Колядування
Колядування — давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок) з метою сповіщення про добру новину — народження Ісуса Христа. Традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування є зірка та рушник[1].
Опис[ред. | ред. код]
Обряд колядування має витоки з давніх язичницьких часів та супроводжується певними театральними дійствами, насамперед ритуальним обходом дворів із величаннями та побажаннями господарю і його родині щастя, добра та злагоди[2]. Історично обряд колядування поступово видозмінювався, включаючи нові компоненти. Цей обряд обов'язково поєднувався з відповідними обрядовими та ігровими діями, танцями, музикою, жартами тощо, які разом й надавали святу поетично-величальної піднесеності, справляли на учасників обрядових дій незабутнє емоційне враження[2].
Колядницькі табори, залежно від розмірів села ділилися на декілька груп по 6-10 осіб. Очолювала табір «береза» — людина, яка знала різні колядки і «вела перед». Крім берези до складу групи входили: «виборець» («скарбник»), «кінь» (міхоноша" — людина веселої вдачі, витівник) та кілька колядників і музикантів[3].
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, на Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. На перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із зіркою та дзвоником. Зірку роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок —шалівок. Зірка декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка. Увечері йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив'язують до довгої тички, щоб здалека було видно[4].
Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви — мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо. Гуртувалися колядники за територіальним принципом — окремими вулицями або кутками. Обов’язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи[5].
Походження[ред. | ред. код]
Українська народна традиція колядування тісно переплелася з церковною, на думку А. Л. Байцара, ця традиція через Польщу прийшла до України з Риму. Церковні колядки прийшли в Україну з Європи (середині другого тисячоліття). У цей період Українська церква була вже наближена до європейської (Берестейська унія 1596 р.)[6].
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колядування |
- Календарно-обрядова поезія
- Щедрування
- Водіння кози
- Коляда
- Живий вертеп
- Шопка
- Різдвяна зірка (Звізда)
- Батлейка
- Вертепна драма
- Вертеп
- Святий вечір
- Колядки
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Безущак С. Різдвяні свята на Тернопільщині: традиції та інновації // Українознавство: Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал. — 2010. — № 3 (с.168)
- ↑ а б Смоляк П. О. Роль зимових календарних обрядів в українському театральному мистецтві // Вісник Запорізького національного університету. Збірник наукових праць. — № 1, 2010.
- ↑ Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX — початку ХХ ст / І. Волицька. — Київ: Наукова думка, 1992. — 140 с. (С. 9)
- ↑ Коляда // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 1. / Олекса Воропай. — Мюнхен, 1958. — С. 57—83.
- ↑ Курочкін О. Свята й обряди календарного циклу. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 3 липня 2013.
- ↑ Байцар Андрій. Обряд колядування і Україна([1] [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.])
Посилання[ред. | ред. код]
- Міхоноша // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1009. — 1000 екз.
- Обхід // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 142-143.
- Ольга Харчишин. Коляди — спільна спадщина українців та поляків [Архівовано 13 січня 2021 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||