Користувачка:Вікторія Пустовіт
«Організаційне забезпечення соціально-педагогічної роботи»[ред. | ред. код]
Основні поняття[ред. | ред. код]
- Соціа́льна робо́та — галузь наукових знань, академічна дисципліна та професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.
- Соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов'язаною системою цінностей, теорії і практики, її місія полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій.
- Соціальна робота — як наука про закономірності та принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їх динаміку під цілеспрямованим впливом організаційних, психолого-педагогічних та управлінських чинників у захисті громадянських прав і свобод особи в суспільстві. Основними поняттями соціальної роботи є соціальний захист, соціальна політика, соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальні послуги, соціальний патронаж, соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальний супровід.
Соціально-педагогічна робота поєднує в собі кілька аспектів, котрі характеризують її як єдність таких складників:
- надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг;
- актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації;
- цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях — від загальнодержавних до місцевих — з метою забезпечення соціально здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації.
Перші два рівні представляють мікрорівень, третій — макрорівень соціально-педагогічної роботи.
Соціально - педагогічна робота[ред. | ред. код]
Соціально-педагогічна робота – це систематичні заходи, що спрямовані на поліпшення пристосування людини до суспільства.
Вона відрізняється від благодійницької діяльності своєю орієнтацією не тільки на допомогу у вирішенні повсякденних проблем, але і на розвиток у тих, хто цього потребує, техніки подолання труднощів та навичок самодопомоги.
Однією з умов ефективної соціально-педагогічної роботи є достатня кількість людських та інших ресурсів для вирішення таких соціальних проблем, як:
- профілактика девіантної поведінки дітей та молоді;
- попередження ВІЛ/СНІД та ризикованої поведінки;
- соціальна реабілітація дітей та молодих людей з особливими потребами;
- ресоціалізація осіб, які повернулися з місць позбавлення волі;
- соціальний супровід прийомних сімей тощо.
Робота по організації забезпечення даної соціально-педагогічної роботи найчастіше є прерогативою соціального педагога. Тому перед вищими навчальними закладами, які готують майбутніх соціальних педагогів, постає завдання підготовки студентів до даної діяльності.
Сфери соціально - педагогічної роботи[ред. | ред. код]
Неповні сім'ї[ред. | ред. код]
Терміном "неповні" позначають категорії сімей, в яких дитина до 16 років проживає з одним із батьків, який несе за неї повну відповідальність. У більшості неповних сімей батьківські функції виконує мати. Питома вага власне "батьківських" сімей незначна – усього близько 1%. Основні причини формування неповної сім'ї – позашлюбне народження дитини, розлучення батьків, смерть когось із них, а також економічний фактор (свідома відмова чоловіків від шлюбу та сім'ї, яку неспроможні утримувати). Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання. Неповні сім’ї – це кризова категорія населення, яка сприймається оточенням як нормальне явище і, тому є незахищеною перед реальністю життя. Соціально-педагогічна робота у формі тренінгів, лекцій, диспутів, ігор покликана озброїти батьків і дітей з неповних сімей необхідними їм знаннями і навичками, щоб повноцінно реалізувати себе як особистість, а отже і успішно соціалізуватися.
Цю проблему досліджують ряд науковців: Максимович О.М., Постовий В.Г. розглядають неповну сім’ю як особливий світ, де існують своєрідні особливості формування індивіда; Гурко Т.А. працює над розробкою спеціальної програми соціальної роботи з даною категорією; Єршова Н.М. досліджує специфіку виховання дітей у середовищі неповної сім’ї; Фігдор Г., Мещерякова З.Ю., Боровікова Н.В., Федоренко З.А., Шмурак С.Ю., Брутман В.І., Радіонова М.С. виділили причини утворення і формування названої кризової категорії. Таким чином зростання соціально-педагогічної актуальності порушеної проблеми, її недостатнє вивчення, а також потреби практики зумовили вибір теми дослідження: «Соціально-педагогічна робота з неповними сім’ями».
Згідно теоретичних обґрунтувань, довготривалий тренінг найбільш повно і широко обґрунтована форма роботи з неповними сім’ями, яка передбачає реалізацію основного змісту соціально-педагогічної роботи з неповними сім'ями:
- формування позитивного мислення;
- профілактика помилок у родинному вихованні;
- просвітництво з прав сім’ї та дітей;
- корекція стосунків сім’ї та її членів з мікросередовищем;
- допомога в навчанні та працевлаштуванні.
Соціальна робота з неповними сім’ями повинна полягати у психологічній і педагогічній допомозі, адже часто проблемою стає те, про що батьки і не здогадуються. Тому, перевірена на практиці тренінгова і ігрова робота – це найоптимальніший шлях соціально-педагогічної допомоги неповним сім’ям, адже вона створює оптимальні умови для самовиявлення і психологічного комфорту батьків неповних сімей, і максимально глибоко намагається розкрити потенціал дітей. За допомогою саме такої групової та індивідуальної роботи найбільш повно виявляються і корегуються всі проблеми та недоліки.
