Захворювання, що передаються статевим шляхом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Захворювання, що передаються статевим шляхом
МКХ-10 A64
МКХ-9 099.9
DiseasesDB 27130
MeSH D012749

Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) (англ. Sexually Transmitted Diseases (STDs/STD), також Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) (англ. Sexually Transmitted Infections (STIs/STI) — клас інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом; на них хворіють однаковою мірою як чоловіки, так і жінки.

Інфекції, які передаються лише статевим шляхом, у вітчизняній медицині виділяють у групу венеричних захворювань. На відміну від венеричних захворювань, ЗПСШ передаються й іншими шляхами: парентеральним (гепатит B), прямим контактним (короста), вертикальним (ВІЛ).

Кожне ЗПСШ спричиняється певним видом мікроорганізму чи вірусом, наприклад:СНІД — вірусне захворювання, яке спричиняє вірус імунодефіциту людини; сифіліс спричиняється блідою спірохетою; гонорея (трипер) — гонококом; трихомоноз — трихомонадою тощо. На відміну від звичайних інфекційних захворювань після ЗПСШ, як правило, не виникає імунітет і, у разі повторного зараження, хвороба розвивається знову. Видужання не настає само по собі: без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Класифікація[ред.ред. код]

До ЗПСШ відносяться [1]:

Поширеною помилкою є залучення до ЗПСШ таких захворювань як кандидозний кольпіт, неспецифічний уретрит і бактеріальний вагіноз, викликані умовно-патогенною та сапрофітною мікрофлорою.

Шляхи передачі[ред.ред. код]

Основною особливістю ЗПСШ є відносно висока сприйнятливість збудників до умов навколишнього середовища, наслідком чого є необхідність прямого контакту для інфікування збудником.

Група венеричних ЗПСШ передається при незахищеному статевому контакті (включаючи орально-генітальні форми). Поцілунки, орально-статевий контакт і використання сексуальних іграшок, таких як вібратори, багаторазово підвищує ризик інфікування при захищеному за допомогою презерватива статевому акті.

Для ЗПСШ в широкому розумінні цієї групи можливі інші шляхи передачі. Зокрема, заразитися HPV-папіломавірусом можливо при тісному побутовому контакті, піхвова трихомонада може тривалий час зберігати свої інфекційні властивості у вологому середовищі (мокрі рушники, гладкі поверхні). Збудник корости або лобкова воша може передаватися контактно-побутовим шляхом через предмети ужитку. Вертикальний шлях передачі інфекції передбачає інфікування дитини матір'ю або батьком. Для ВІЛ-інфекції та гепатитів В, С характерні також парентеральні шляху передачі.

Боротьба із ЗПСШ[ред.ред. код]

Всесвітньою організацією охорони здоров'я в «Глобальній стратегії профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та боротьби з ними на 2006-2015 роки» виділяється поняття «безпечна статева поведінка», що включає в себе:

  • Правильне і систематичне використання чоловічих і жіночих презервативів
  • Правильне застосування місцевих бактерицидних засобів
  • Періодичне обстеження за допомогою синдромних або лабораторної діагностики
  • У разі діагностування інфекції (або підозри на її наявність) спеціалізоване лікування
  • Статева стриманість
  • Повідомлення статевих партнерів
  • Вакцинопрофілактика проти онкогенних вірусів гепатиту B і папіломавірусу людини

Застосування презерватива під час статевого акту значно зменшує ризик зараження ЗПСШ. Для цього презерватив необхідно правильно одягати до початку статевого контакту та звертати увагу, щоб виділення з статевих органів одного партнера не могли попасти на статеві органи другого партнера до початку та після закінчення статевого акту.

На сучасному етапі у розвинених країнах створено всі необхідні умови для успішної боротьби із захворюваннями, що передаються статевим шляхом. Здійснюються заходи, що запобігають поширенню цих хвороб; хворим надається безкоштовна медична допомога. Усіх хворих обов'язково ставлять на облік у спеціальні медичні заклади — шкірно-венерологічні диспансери, а тих, хто ухиляється, карають у кримінальному порядку.

Працівники шкірно-венерологічних диспансерів лікують хворих і обов'язково знаходять джерело зараження, незалежно від того, звертається цей носій хвороби в диспансер чи ні. Обстежують також усіх, хто був у контакті з хворим. З профілактичною метою регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих закладів — дитячих садків, ясел, шкіл-інтернатів та ін., оскільки їх захворювання може завдати навколишнім особливо великої шкоди.

Лікують хворих на ЗПСШ як в умовах диспансеру, так і в стаціонарі. У стаціонар направляють хворих в заразному періоді сифілісу, а також хворих з будь-яким захворюванням, якщо вони лікуються нерегулярно, порушують строки відвідування лікаря для контролю за лікуванням, що здійснюється в диспансері.

Фактори, що ускладнюють боротьбу із ЗПСШ[ред.ред. код]

Попри наявність усіх сучасних методів і засобів діагностики й лікування ЗПСШ хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу із хворобами.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Статті Кримінального Кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за таку поведінку.

Щодо венеричних хвороб існує немало забобонів, які сприяють їх поширенню. Наприклад, деякі люди вважають, що заразитись ЗПСШ можна тільки після настання певного віку. Проте зараження може статись у будь-якому віці. Заразитись можна й нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, а також на громадських пляжах. Сприйнятливість до зараження венеричними захворюванням підвищується у стані сп'яніння.

Боротьба із ЗПСШ в Україні[ред.ред. код]

Боротьба із ЗПСШ у країнах «третього світу»[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Венеричні хвороби

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Венерические болезни / под ред. Шапошникова О.К.. — М., 1980.
  • Мавров И.И. Лечение и профилактика гонококковой инфекции. — Киев, 1984.
  • Скрипкин Ю.К., Шарапова Г.Я., Селисский Г.Д. Болезни, передающиеся при половых контактах. — Л., 1985.
  • Актольев А. А., Бульвахтер Л. А., Глазкова Л. К. Кандидоз кожи и слизистых оболочек. — М.: Медицина, 1985.
  • Ильин И.И. Негонококковые уретриты у мужчин. — М.: Медицина, 1991.
  • Кира Е. Ф. Инфекции и репродуктивное здоровье. — Минск, 1995.
  • Хоменко Я.С. Хвороби ХХ століття. — Київ, 1999.
  • Плахотная Г. А., Кисина В. И., Борисенко К. К. и др. Диагностика, лечение и профилактика урогенитального кандидоза. Информационный лист // ЗППП, (1994) (№ 6) С. 51–53.
  • Кулаков В. И. Инфекции, передаваемые половым путем, — проблема настоящего и будущего // Акушерство и гинекология., (2003) (№ 6).