Святий Вечір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шопка — атрибут святвечора

Святи́й Ве́чір (Свят-ве́чір, Бідна Кутя, Вілія) — одне з найурочистіших християнських свят. Його відзначають напередодні Різдва по богослужінні, 6 січня нового стилю за григоріанським календарем (старого стилю 24 грудня - за юліанським календарем) та другий раз — 18 числа нового стилю (5 - старий стиль) січня місяця, перед святом Богоявлення.

Страви[ред.ред. код]

Із Свят-вечором пов'язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними, оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.

Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.

Червоний кут (покуть), де тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому при поминках обов'язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».

Обряди, пов'язані із кутею[ред.ред. код]

Докладніше: Кутя

Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик — на добробут, а запали — на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам'ятали відоме прислів'я: «Не передай куті меду». В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими приправами до смаку. Усе це розмішували узваром. На особливу увагу заслуговує обряд «Нести кутю на покуттю». Адже вона неодмінно має стояти в новому горщику протягом усіх свят. У одних районах це мав робити наймолодший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував: «Несу кутю на покуттю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли».

На півдні України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти і супроводжувати дію звуками квочки («кво-кво»); коли ж ставила узвар, то просила всіх устати й кудкудакати («кудкудах-кудкудах»). Це для того, щоб гарно неслися кури і виводили курчат. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки. На Чернігівщині господиня імітувала це тоді, як подавала їсти кутю.

Здебільшого відносив на покуть кутю хтось з чоловічої статі. Але на Черкащині перевага віддавалася жінкам. Господиня, несучи горщик, казала: «Кутю на покутю, узвар — на базар, а пироги — на торги: кво-кво…»; діти ж услід піддакували: «Цяп-цяп…». Прилаштувавши горщик, підходила до малят і, поскубуючи їх за чубчики, приказувала: «Чуб-чуб…» — це для того, щоб курчата були чубатими.

На місці, де мала стояти кутя — на покутті — робили кубло з сіна. Власне, в нього і ставили горщик, прикривши хлібом з дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цієї трави готували купіль для немовлят.

Обряд вечері[ред.ред. код]

1904-1905

Волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, зносили оберемок сіна і стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохрещ. Добрим знаком було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту або збруї, обрядовий хліб «Василі», який також ставили на покуть.

Як тільки на небосхилі з'являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва «багата кутя» чи «багатий Свят-вечір».

Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Свят-вечора. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, ,а, відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-хвилюючі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».

Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».

Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини, їм зичили здоров'я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджіл. Тільки після цього починали вечеряти.

На Чернігівщині, перед тим, як почати трапезу, господар, взявши першу ложку куті в рот і, не ковтаючи неї, виходив на двір подивитися нічне небо: якщо воно зоряне — наступного року добре вестиметься всяка птиця, а коли зірок мало — доведеться її продавати. Лишень після цього починали вечеряти. Кожен з присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею та узваром.

Відвідування родичів[ред.ред. код]

Після вечері діти мали віднести обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупорізкам. Щоправда на Херсонщині робили це перед вечерею. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…».

Хрещені (навістити їх було за священний обов'язок) забирали принесену вечерю і взамін давали свою; натомість дітей ощедрували горіхами, цукерками чи грішми. Якщо хтось за вечерею необавом чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину, а коли вдавився, то це віщувало сумну вістку. Після всього господиня мила посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесні скропити молодий приплід, переважно курчат чи качат, яких уперше випускали на двір.

Передріздвяні обряди та звичаї[ред.ред. код]

Не менш цікаві передріздвяні обряди побутували в Карпатах та на Закарпатті. Крім куті, тут пекли спеціальний обрядовий хліб — «карачун», «крачун», «хлібець». В одних місцях його виготовляли ввечері, в інших — у ніч перед Різдвом, супроводжуючи цікавими обрядодіями. Скажімо, гуцули робили це в такий спосіб: жінка, щоб спекти крачуна, одягалася в гуню і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а крачун — символ достатку». Хоч обрядовий хліб і супроводжував усі святки, символізуючи зимове сонцестояння, але вживали його тільки після Василя.

На Закарпатті обрядовий хліб пекли з пшеничного борошна. Перед тим, як його вчинити та посадити в піч, газдиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була відданиця, то змащувала обличчя медом, потім змивала його, а воду, зливши у пляшечку, вправляла в тісто. Коли саджала в піч пшеничні вироби, то казала: «Як цей мід пече в крачуні, так би тобі (ім'я хлопця) пекло серце за мною». Вважалося, якщо цю воду підлити юнакові, то він неодмінно вподобає дівчину.

Напередодні Різдва батько з сином йшли до току з веретою, нав'язували в неї соломи і заготовляли два снопки — один, щоб розіслати на столі, а другий правував за дідуха. Потім направлялися до річки, вмивалися джерельною водою, змочували з трьох сторін крачуна і, прихопивши з собою солому та сніпки, йшли до хати. Почувши постуки в сінях, господиня запитувала: «Хто там дуркоче?» — «Святий Дух з калачами та зі свяченою водою,— відказував газда і, переступивши поріг, оповіщав: — Щедрий і добрий вам вечір!».

Дружина, розіславши біля порога якусь одежину (на голу долівку не годилося ступати), відповідала: «Дай, Боже!». Натомість господар пускав крачуна до столу, а газдиня, упіймавши його, кидала назад. Якщо хлібець упав долі, то дивилися, чи «не догори, бо це на лихий рік». Подібну обрядодію робили і на щедру кутю.

Після цього батько з сином розстеляли куля на столі, прикритому святковою скатертиною, а дідуха ставили на покуть. Соломою прикривали лави і долівку. Дорослі члени родини тим часом робили перевесла і перев'язували ними попереки, щоб «під час жнив не боліла спина».

Такий звичай побутував на рівнинному Закарпатті. Гуцули ж святвечерювали трохи інакше. Напередодні багатої куті господар разом із сином (а коли не було, то з дружиною, котра одягала чоловічу шапку) тричі за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хліб, по ложці меду й куті, а також жаринки, ладан і свічку на тарілці. Потім заходили у хлів і робили на одвірках та між рогами тварин хрестики, і проголошували заклинання.

Міцно позамикавши двері, обсипали довкола маком «од відьом», а біля порога клали зубок часнику та сокиру «від вовків». Лишень після цього заходили в хату з «колядником» — обрядовим снопом. До речі, мешканці Карпат намагалися завести в світлицю й полазників — ягнятко або телятко й нагодувати його. Деінде влаштовували символічний обряд частування диких звірів.

Ворожіння на Свят-вечір[ред.ред. код]

Ось такі, найвідоміші обряди, пов'язані зі свят-вечором на всьому терені України. Не менш поетичними були й ворожіння та заклинання. Скажімо, хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки, йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущас воду на лотоки, так би (ім'я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».

Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомість удома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».

Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум'яним.

З багатим Свят-вечором пов'язано чимало повір'їв. Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, котрі носили до Василів, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохрещ ними підкурювали корів, котрі хворіли. На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи: «Хто мені судиться, той сю ніч присниться».

Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім'ї будуть часті сварки…

Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили,— до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.

Крім молоді ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть. Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти на дворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».

Прогнозування[ред.ред. код]

  • На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
  • Місячна ніч — врожай на баштани.
  • Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
  • Сніг іде — врожай на яблука.
  • Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
  • Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
  • З кубельця витягали сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
  • Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Вінець. Скуратівський В.Т. Київ. Видавництво УСГА 1994 - 240 с. ISBN 5-7987-0362-2.

Посилання[ред.ред. код]