Соціально-педагогічна робота з інвалідами[ред. | ред. код]
Комплексна соціально-педагогічна робота провидиться на різних рівнях: державними органами соціального захисту, Регіональними центрами реабілітації, соціальними службами, громадськими організаціями, спеціалізованими заклади освіти та культури. Діти-інваліди шкільного віку мають можливість у медико-соціальних установах вивчати академічні дисципліни і здійснювати підготовку до трудового життя.
Зміст роботи визначається диференційовано, у залежності від дефекту та соціальної установи. Вона може бути така: сприяння отриманню освіти, працевлаштування, вирішення житлової проблеми, оздоровлення, організація відпочинку, установлення квоти для прийому на роботу, проведення пільгової політики, стимулювання роботодавців у створенні робочих місць, створення умов для праці, взаємодія із сім'ями, які мають на утриманні інваліда.
Результатом роботи з інвалідами є досягнення виконання ними соціальних функцій, властивих здоровим людям. Під ними розуміють трудову діяльність, навчання, самостійне пересування, обслуговування, уміння застосовувати в побуті гроші, робити закупки, готувати їжу, користуватися телефоном та ін.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування[ред. | ред. код]
Діти, позбавлені батьківського піклування - це діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.
Дитина - сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки.
В Україні таку роботу проводять установи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, органи внутрішніх справ, благодійні організації та фонди.
Систему закладів утворюють: будинки малятка, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати, спеціалізовані дитячі будинки для дітей з вадами здоров'я, дитячі будинки сімейного типу, притулки для неповнолітніх.
Основні проблеми дітей-сиріт - слабке здоров'я, незахищеність, вразливість, підвищена тривожність, почуття неповноцінності. Означені проблеми визначають форми та методи соціально-педагогічної роботи: розміщення дітей-сиріт у відповідні заклади, догляд, виховання, лікування, організація навчання, дозвілля, корекція, реабілітація, усиновлення, патронаж, залучення до роботи волонтерів, громадських організацій, релігійних громад.
Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа є:
- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї;
- виховання та утримання дітей за принципом родинності;
- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;
- забезпечення пріоритету форм влаштування;
- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
- забезпечення права на здоровий розвиток;
- забезпечення соціально-правових гарантій;
- створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;
- формування системи соціальної адаптації;
- забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, а також особи із їх числа та запитам ринку праці;
- належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями;
- правової допомоги на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
ВІЛ-позитивні діти та їх сім'ї[ред. | ред. код]
Психологічні проблеми, типові для близьких ВІЛ-позитивної дитини:
- страх стигматизації, смерті себе та дитини
- страх за майбутнє дитини
- страх фінансової неспроможності лікувати і доглядати дитину
- недовіра до персоналу, який здійснює допомогу дитині
- відсутність людей (близького оточення), з яким можна ділитися та обговорювати свої проблеми
Проблеми, з якими стикається людина з ВІЛ:
- втрата життєвих перспектив
- втрата можливостей в майбутньому
- втрата бажання зробити ті речі, які планувались до розкриття статусу
- втрата можливості поводитися так, як до цього
Соціально-педагогічна робота з ВІЛ-позитивними дітьми та сім'ями включає:
- ведення випадку в соціальному супроводі (в мультидисциплінарній команді фахівців)
- забезпечення комплексу заходів для того, щоб усі етапи процесу розкриття статусу ВІЛ-позитивній дитині в родині пройшли ефективно та корисно
- постійна психологічна підтримка, надання інформації про здоров'я, а також мотивації дітей взяти на себе відповідальність за своє здоров'я
- надання соціально-психологічних консультацій сім'ям, які виховують ВІЛ-позитивну дитину
- сімейне консультування, інформування
- проведення тренінгів серед дітей та батьків
- проведення навчання, надання ВІЛ-позитивним дітям соціальних послуг
- здійснення дозвілля, організація клубів за інтересами
- організація і ведення груп взаємодопомоги
- співпраця з закладами охорони здоров'я, навчальними закладами.
- надання інформаційних, консультативних, соціально-педагогічних, соціально-економічних послуг.
Організації, які працюють з даною категорією клієнтів:
- Київський міський лівобережний (правобережний) центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді
- Державна установа «Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров'я України»
- Громадська організація «Лига социальных работников города Киева»
- Київське відділення «Всеукраинская сеть ЛЖВ»
- «Національна лінія телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД»
Особи, залучені до комерційного сексу[ред. | ред. код]
Основні проблеми даної групи клієнтів:
- недостатність матеріального забезпечення: заборгованість, утримання дітей або родичів, отримання якісних медичних, юридичних послуг
- проблеми з поліцією
- проблеми у відносинах з близькими, родичами
- проблеми у відносинах з чоловіками
- наркотична, алкогольна залежність
- великий ризик інфікування ІПСШ (інфекції, що передаються статевим шляхом)
- насильство: психологічне, сексуальне.
