Інвалідність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Знак, що використовується для позначення адаптованих для інвалідів об'єктів.
Американський військовий, що став інвалідом під час війни в Іраку, та його син.

Інвалі́дність — соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Термінологія[ред.ред. код]

Прийнято розрізняти такі ключові поняття[1]:

  • Дефект або порушення: будь-яка втрата психічної, фізіологічної або анатомічної структури або функції, або відхилення від неї;
  • Інвалідність: обмеженість конкретного індивідуума, що випливає з дефекту, що перешкоджає, або позбавляє його можливості виконувати дії, які вважаються для цього індивідуума нормальними в залежності від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;
  • Непрацездатність: обмеженість конкретного індивідуума, яка викликана дефектом, або інвалідністю.

Слово «інвалід» (буквально означає «непридатний») в наш час[Коли?] все частіше замінюється на «людина з обмеженими можливостями». Тим не менш, цей усталений термін часто вживається в пресі та публікаціях, а також в нормативних і законодавчих актах, у тому числі в офіційних матеріалах ООН.

Громадські організації інвалідів вважають,[2] що важливо використовувати коректну відносно інвалідів термінологію: «людина з затримкою в розвитку» (а не «недоумкуватий», «розумово неповноцінний»), «переніс поліомієліт» (а не «жертва поліомієліту»), «використовує інвалідну коляску» (а не «прикутий до інвалідного візка»), «має ДЦП» (а не «страждає ДЦП»), «зі слабким слухом» (а не «глухонімий»). Ці терміни коректніші, тому що послаблюють поділ на «здорових» і «хворих» і не викликають жалості, або негативних емоцій.

Причини[ред.ред. код]

У залежності від тяжкості розрізняють три групи інвалідності: I, II і III. І група поділяється на ІА і ІБ підгрупи. При настанні інвалідності призначають пенсії, встановлюють інші види соціального захисту й пільги. Законодавство розрізняє причини інвалідності, які тягнуть за собою різні правові наслідки:

  • Загальне захворювання;
  • Каліцтво, трудове або професійне захворювання;
  • Поранення (контузії), каліцтво, яке одержано при захисті вітчизни або при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті;
  • Каліцтво одержане в результаті нещасного випадку не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби або захворювання.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1992 No 83).

Групи інвалідності[ред.ред. код]

Група інвалідності — ступінь постійної чи продовжуваної втрати працездатності. Встановлюється група інвалідності медико-соціальною експертною комісією. Встановлені три групи інвалідності — I, II, III. Основою для встановлення групи інвалідності є медичні показники стану здоров'я.

I група інвалідності[ред.ред. код]

Нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

II група інвалідності[ред.ред. код]

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

III група інвалідності[ред.ред. код]

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів, здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані, здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає), здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією, здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів, здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації, часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.

Статистика інвалідності[ред.ред. код]

За оцінками ВООЗ 2011 року[3], майже 15% населення у всьому світі має інвалідність (що перевищує зроблені раніше оцінки ООН, що говорили про 10%[4].

Статистика інвалідності в Україні[ред.ред. код]

За даними Державного комітету статистики України, на початок 1999 року в Україні налічувалося понад 2,5 мільйони осіб офіційно визнаних інвалідами, тобто близько 5% усього населення країни. На початку 1990-х років загальна кількість інвалідів у країні становила трохи менше 3% населення (близько 1,5 мільйони осіб). Станом на 1 січня 2002 року вона становила 2 мільйони 659 тисяч, що дорівнювало 5,5% від населення України.[5] Станом на 2008 рік в Україні працювало понад 500 тис. осіб з обмеженими можливостями, що становить 20% загальної чисельності інвалідів або 38% чисельності інвалідів працездатного віку.[6]

Права інвалідів та інтеграція в суспільство[ред.ред. код]

Інвалідність — не властивість людини, а перешкоди, які виникають через неї у суспільстві. На причини цих перешкод існують різні точки зору, з яких дві найпоширеніші[7]:

  • Медична модель вбачає причини труднощів інвалідів в їх обмежених можливостях.
Відповідно до неї, інваліди не можуть робити щось, що характерно для звичайної людини, і тому змушені долати труднощі інтеграцією в суспільстві. Відповідно до цієї моделі, потрібно допомагати інвалідам, створюючи для них особливі установи, де вони могли б на доступному їм рівні працювати, спілкуватися і отримувати різноманітні послуги. Таким чином, медична модель виступає за ізоляцію інвалідів від решти суспільства, сприяє дотаційному підходу до економіки інвалідів.
Медична модель довгий час переважала в поглядах суспільства, тому інваліди здебільшого виявлялися ізольованими і дискримінованими.[8]
  • Соціальна модель припускає, що труднощі створюються суспільством, що не передбачають участі в загальній діяльності в тому числі і людей з різними обмеженнями.
Така модель закликає до інтеграції інвалідів у суспільство, пристосування умов життя в суспільстві і для інвалідів в тому числі. Це включає в себе створення так званого доступного середовища (пандусів і спеціальних підйомників для інвалідів з фізичними обмеженнями, для сліпих дублювання візуальної і текстової інформації за Брайлем і дублювання звукової інформації для глухих мовою жестів), а також підтримка заходів, що сприяють працевлаштуванню у звичайні організації, навчання суспільства навичкам спілкування з інвалідами.

