Кривава неділя 1905

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Гапон на «Зборах російських фабрично-заводських робітників м. Санкт-Петербургу»

Крива́ва неді́ля — термін, яким в історіографії називають події 9 січня (за старим стилем, 22 січня за новим) 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Демонстрацію очолював відомий священик Георгій Гапон і князь Ільніцький. Перед Зимовим палацом демонстрантів атакувало царське військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб, а близько 300 поранено; ймовірно, цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; дата вважається початком Революції 1905 року.

Священик Георгій Гапон 9 січня

Передісторія[ред.ред. код]

Січень 1905 року в Петербурзі почався страйком на Путиловському заводі, що вимагав встановлення 8-годинного робочого дня, гарантованого мінімуму зарплати, скасування обов'язковості понаднормових робіт і т.д. По заклику Петербурзького комітету більшовиків пролетаріат міста підтримав страйкуючих загальним політичним страйком, у якій незабаром брали участь 150 тисяч чоловік.

У цей час священик Георгій Гапон запропонував робітникам план організації мирної ходи до царя. Був складений текст вірнопідданської петиції царю. На робочих зборах Петербурга в петицію під впливом більшовиків були поряд з економічними вимогами включені й політичні: передача землі селянам, скликання Установчих зборів, свобода слова, друку, робочих союзів, припинення війни з Японією, відділення церкви від держави.

Царський уряд був наляканий розмахом страйкового руху: Петербург був оголошений на воєнному стані, у місті було зосереджено понад 40 тисяч солдатів і поліції. Проведення демонстрації в цих умовах носило провокаційний характер. 8 січня більшовики звернулися з відозвою, у якому говорилося, що робітники доможуться звільнення не подачею петицій, а тільки збройним повстанням народу проти царату.

Але значна частина робітників ще вірила в царя, і запобігти демонстрації не вдалося. Увечері того ж дня до голови комітету міністрів С. Ю. Вітте прибула депутація інтелігентів, у яку входив Максим Горький, із проханням запобігти кровопролиттю. Вітте відіслав депутацію до міністра внутрішніх справ Свтополк-Мирського, але останній навіть не прийняв її.

Події неділі 9(22) січня 1905[ред.ред. код]

Зранку робітники всіх районів Петербурга рушили до Зимового палацу, разом з ними йшли жінки, діти, старі; люди несли корогви, ікони, царські портрети, співали молитви. Усього на вулиці вийшло понад 140 тисяч чоловік. В 12 годин дня кавалерія атакувала хід біля Нарвських воріт, піхота дала п'ять залпів. Гапон, що йшов з колоною Нарвського району, зник. Через годину біля Троїцького моста були зустрінуті вогнем колони Виборзької й Петербурзької сторін.

О 2-й годині дня частини Преображенського полку, що стояли біля Зимового палацу, дали три залпи по людях, що перебували в Олександрівському саду, біля Палацового мосту і будинку Головного штабу. Наказ — стріляти по мирному натовпу, віддав дядько імператора — великий князь Володимир Олександрович[1]. Олександрівський парк був засіяний сотнями вбитих і поранених, кавалерія й кінні жандарми рубали робітників шашками, добивали поранених, не жаліючи ні жінок, ні дітей, ні старих. Залпи гриміли на Невському проспекті, на Морській і Гороховій вулицях, біля Казанського собору. У підсумку 9 січня було вбито більше тисячі й поранено більше 2 тисяч чоловік.

9 січня 1905 р. Кіннота біля Певчеського мосту затримує рух ходи до Зимового палацу.

Суспільна реакція[ред.ред. код]

Кривава розправа сколихнула всю країну, різко зросла активність страйкового руху: у січні 1905 р., за далеко не повними офіційними даними, страйкувало понад 440 тис. робітників (з них від 30% до 60% — з політичних мотивів), а в лютому — близько 300 тис. чоловік. Загальна кількість страйкуючих в січні-лютому 1905 року приблизно на 200 тис. чоловік перевищувало число учасників страйкового руху за попередні чотири роки (1901—1904 рр.).

Реакція російських робітників була географічно дуже нерівномірною: відносно стриманою в Центральній Росії та бурхливою на національних окраїнах. 28 січня польські соціалісти — як ППС так і СДКПіЛ — закликали до загального страйку; понад 400 000 робітників узяли участь у страйках по всьому Царству Польському, які продовжувалися протягом 4-х тижнів. Загальні страйки відбулися в Прибалтиці (у Ревелі, Вільно і Білостоці); схожа картина страйків, демонстрацій, барикад і військових зіткнень спостерігалася в Тіфлісі, звідки «безлад» перекинувся на всю Грузію.

18 (31) січня В.І. Ленін в своїй статті «Початок революції в Росії», опублікованій в женевській газеті «Вперед», закликав до негайного повалення уряду:

«Пролетаріат був доведений до повстання урядом. Тепер навряд чи можливі сумніви щодо намірів уряду зумисне дати порівняно безперешкодно розвиватися страйковому руху та початися широкій демонстрації, бажаючи довести справу до застосування військової сили. І воно довело до цього! Тисячі убитих і поранених — такі підсумки кривавої неділі 9 січня в Петербурзі. Військо перемогло беззбройних робітників, жінок та дітей. Військо здолало ворога, розстрілюючи робітників, що лежали на землі. «Ми дали їм хороший урок!»,- з невимовним цинізмом говорять тепер царські слуги і їх європейські лакеї з консервативної буржуазії».

Література[ред.ред. код]

Історичні документи[ред.ред. код]

Спогади та свідчення сучасників[ред.ред. код]

Статті, дослідження, монографії[ред.ред. код]

  • В. И. Ленин. Революционные дни // Вперёд. — Женева: 1905. — № 4 (31 (18) января).
  • С. Сухонин. 9 января 1905 года // Всемирный вестник. — СПб.: 1905. — № 12. — С. 142—169.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ксенофонтов И. Н. Георгий Гапон: вымысел и правда. — М.: РОССПЭН, 1996


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.