- жорстоке поводження та приниження гідності
- проблеми, викликані специфікою роботи: конфлікти з «колегами», клієнтами, роботодавцями тощо.
Основні завдання соціально-педагогічної роботи з даною групою клієнтів:
- низькопорогові та високопорогові форми надання послуг: аутріч-робота, дистрибутивні послуги, надання медичних та юридичних послуг тощо;
- кризова інтервенція: консультування, медичні та юридичні послуги;
- підготовка і проведення цільових програм, заходів для СІН з числа ЖСБ, що включають підходи щодо зниження шкоди (наприклад, інформаційні кампанії і програми обміну шприців);
- Створення умов, що сприяють об'єднанню ЖСБ (жінки секс-бізнесу) в ініціативні групи НУО(неурядова організація) і налагодження їх взаємодії з правозахисними громадськими організаціями;
- Інформаційні послуги: надання інформації, яка спрямована на розвінчання «вигідності» надання секс-послуг клієнтам, доплачують за всі види незахищеного сексу; знайомлення з випадками жорстокого поводження клієнтів, як наслідками ігнорування ЖСБ правил самозбереження; ознайомлення з переліком послуг, які надають ВІЛ-сервісні НУО;
- Залучення до програм: формування навичок щодо попередження насильства на робочому місці, зниження ризику насильства по відношенню до ЖСБ, відмови від роботи з клієнтами, що знаходяться в стадії сильного сп'яніння, психічно неврівноваженими, з очевидними зовнішніми ознаками ІПСШ.
Організації, що здійснюють соціально-педагогічну роботу з даною категорією:
- Притулки для дітей
- Центри соціально-психологічної реабілітації
- Центр реабілітації для арко та нарко залежних
- Соціальний гуртожиток
- Денний центр або дроп-ін-центр
- Ком'юніті-центр
- мобільний консультативний пункт
- Центр «Клініка дружня для молоді»
- Центр соціальної служби сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ, далі ЦСССДМ)
Юні матері[ред. | ред. код]
Виникнення та існування проблеми юних матерів є віддзеркаленням серйозних проблем світу, що швидко змінюється, а саме:
проблем, обумовлених
- глобалізацією,
- урбанізацією,
- акселерацією,
- зміною цінностей у суспільстві,
- бідністю,
- застарілими гендерними стереотипами,
- втратою довіри підлітків до дорослих,
- послабленням функцій сім’ї як основного інституту соціалізації,
- недосконалістю системи соціального захисту,
- охорони здоров’я,
- соціального виховання.
Термін „юне материнство” широко розповсюджений у медицині, соціології, соціально-педагогічній та соціальні роботі західних країн. За змістом у різних науках він відрізняється визначенням вікових меж юних матерів та залежить від позицій різних дослідників.
Юне материнство як соціально-культурний феномен, сутність якого полягає у виношуванні, народжені, догляді та вихованні дитини матерями юного віку (до 21 року) .
Основні проблеми даної групи клієнтів:
- Фізіологічна неготовність до виношування дитини призводить до ускладнення під час вагітності і це призводить до того, що народжуються хворі малюки
- Психологічна та емоційна незрілість;
- Відсутність позитивної моделі батьківської поведінки
- Вимушена ізоляція від середовища ровесників
- проблеми з навчанням, працевлаштуванням;
- Страхи призводять до приховування вагітності перед родичами, друзями тощо, а це в свою чергу призводить до ігнорування клієнтом візиту до гінеколога
- Конфлікти з сім'єю призводять до втечі з сім'ї, це призводить до участі клієнта в асоціальних угрупуваннях
або до бродяжництва, залучення до комерційного секс-бізнесу.
Основні завдання соціально-педагогічної роботи з даною групою клієнтів:
- Сприяння попередження відмови від дитини та переривання вагітності шляхом складання соціального супроводу
- Оцінка потреб матері та надання безоплатних соціальних послуг
- розробка заходів на усунення ризиків
- соціально-педагогічна робота з сім'єю юної мами
- сприяння створенню належних психолого-педагогічних і житлово-побутових
умов для забезпечення нормальної життєдіяльності матері і дитини
- сприяння здобуттю освіти, фаху, навичок самостійного життя з дитиною поза межами центрів, притулків.
Алкозалежні та наркозалежні[ред. | ред. код]
Основні проблеми:
- ігнорування власних проблем
- конфлікти із законом, правоохоронними органами, правопорушення
- конфлікти у відносинах із сім’єю, родичами, близькими
- недовіра до людей, самостигматизація
- проблеми з матеріальним забезпеченням, брак коштів на нормальне життя
- низький рівень здоров’я, ризик інфікування ВІЛ, та на ІПСШ
- порушення уваги, пам'яті, емоційно-вольової сфери
- виникнення психозів, «ломки» і т.д.
- утримання від алкогольних або наркотичних речовин на стадії ремісії
- відсутність підготовки до самостійного життя, поява рецидиву.