Зазвичай виділяють дві головні концептуальні моделі інвалідності. Медична модель розглядає інвалідність як властивість, притаманна людині у результаті хвороби, травми, або іншого впливу на стан здоров'я, що вимагає медичної допомоги у вигляді безпосереднього лікування у фахівців. Інвалідність за цією моделлю вимагає медичного чи іншого лікування. З іншого боку, соціальна модель розглядає інвалідність як соціальну проблему, а не як властивість людини. Відповідно до соціальної моделі, інвалідність вимагає політичного втручання, оскільки проблема виникає через непристосованість соціального середовища, спричиненого ставленням і іншими властивостями соціального оточення.

Самі по собі, ці моделі недостатні, хоча обидві вони частково обгрунтовані. Інвалідність — це складний феномен, який є проблемою як на рівні організму людини, так і на соціальному рівні. Інвалідність завжди є взаємодією між властивостями людини і властивостями оточення, в якому ця людина проживає. Деякі аспекти інвалідності є повністю внутрішніми для людини, інші ж, навпаки, лише зовнішніми. Іншими словами, медична та соціальна концепції підходять для вирішення проблем, пов'язаних з інвалідністю, і ми не можемо відмовлятися від жодної з них. Найкраща модель інвалідності, таким чином, буде представляти собою синтез усього найкращого з медичної та соціальної моделей, не здійснюючи притаманних їм помилок у звуженні цілісного, комплексного поняття інвалідності до того чи іншого аспекту. Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ) ґрунтується на такій моделі, що поєднує медичний і соціальний аспекти.

Міжнародні документи про права інвалідів[ред.ред. код]

  • ООН:
    • Декларація про права розумово відсталих осіб[9], 1971.
    • Декларація про права інвалідів[10], 1975.
    • Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів[11], 1993.
    • Конвенція про права інвалідів[12], 2006.
  • ВООЗ:
    • Всесвітня доповідь про інвалідність[3], 2011.
  • МОП:
    • Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів[13]
  • Рада Європи:
    • Рекомендація щодо правового захисту недобровільно госпіталізованих осіб з психічними розладами[14] , 1983.
    • Інші рекомендації та резолюції[15]

Соціальний та економічний захист інвалідів в Україні[ред.ред. код]

Пенсія[ред.ред. код]

В Україні інвалідам передбачені пенсії, які нараховуються у двох випадках:

  • Трудове каліцтво або професійне захворювання;
  • Загальне захворювання.

Пенсія з інвалідності в залежності від групи інвалідності призначується в таких розмірах:

  • Інвалідам I групи — 100 відсотків пенсії за віком;
  • Інвалідам II групи — 90 відсотків пенсії за віком;
  • Інвалідам III групи — 50 відсотків пенсії за віком.

На відміну від пенсій за віком, пенсії з інвалідності призначаються не безстроково на час інвалідності, встановленої органами медично-соціальної експертизи. Лише чоловікам старшим за 60 років та жінкам старшим за 55 років пенсія з інвалідності призначається безстроково.[16]

Пільги[ред.ред. код]

На підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» особи з інвалідністю можуть мати наступні пільги:

  • Житлові приміщення, займані особами з інвалідністю або сім'ями, у складі яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають люди з інвалідінстю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком.
  • Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд.
  • Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають люди з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках — відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб людини з інвалідністю, може провадитись заміна жилої площі.
  • Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.[17]
  • Місцеві органи державної влади зобов'язані забезпечувати людям з інвалідністю необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентаря.

Люди з інвалідністю користуються переліченими послугами безкоштовно або на пільгових умовах згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування за участю громадських організацій інвалідів.[18]

  • Інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Порядок і умови такого забезпечення передбачаються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування за участю громадських організацій інвалідів.
  • Інваліди першої та другої груп мають право на позачергове і пільгове встановлення квартирних телефонів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів. Порядок і умови встановлення телефонів інвалідам визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів. Інвалідам першої, другої груп і сім'ям, у складі яких є два або більше інвалідів, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів за почасовим (похвилинним, посекундним) обліком їх тривалості встановлюється тільки за їх згодою.
  • Інвалідам першої, другої груп і сім'ям, у складі яких є два або більше інвалідів, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів за почасовим (похвилинним, посекундним) обліком їх тривалості встановлюється тільки за їх згодою.
  • Інвалідам першої, другої груп по зору надається право безплатного користування радіотрансляційною точкою.[19]
  • Інвалідам і дітям-інвалідам надаються безоплатно або на пільгових умовах послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації (засоби для пересування, протезні вироби, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони для письмового спілкування тощо), вироби медичного призначення (індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові та голосоутворювальні апарати, ендопротези, сечо-та калоприймачі тощо) на підставі індивідуальної програми реабілітації, автомобілі — за наявності відповідного медичного висновку.
  • Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування.
  • Інваліди першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості.
  • Інваліди і діти-інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками.

