілі звірі і навіть чути виття вовків…

«Дівчина-колобок»[ред.ред. код]

Острів Вермільйон – острів, де в літній період люблять відпочивати багатії у своїх маєтках. Решту періоду будинки стоять порожні по 6-8 місяців на рік. Емілі Овенсбі прибула на острів з однією метою зайнятись бігом, побути на самоті, відволіктись від думок про втрачену дитину. Острів практично порожній, проте один з сусідів Емілі навідується туди час від часу, щоб порозважатися із своїми псевдо племінницями. Емілі випадково побачила кривавий результат розваг Пікерінга, але тим самим наразила себе на смертельну небезпеку. І ось тепер довгі місяці занять бігом стають у пригоді.

«Сон Гарві»[ред.ред. код]

Сни дивна річ і інколи сон та реальність важко розрізнити, а деколи вони прогнозують майбутнє. Гарві з Джанет давно одружені, уже понад 30-ть років. Вони майже втратили інтерес один до одного і здебільшого сплять в різних кімнатах. Одного весняного ранку, коли Джанет поралася на кухні, Гарві зайшовши напівголий на кухню почав розповідати жахливий сон і поступово Джанет розуміє, що це не просто сон, а жорстока реальність.

«Зупинка по дорозі»[ред.ред. код]

Як часто Ви стаєте свідками сутичок між людьми, сімейними і просто закоханими парами? А що станеться як проста сварка переросте у справжню бійку і Ви опинитесь єдиним свідком і єдиним хто може допомогти нещасній жінці?

Джон Дикстри – письменник, що пише під псевдонімом Рік Гардин, зупиняється для того, щоб спорожнити свій пузир і стає свідком саме такого розвитку подій. Більш нікого навкруги хто б міг допомогти, поліцію навряд чи діждешся у такій порі і в такому місці. Дикстри єдина людина, яка може врятувати нещасну жінку від каліцтва, а то й від смерті.

«Велотренажер»[ред.ред. код]

Річарда Сіфкіца, художника-ілюстратора середнього віку із завищеним рівнем холестерину. Лікар рекомендує йому змінити спосіб життя на активніший і відмовитися від шкідливих звичок, зокрема, від різних фастфудів. Велотренажер чудовий спосіб для підтримки форми, але доволі нудний. Проте поєднання художнього дару Сіфкіца та уяви робить його доволі захопливим, навіть певною манією. Сідаючи на нього Сіфкіц поринає у вир власних ілюзій, які з часом стають все реальнішими.

«Речі, які вони залишили по собі»[ред.ред. код]

Оповідання навіяне подіями 11 вересня. В нотатках до збірки С. Кінг сказав : « Як і кожен американець, який бачив, як того ранку падало небо над Нью-Йорком, я намагався зрозуміти як саму подію, так і ті рубці, які вона, безсумнівно, залишить по собі. Це оповідання і є результатом такого намагання.»

Головному герою Скотту Стейлі лише за щасливим збігом обставин вдалося вижити і не загинути в хмарочосі того жахливого дня. Тоді він просто вирішив "прохалявити" і не піти на роботу і тим самим уникнув жахливої участі його співробітників. Проте поступово в його квартирі з’являються особисті речі його загиблих співробітників, які ті тримали на робочих місцях. Вони промовляють ночами до нього і їх неможливо позбутися…

«Випускний день»[ред.ред. код]

Яскравий сон, що побачив Кінг вві сні і став основою даного оповідання. А саме – величезна грибовидна хмара, що розквітає над Нью-Йорком. Джаніс – молода дівчина, що зустрічається з хлопцем з заможного роду. На носі випускний і скоріше всього його родичі розлучать їх, але Джаніс не сильно цим переймається. У неї значні плани на майбутнє, вона знає чого прагне і як використати власну красу. Та всі мрії та плани, перекреслюються в одну мить.

«N.»[ред.ред. код]

Синдром нав’язливих станів – це синдром при якому люди повертаються, щоб перевірити чи виключена праска, чи замкнені двері, інколи зациклюємось на тому, що певну річ потрібно виконати певну кількість раз і т.д. Персонажі оповідання один за одним захворюють даним синдромом, підхоплюючи його від попередника, який покінчував життям самогубством. І всьому винне Акерманове поле – містичне місце з вісьмома каменями розташованих по колу, яке утримує закритим прохід зі світу забутих богів-монстрів.

З поміж всіх оповідань включених в книгу, дане оповідання є найновіше.

«Пекельний кіт»[ред.ред. код]

Одне з давніх оповідань Кінга. Всі мабуть чули історії про розумних котів, які мстили хазяям за знущання над ними, або про ревнощі котів, коли з’являлись нові улюбленці. Гелстон – найманий вбивця, професіонал. Він скоїв успішно чимало вбивств. Тепер його наймають для дещо неординарного і доволі простого завдання - вбити кота. Проте недооцінка пекельного створіння призвела до того, що це стало останнім завданням вбивці.

«“Нью-Йорк Таймз” за пільговими знижками»[ред.ред. код]

Інколи мертві люди можуть зв’язуватись з люблячими людьми в різний спосіб з іншого світу. Чоловік Енн гине в авіакатастрофі, проте Джеймсу вдається зв’язатись з нею із того світу телефоном. Такі телефонні дзвінки доволі дивні, оскільки не реєструються ні в пам’яті телефону , ні на АТС.

«Німий»[ред.ред. код]

Оповідання написане Кінгом під враженням від читання статті в місцевій газеті про секретарку з середньої школи, яка розтратила понад шістдесят п’ять тисяч доларів, граючи в лотерею. В нотатках Кінг пише: «Перше запитання, що виникло в мене, - як це сприйняв її чоловік, тож я й написав оповідання, щоб з’ясувати це питання…»

Історія починається з того, що Моне приходить на сповідь до священика. Він в пригніченому стані підбирає німого чоловіка на дорозі і оскільки подорожній німий, то він розкриває повністю душу говорячи сам із собою. Та німий насправді виявився і не таким вже й глухим, і як вдячність за доброту Моне, він відправляє на той світ його зрадливу і розтратну дружину.

«Аяна»[ред.ред. код]

Коли ми формулюємо запитання, які торкаються Бога, на початку кожного списку йдуть такі: чому одні люди вмирають, а інші живуть? Чому одним добре, а іншим ні? Дані запитання Кінг і зачіпає у даному оповіданні, хоча і не дає відповіді на них.

Аяна дівчинка, яка зцілила батька головного героя. Через деякий час і в ньому проснулася здатність виліковувати людей, проте зціляти він міг лише після того як з’являвся дивний провідник і відводив його до того кого він мав зцілити.

«Дуже тісний кут»[ред.ред. код]

С. Кінг в нотатках до оповідання пише наступне: «Кожен час від часу користується отими придорожніми пересувними туалетними кабінками... К бісу, ніщо не порівняти з відчуттям, коли з-посеред яскравого серпневого дня входиш до такої ледь освітленої будочки, авжеж? Там затишно-тепло, і атмосфера просто божественна. Правду кажучи, в таких випадках мені завжди згадується оповідання Едгара По «Передчасний похорон», і ще я розмірковую, що робив би, аби такий сральник раптом упав дверцятами донизу. Особливо якби поблизу не трапилося нікого, хто міг би мені допомогти звідти вибратись… »

Посилання[ред.ред. код]