Основні завдання соціально-педагогічної роботи:
- Надання комплексу медичних,педагогічних, соціальних послуг спрямованих на відновлення порушених функцій організму, психіки
- Формування мотивації на повне припинення вживання та на зміну поведінки
- Формування та закріплення алгоритму поведінки спрямованої насамостійне вирішення проблем та відмови від пропозицій вживання від будь-якого оточення
- реінтеграція у суспільство після лікування, зменшення ймовірності рецидиву
- подальше працевлаштування.
Організації,що здійснюють соціально-педагогічну роботу :
- Центри реабілітації для алко-нарко залежних
- Релігійні центри
- Терапевтичні спільноти АА та АН
- Пункти обміну шприців
- Центри або відділення детоксикації
- Амбулаторні центри
- ЦСССДМ
Дорослі без визначеного місця проживання[ред. | ред. код]
Основні проблеми :
- насильство, жорстоке поводження
- харчування, особиста гігієна
- конкуренція серед безпритульних за «місце»
- постійний пошук місця для ночівлі
- здоров’я: педикульоз, ризик зараження туберкульозом, ІПСШ, ВІЛ
- алкогольна або наркотична залежність
- пошук засобів до існування та заробітку
- ізоляція та само стигматизація
- відсутність тривалих перспектив у майбутньому
- недовіра до людей і суспільства в цілому
Основні завдання соціально-педагогічної роботи:
- Виявлення та облік бездомних осіб;
- поновлення та отримання документів, що посвідчують особу;
- надання комплексу соціальних послуг;
- Надання низкьопорогових форм соціальних послуг (роздача гарячої їжі, гігієнічних наборів (мило, зубна паста і щітка, гігієнічні прокладки, гребінці), необхідний сезонний одяг, білизна тощо);
- Надання невідкладної допомоги бездомним особам, які опинились у кризовій ситуації, силами патрульної бригади або із залученням відповідних служб міста;
- Інформування бездомних осіб про можливість отримання послуг;
- Сприяння формуванню позитивної громадської думки про бездомних осіб з метою уникнення стигматизації та дискримінації щодо цих осіб;
- Розроблення плану заходів, спрямованого на профілактику бездомності та надання допомоги бездомним в їх реінтеграції;
- Здійснення профілактичних заходів щодо запобігання поширенню соціально небезпечних захворювань;
- Інформаційно-роз'яснювальна робота з бездомними
особами щодо можливості отримання ними допомоги;
- Розповсюдження рекламно-пропагандистської продукції з адресами закладів, установ, організацій, пунктів тощо, де бездомні особи зможуть отримати послуги.
Організації,що здійснюють соціально-педагогічну роботу:
- Центр реінтеграції бездомних громадян
- Будинок нічного перебування
- Соціальний готель
- ЦСССДМ
Молодь, яка вийшла з місць позбавлення волі[ред. | ред. код]
Основні проблеми:
- Відсутність житла, майна
- проблеми з працевлаштування, отриманням освіти
- брак міцних соціальних зв’язків
- відсутність навичок самостійного життя та вирішення проблем
- проблеми у спілкуванні, самопрезентації, адекватному світосприйнятті
- відсутність перспектив у майбутньоу
- зневіра в себе і оточуючих
- недовіра до соціальних установ і т.д.
Основні завдання соціально-педагогічної роботи:
- Створення умов для ресоціалізації неповнолітніх,які відбули покарання і повернулись з місць позбавлення волі;
- відновлення якостей у клієнта, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок;
- допомога неповнолітнім оволодіти основами законодавства України з питань забезпечення їхніх прав,виконання громадянський обов’язків з урахуванням інтересів і потреб звільнених,надати знання щодо механізмів застосування чинного законодавства;
- сприяти діяльності державних органів і громадських організацій щодо реалізації їхніх функцій стосовно практичного вирішення соціальних проблем даної категорії;
- Переконати звільнених з місць позбавлення волі ,у необхідності активних дій щодо ресоціалізації та адаптації до нових умов життя,довести їх ефективність,показати шляхи і механізми цієї діяльності;
- Визначити основні соціальні проблеми,що виникають у неповнолітніх після повернення з місці позбавлення волі;
- Здійснювати соціально-психологічне консультування з проблем міжособистісних стосунків серед неповнолітніх звільнених з місць позбавлення волі;
- робота з батьками та найближчими родичами даної категорії неповнолітніх щодо сприянню вирішення соціально-психологічних проблем ,які очікують клієнтів після звільнення з місць позбавлення волі.
Організації,що здійснюють соціально-педагогічну роботу:
- ЦСССДМ
- Загальноосвітні школи
- Професійні училища соціальної реабілітації
- Центри зайнятості
- Київська молодіжна біржа праці
- Центр адаптації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі
Діти, які перебувають на довготривалому лікуванні та невиліковно хворі діти[ред. | ред. код]
Основні проблеми:
- постійний біль
- бажання смерті
- агресія, дратівливість
- конфлікти у відносинах з сім’єю
- постійні заборони, обмеження у різноманітному харчуванні
- ізольованість, відсутність різноманітного дозвілля
- проблеми у навчанні
- виникнення затримки психічного розвитку, педагогічної занедбаності
Основні завдання соціально-педагогічної роботи :
- Полегшувати біль та нейтралізувати інші фізичні симптоми,які турбують пацієнта;
- Формування у пацієнта і у його близьких сприйнятного уявлення про смерть, як природнє явище
- Створення системи підтримки пацієнтів у збереженні їх активного стану до смерті;
- Створення системи психосоціальної допомоги хворого та його сім’ї;
- благодійницька допомога для придбання розвиваючих іграшок, книжок, а також олівців, фарб і т.д.