Порядок та умови забезпечення інвалідів і дітей-інвалідів лікарськими, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначає Кабінет Міністрів України.

  • Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім'ї може бути переданий у їх власність у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім'ї померлого інваліда, дитини-інваліда в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.[20]
  • Транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах.
  • Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту. Діти-інваліди та інваліди першої, другої груп по зору і з ураженням опорно-рухового апарату та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів зазначених категорій (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд також у метро.
  • Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
  • Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».
  • Категорії інвалідів та дітей-інвалідів і порядок їх транспортного обслуговування на пільгових умовах визначає Кабінет Міністрів України.
  • Пільговий проїзд надається за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищував величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, збільшену на коефіцієнт 1,1 у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.[21]

Пільги, зберігаються за інвалідами та дітьми-інвалідами незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії. У випадках, коли іншими нормативно-правовими актами передбачені норми, що підвищують встановлений цим Законом рівень соціального захисту інвалідів, застосовуються положення тих нормативно-правових актів, які визначають найбільший рівень соціального захисту інвалідів.

Якщо інвалід має право на одну і ту ж пільгу за Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і одночасно за іншим нормативно-правовим актом, пільга йому надається лише за одним з них за його вибором (незалежно від підстави встановлення пільги).[22]

Соціальний статус[ред.ред. код]

Інвалід — особа із стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою, або з уродженими дефектами, які обмежують її життєдіяльність. Залежно від ступеня втрати здоров'я встановлюється одна з трьох груп інвалідності: перша, друга, третя. Повторний огляд із стійкими, оборотними морфологічними змінами, порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відповідного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1 рік.

Соціальна адаптація[ред.ред. код]

Група інвалідності без зазначення строку повторного огляду встановлюється громадянам при анатомічних дефектах, стійких, необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда, а також інвалідам, у яких строк огляду настає для чоловіків після досягнення шістдесяти років, жінок — п'ятдесяти п'яти років.

Професійна реабілітація інвалідів[ред.ред. код]

Інваліди мають законодавчу можливість пройти професійно-медичну реабілітацію та набути корисну соціально-значиму професію у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів.а також у Вінницькому міжрегіональному центрі професійної реабілітації інвалідів Поділля https://vk.com/club54701153

Програмне забезпечення для інвалідів[ред.ред. код]

Порушення слуху[ред.ред. код]

  • Візуальні оповіщувачі
  • Конвертори тексту в сурдопотік

Порушення зору[ред.ред. код]

Різні озвучувачі тексту, або просто програми, що мають голосовий інтерфейс. Використовують як платні, так і безкоштовні голосові рушії.

За джерела тексту:

За форматом файлів:

Порушення опорно-рухового апарату[ред.ред. код]

Різне електронне устаткування і програмне забезпечення для роботи з комп'ютерною технікою

Комплексні підходи[ред.ред. код]

Microsoft Windows, «Спеціальні можливості»

Mac OS X, «Універсальний доступ»

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Що таке інвалідність? Сайт Організації Об'єднаних Націй
  2. Інваліди — мова і етикет. Правила коректної мови.
  3. а б Доповідь про інвалідність Всесвітньої організації охорони здоров'я. 9 червня 2011
  4. esa/social/disabled/chapter1.htm ООН та інваліди — перші п'ятдесят років
  5. Інвалідність як соціальна проблема українського суспільства
  6. Міністерство праці: Інвалідність не лише соціальна проблема
  7. Холопенко Н. А. Соціально. Психологічні проблеми дітей-інвалідів різні підходи до розуміння інваліда
  8. Е. Іваницька. Що робить людину інвалідом?
  9. Декларація про права розумово відсталих осіб
  10. Декларація про права інвалідів
  11. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів
  12. Конвенція про права інвалідів
  13. Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів
  14. Рекомендація щодо правового захисту недобровільно госпіталізованих осіб з психічними розладами
  15. Рекомендації і резолюції Ради Європи
  16. Як обчислюється розмір пенсії з інвалідності?
  17. Закон України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 30
  18. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 34
  19. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 35
  20. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 38
  21. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 38-1
  22. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 38-2
  23. Дитина-інвалід відвідує школу за допомогою робота