- проведення благодійних концертів, вистав та ін. заходів
- соціальна (соціально-побутова), медична (медсестринська та лікарська), психологічна, духовна підтримка.
Організації,що здійснюють соціально-педагогічну роботу:
- Хоспіс при ОХМАДИТі,
- Хоспіси та відділення паліативної допомоги м.Києва
- Асоціація паліативної та хоспісної допомоги
- Українська православна церква
Ресурси соціально - педагогічної роботи[ред. | ред. код]
У теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності на сьогодні немає однозначного визначення її ресурсів. Так, В.М. Рамазанов під ресурсами соціальної роботи розуміє все те, що може бути використане для задоволення певних потреб чи вирішення конкретних проблем клієнта. Алісон Д. Мердак вважає, що до ресурсів можна віднести все, що сприймається індивідом як необхідне для його добробуту.
Д. Томас вважає, що до визначення видів ресурсів соціально-педагогічної роботи варто підходити з позиції громадян. З цього погляду він поділяє ресурси на матеріальні послуги (виробництво, магазини, школи, сервісні заклади); засоби та форми організаційної і духовної підтримки (соціальної служби, громадські організації, церква); засоби міжособистісної підтримки та власна активність (самодопомога, взаємодопомога, підтримка членів родини, друзів та колег по роботі). В основу всіх цих підходів покладена певна класифікаційна ознака. Проте жодну із поданих класифікацій не можна розглядати як універсальну саме для практики соціально-педагогічної роботи в Україні. На основі аналізу зазначених вище підходів можна виділити такі групи ресурсів.
До внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної роботи належать:
— особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам'яті, мислення, мови, уяви);
— прояви емоційно-вольових процесів та психічних станів;
— особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);
— показники освітнього рівня людини;
— професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.
До основних видів зовнішніх ресурсів належать: матеріальні; людські; інформаційні; соціальні; технологічні.
Серед матеріальних ресурсів можна виокремити фінансові і нефінансові, офіційні та неофіційні. До фінансових ресурсів можна віднести всі види грошових надходжень для організації та здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них — бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські надходження на рахунок державних, громадських організацій та фізичних осіб. У свою чергу вони є різновидом і офіційних матеріальних ресурсів. Прикладом неофіційних фінансових ресурсів можуть бути грошова допомога друзів, колег по роботі, спонсорів, яка безпосередньо передається в руки людині, що потребує підтримки, або її близьким. Серед нефінансових матеріальних ресурсів можна виокремити приміщення, обладнання, книги, речі, ліки тощо.
Основні людські ресурси: соціальні педагоги; соціальні працівники; психологи; реабілітологи; інші працівники соціальних інститутів; волонтери.
До основних видів інформаційних ресурсів соціально-педагогічної роботи належать: спеціальна література; буклети, листівки, брошури, прес-релізи; рекламна продукція (плакати, стенди); інформація у ЗМІ про благодійні заходи неурядових структур і соціальні програми органів влади та місцевого самоврядування; інформаційна мережа Інтернет (сторінки донорів, інформаційно-пошукові сервери, спеціалізовані сторінки зі фандрайзингу тощо); усна інформація спеціалістів та волонтерів.
Технології соціально-педагогічної роботи[ред. | ред. код]
Поняття "соціально-педагогічна технологія" пов'язане з такими поняттями як "педагогічна технологія" та "соціальна технологія".
На сучасному етапі педагогічна технологія (від rp..techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів, засобів (схем, креслень, діаграм, карт) у навчально-виховному процесі
Термін "педагогічні технології" вперше з'явився у працях В. Бехтєрева, І. Павлова, А. Ухтомського, С. Шацького та ін. як наслідок використанням технічних засобів навчання у школі в 20-х роках XX століття. З плином часу сутність терміну досліджувалася і змінювалася (В. Беспалько, І. Лернер, В. Паламарчук, Г. Селєвко та ін.). У даний час під педагогічними технологіями у широкому розумінні цього слова розуміють застосування людських і технічних методів навчання з метою досягнення ефективності навчання і виховання. За твердженням М.А. Галагузової педагогічні технології передбачають системний аналіз, відбір, конструювання і контроль усіх компонентів педагогічного процесу з метою досягнення кінцевого результату.
Поняття "соціальні технології" виникло у соціології і пов'язується з відтворення і програмуванням результатів, які закладені у соціальних процесах. Різновидністю соціальних технологій є технології діяльності соціального працівника, які найбільш близькі до діяльності соціального педагога. Зміст, принципи, функції, методи соціальних технологій вивчали Н.Ф. Басов, І.М. Грига, А.И. Капська, М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, П.Д. Павленок, В.І. Полтавець, Т.В. Семигіна, В.Н . Сидоров, Л.Т. Тюптя, СІ. Холостова та інші. Шляхом досліджень дійшли висновку, що соціальні технології складні та багатопланові.
Під соціальною технологією будемо розуміти сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.
Вимогами до соціальної технології є:
- наявність стратегічної програми, у межах якої буде розв'язуватися проблема;
- алгоритм послідовності операцій для досягнення поставленої мети;
- неперервність зв'язку з клієнтом;
- динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи;
- наявність критеріїв оцінки ефективності діяльності фахівця. До спеціальних технологій соціальної роботи належать:
- соціальна діагностика виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків розвитку соціальної проблеми;
- соціальна адаптація - підтримка людей у процесі їх соціалізації чи пристосуванні до нових соціальних умов;
- соціальна профілактика - попередження виникнення основних причин відхилень негативного характеру;
- соціальний контроль - нормативне регулювання;
- соціальний патронаж - захист прав і свобод особистості, її майна;
- соціальна реабілітація - відновлення здатності людини до життєдіяльності у соціумі;
- соціальна терапія - корекція соціальних відносин чи соціальних дій;
- соціальне консультування - допомога шляхом застосування інформаційної дії; соціальне страхування; соціальне опікунство та ін.
Поняття "соціально-педагогічна технологія" з'явилося у 90-х роках минулого століття у зв'язку із становленням соціальної педагогіки як науки. Технологічний процес досліджували і розробляли відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, зокрема Вороніна Г., Василькова Ю., Василькова Т., Галагузова М, Капська А., Мардахаєв Л., Овчарова Р., Шакурова М., Шептенко П. Однозначності у визначенні терміну немає.
На підставі аналізу різних підходів до визначення технології соціально-педагогічної діяльності у малій енциклопедії соціального педагога визначено, що технологія соціально-педагогічної діяльності - це практична діяльність соціального педагога, для якої характерна раціональна послідовність використання різних методів та засобів з метою досягнення ефективних результатів.
Основу технологічного процесу складає алгоритм дій (операцій). Розробники соціально-педагогічних технологій пропонують п'ять взаємозалежних етапів:
1)діагностико-прогностичний;
2)вибір (розробка) оптимальної технології;
3)безпосередня підготовка до реалізації обраної технології;
4)реалізаційний;
5)експертно-оцінний
Соціально-педагогічні технології - це інтеграція педагогічної та соціальної технології, яка має свою структуру і вимагає від фахівця алгоритму виконання всіх операцій. А це означає, що соціально-педагогічна діяльність повинна мати власні технології.
Розробити класифікацію соціально-педагогічних технологій допоможуть спільні ознаки (критерії):
- характер, який допомагає виділити тип технології - загальні чи спеціальні технології;
- мета діяльності визначає цільове призначення технології - цільові чи комплексні технології;
- об'єкт застосування. Таким критерієм може виступати наступні характеристики клієнта:
- соціальна - школяр, студент, сім'я, ув'язнений, військовослужбовець та ін.
- вік - дитина, підліток, молодь, люди похилого віку тощо;
- особливості відхилення від норми - поведінка, емоції, побут та ін.
- кількість - особа, група, колектив, спільнота;
- місце застосування - освітні установи, спеціалізовані центри, місце проживання та ін.;
- спосіб реалізації:
- провідний метод - гра, діяльність, психодрама, консультації тощо;
- сукупність основних методик;
- авторські методики.
Наведені критерії класифікації дозволяють виділити такі дві соціально-педагогічні технології.
1. Соціально-педагогічні технології загального типу (соціально-педагогічна робота).
2. Спеціальні соціально-педагогічні технології: діагностичні, діагностично-прогностичні, консультативні, реабілітаційні, корекційні, виховні, профорієнтаційні, патронажні та ін..
Форми соціально-педагогічної роботи[ред. | ред. код]
Форми соціально-педагогічної діяльності - це зовнішнє вираження організації взаємодії соціального педагога та клієнта. Класифікація форм організації соціально-педагогічної роботи неоднозначна, їх можна характеризувати:
1.3а специфічними ознаками:
- функціональність, яка вказує на таку форму, яка забезпечить реалізацію окремих функцій соціально-педагогічної діяльності (наприклад, здійснення профілактики окремих соціальних ситуацій вимагає одних форм, а реабілітаційна робота - інших);
- структурність, характеризується специфічними правилами побудови окремих організаційних форм;
- інтегративність передбачає об'єднання різних форм соціально-педагогічної діяльності.
2. За напрямками соціально педагогічної діяльності: - пізнавально-розвивальні; - художньо-естетичні; - спортивні; - трудові.
3. За кількісним складом учасників:
- індивідуальні (робота з окремою людиною);
- групові (робота з малою групою, сім'єю);
- масові (робота з великою кількістю людей - громадою);
4. За домінуючим засобом виховного впливу: словесні, практичні, наочні.
5. За складністю побудови: прості, складні, комплексні.
6. За характером змістового наповнення: інформаційні, практичні, інформаційно-практичні.
7. За напрямами соціально-педагогічної діяльності: превентивні, реабілітаційні, захисні та ін.
Форми соціально-педагогічної діяльності поділяються на традиційні (бесіди, вікторини, диспути, конкурси, усні журнали, тематичні вечори тощо) і нетрадиційні (молодіжні "Інтернет кафе", вуличні ігротеки, профілактичні програми "Підліток-підлітку", "Ровесник-ровеснику" тощо).
Кожна організаційна форма вимагає її проектування. Проект організаційної форми - це пакет інформаційно-практичних матеріалів та рекомендацій щодо її організації та унаочнення, часу, приміщення, зовнішнього виду учасників.
Здійснення соціально-педагогічної діяльності відбувається у відкритій соціально-педагогічній системі та системі спеціалізованих закладів (див. таблиця 1).
Відкрита соціально-педагогічна система об'єднує соціальні, економічні, політичні, культурні заклади, які сприяють соціалізації молодого покоління. Вона носить багатофункціональний характер, підтримує зв'язки з усіма соціальними інститутами, працює на принципі консолідації, забезпечує індивідуальний розвиток і становлення особистості, захист прав та інтересів різних категорій населення, формує громадянську думку, забезпечує культурно-освітній рівень, який реалізує через комплекс справ і заходів. До неї належать сім'я, школа та вищі навчальні заклади, оточуючі люди, громадські, молодіжні та дитячі об'єднання, спеціальні структури та інші соціалізуючі інститути.
У залежності від сфер діяльності спеціаліста можна визначити такі напрямками соціально-педагогічній діяльності:
- соціально-педагогічна діяльності з сім'єю (проблемною, віруючими батьками, з сім'єю, в якої є обдаровані або хворі діти);
- соціально-педагогічна діяльності в системі шкільної освіти;
- соціально-педагогічна діяльності в мікрорайоні;
- соціально-педагогічна діяльності в притулках;
- соціально-педагогічна діяльність в інтернатних закладах;
- соціально-педагогічна діяльності з важкими дітьми, з дітьми з "групи ризику";
- соціально-педагогічна діяльності у виправних закладах;
- соціально-педагогічна діяльність як організація дозвілля.
Кожен напрям діяльності має відповідну методику, яка здійснюється за певним алгоритмом, має свою стратегію і тактику і своє спрямування. Однак спільним є логіка діагностики клієнта: вивчити, щоб знати; знати, щоб зрозуміти; зрозуміти, щоб допомогти.
Загальна концепція допомоги полягає:
1) у виявленні причин деформації в розвитку клієнта, пошук засобів і способів їх усунення, зміни середовища в інтересах клієнта;
2) розробки адекватної методики соціально-педагогічного процесу, який дозволить нормальному розвитку клієнта.
Методи соціально-педагогічної роботи[ред. | ред. код]
Метод соціально-педагогічної роботи − це спосіб організації узгодженої діяльності соціальних педагогів та клієнтів з метою вирішення завдань соціально-педагогічної роботи.
В сучасній літературі з проблем соціальної роботи визначають наступні групи методів: допомоги повинна ґрунтуватися на положеннях ООН: загальній декларації прав людини і Конвенції про права дитини. Успіх допомоги можливий за умови об'єднання всіх суб'єктів в єдину систему, центром якої має стати соціальна, психологічна, соціально-правова, психолого-медико-педагогічна служба.
Загальні (філософські) методи:[ред. | ред. код]
- метод наукової абстракції;
- метод аналізу та синтезу;
- метод індукції та дедукції;
- метод єдності спільного та особливого;
- метод пересування від простого до складного;
- метод єдності якісного та кількісного аналізу;
- метод формалізації;
- метод аналогії;
- системно-структурний метод.
Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності[ред. | ред. код]
Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. Найбільш часто згадуються такі загальнонаукові методи:
- історичні методи;
- генетичні методи;
- соціологічні методи;
- психологічні методи;
- педагогічні методи.
Спеціальні наукові методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. [2]
Групами методів які використовуються у соціально-педагогічній роботі є:
- педагогічні (методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад), методи організації діяльності (тренування, створення вихованих ситуацій, формування громадської думки), методи стимулювання діяльності (гра, змагання, заохочення, схвалення), методи самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самонаказ, самонавіювання));
- психологічні (методи психодіагностики, психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, поведінкова терапія), психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія), психологічне консультування);
- соціологічні (спостереження, методи опитування, методи аналізу документів, біографічний метод, експертна оцінка);
- соціально-педагогічні (аналіз соціуму, метод вуличної роботи, метод «рівний-рівному») [1]
Метод «рівний — рівному» як спосіб навчання однолітків та людей, рівних за певними ознаками, має переваги: знання цінностей і вимог соціальної групи, у якій здійснюється спілкування; високий ступінь довіри; рівність у взаєминах; схожий внутрішній світ, досвід, схоже ставлення до проблеми; однаковий рівень (освітній, культурний, соціальний тощо); молоді люди розуміють один одного, використовуючи невербальні та вербальні засоби спілкування (наприклад, сленг), а дорослому необхідно досконало знати (а значить, вивчити) мову молодіжного спілкування; підвищена самооцінка та впевненість у собі, почуття власної гідності та віри в себе не тільки в підлітків-інструкторів, які виступають у ролі вихователів, а й у тих, з ким вони працюють. Разом з тим метод «рівний-рівному» має свої недоліки: не завжди достатньо схожості (бути схожим — не означає бути рівним); недостатність досвіду, інформації в підлітків; важкість контролю, вимірювання результатів методу; можливість спотворення інформації підлітками; вік підлітка (людина ще не пережила того, про що говорить, її не сприймають як експерта в даній ситуації, справі) [2]. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали — лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі «намагаються зрозуміти», пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.
Методи соціально-педагогічної діяльності[ред. | ред. код]
Усі методи соціально-педагогічної діяльності можна згрупувати, беручи до уваги мету призначення:
1. Методи дослідження.
2. Методи соціального виховання.
3. Методи соціально-психологічної допомоги.
До першої групи методів належать спостереження (моніторинг), соціологічні методи, вивчення передового педагогічного досвіду, моделювання, педагогічний експеримент, метод соціометрії, математичні методи: ранжування — розміщення зібраних даних у визначеній послідовності, в порядку зростання або спадання показників, визначення місця в цьому ряду кожного клієнта; шкалування — кількісний метод, який дає можливість ввести цифрові показники в оцінку окремих сторін педагогічного явища, метод «дерева цілей».
Другу групу методів складають педагогічні методи, а саме:
1. Методи формування свідомості: приклад, бесіда, диспут, розповідь, лекція та інші.
2. Методи організації діяльності: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, організація суспільно корисної діяльності, творчі ігри та ін.
3. Методи стимулювання діяльності: заохочення, покарання, «вибух». Методи соціально-психологічної допомоги, які належать до третьої групи, містять психологічне консультування, аутотренінг, психологічні методи, симуляційні ігри (ділові та рольові ігри).
Спеціальними методами в соціально-педагогічній діяльності виступають: патронат, супровід, консультування телефоном, реалізація психотерапевтичної функції, медіація, тренінг .
Патронат — форма опіки, при якій діти, що залишилися без опіки, передаються на виховання іншим громадянам за договором на певний строк (діти до 4-х років передаються органам охорони здоров'я, а діти віком від 4-х до 14 років — органам освіти).
Соціальний супровід — це комплексний метод, який забезпечує створення умов для прийняття розв'язків в складних життєвих ситуаціях. Супровід включає: діагностику проблеми; інформацію про способи розв'язання проблеми; консультацію на етапі прийняття рішення і розробку плану дій; первинну допомогу при реалізації плану. Основний принцип супроводу «Не нашкодь», забезпеч умови надати допомогу «самому собі».
Консультування телефоном — це процес телефонного діалогу.
Медіація — методика посередництва при розв'язанні конфлікту — це створення атмосфери, при якій люди можуть відкритися, знайти спільну мову і виробити свої власні рішення.
Тренінг — це навчання досвідом. Навчання досвідом передбачає, що присутні мають можливість поділитися і обмінятися між собою своїми знаннями та проблемами, а також попрацювати разом для пошуку рішення.
Класифікація основних методів, які використовуються соціальним педагогом[ред. | ред. код]
Методи соціальної діагностики
Методи соціальної профілактики
Методи соціального контролю
Методи соціальної реабілітації
Соціально-економічні методи
Організаційно-розпоряджувальні методи
|
Психодіагностичні методи
Психокорекційні методи
Методи психологічного консультування
Методи психотерапії
|
Організаційні методи
Методи навчання
Методи виховання
Самовихованн |
Інформаційні джерела з соціально-педагогічної роботи[ред. | ред. код]
- Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 336 с. С. 68
- Вайнола Р. Х. Технологізація соціально-педагогічної роботи: теорія та практика. Навчальний посібник / За ред проф. С. О. Сисоєвої − К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. − 134 с. С. 14 — 20
- Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр./ М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. — К.: МАУП, 2003. — 168 с.
- Соціальний педагог: Класифікація методів роботи [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://sites.google.com/site/socialnijpedagogvosviti/klasifikacia-metodiv-roboti
- Соціальна педагогіка
- Методи соціально-педагогічної роботи
- http://westudents.com.ua/knigi/354-sotsalna-pedagogka-bogdanova-m.html
- http://stud.com.ua/1769/sotsiologiya/tehnologiya_sotsialnoyi_roboti
- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2623-15
- http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0450-06
- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2961-15
- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/148-2006-%D0%BF
- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0903-10
- http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80