Максим Горький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Горький
Максим Горький близько 1900року
Максим Горький близько 1900року
При народженні Пєшков Олексій Максимович
Псевдоніми, криптоніми Максим Горький
Дата народження 16 (28) березня 1868(1868-03-28)
Місце народження Нижній Новгород, Російська імперія
Дата смерті 18 червня 1936(1936-06-18) (68 років)
Місце смерті Горки
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Мова творів російська
Рід діяльності прозаїк, поет
Напрямок реалізм, соціалістичний реалізм
Жанр оповідання, повість, інші
Magnum opus: «Мати», «На дні», «Життя Кліма Самгіна»
Автограф Автограф — Максим Горький

Макси́м Го́рький (Пєшков Олексій Максимович) (* 16 (28) березня 1868(18680328), Нижній Новгород, Російська імперія — 18 червня 1936) — російський письменник, драматург та публіцист Російської імперії та СРСР.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився у Нижньому Новгороді в сім'ї столяра Максима Савватійовича Пєшкова (18391871).

Рано став сиротою і йому довелося жити у сім'ї свого діда по матері Каширіна.

З 11-ти років «пішов у люди», був вимушений працювати на важких роботах, працював буфетним посудником на пароплаві, учнем в іконописній школі, пекарем і т. д.

Творчість[ред.ред. код]

На межі 1890—1900-х рр. Горький пише низку творів у неоромантичній манері («Стара Ізергіль», «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника» тощо). Слід, проте, зауважити, що поряд із «Піснею про Буревісника» письменник створив цілком реалістичний роман «Фома Гордєєв», де на широкому історичному тлі зобразив російську буржуазію.

1899 року в Петербурзі Горький знайомиться з В. Вересаєвим, а згодом, у Москві, з Львом Толстим, Леонідом Андреєвим, Антоном Чеховим, Іваном Буніним, Олександром Купріним. 1902 р. у Московському художньому театрі була поставлена його соціально-філософська п'єса «На дні». Підкреслено реалістично змальовуючи у ній життя так званих «декласових елементів» — злидарів, які животіють у нічліжці, Горький стверджував гідність та честь людини, що не втрачаються навіть «на дні» суспільства. Високою гуманістичною вірою в людину сповнені слова одного з мешканців нічліжки: «Людина — це звучить гордо!».

На початку XX століття слава Горького стрімко зростає. 1902 р. його навіть обрали академіком. Однак за «височайшим повелінням» результати виборів було скасовано. Ця подія набула розголосу в середовищі російської інтелігенції. На знак протесту проти дискримінації письменника А. Чехов і В. Короленко відмовилися від звання почесного академіка. Під впливом революційних подій 1905–1907 рр. був написаний роман «Мати» (1907), в якому комуністична ідеологія пізніше вбачала високий взірець літератури «соціаластичного реалізму», що на нього мають «рівнятися» радянські письменники. Як позитивні герої доби у цьому творі змальовувалися революціонер Павло Власов та його мати. Революційно налаштовані читачі захоплено зустріли роман. Після лютневої революції 1917 р. Горький завершує роботу над автобіографічною трилогією (романи «Дитинство», «В людях» та «Мої університети»), бере участь у виданні газети «Новая жизнь», де друкує запальні публіцистичні статті («Несвоєчасні думки»).

1921 р. розпочався період еміграції. Письменник жив у Німеччині, Італії, Чехословаччині, працював над романом «Справа Артамонових» та епопеєю «Життя Клима Самгіна». 1931 р. він вирішив повернутися на батьківщину.

Саме Горькому належить авторство поняття «авторська глухота»[1].

Освіта[ред.ред. код]

1884 року він намагався вступити до Казанського університету. В цей час він починає знайомитися з різними філософськими течіями, зокрема марксизмом.

Пам'ятник Горькому в Ростові

Участь у політичній діяльності більшовиків[ред.ред. код]

Підтримував більшовиків як до, так і опісля Жовтневого перевороту.

Близько 1901 року зійшовся з найбільш активною частиною соціал-демократії Російської імперії, що на той час об'єдналася навколо газети «Іскра», якою керував В. Ульянов. За відозву, написану у зв'язку з подією 9 січня 1905 року був заарештований і близько трьох місяців перебував у Петропавловській фортеці.

1906 року виїхав за кордон. На острові Капрі (Італія) разом із О. О. Богдановим та А. В. Луначарським організовував партійну школу РСДРП.

Після повернення 1913 року до Росії співпрацював у більшовицьких газетах «Звезда» та «Правда» і у журналі «Просвещение».

У 1918–1921 роках брав участь «у будівництві соціалістичної культури»: організовував видавництво «Всесвітня література» та ін. У публіцистичних статтях 1919–1920 років закликав закордонних діячів до захисту революції у Росії.

23 квітня 1920 року під час вшанування В. Леніна у зв'язку із 50-річчям говорив «про значення грандіозної роботи Леніна для людства».

В липні 1920 року був присутнім на II конгресі Комінтерну.

1931 року керівництво ВКП(б) організувало М. Горькому відвідування Соловецького концтабору, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в'язнів.[2]

У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» О. Солженіцин вказує, що «за Горького і завжди срок давали»:

«

Сімдесятирічного колишнього царського дипломата звинуватили у такій агітації:

— що в СРСР погано живе робітничий клас;
— що Горький — поганий письменник.

Сказати, що це вже перебрали міру,— ніяк не можна, за Горького й завжди строк давали, так він себе поставив.[3]

Оригінальний текст (рос.)

Семидесятилетнего бывшего царского дипломата обвинили в такой агитации:

— что в СССР плохо живет рабочий класс;
— что Горький — плохой писатель.

Сказать, что это уж хватили через край,— никак нельзя, за Горького и всегда срок давали, так он себя поставил.

 »

1934 року, після «прогулянки» на пароплаві й «бесід» у присутності табірного начальства 17 серпня 1933 року ста двадцяти «радянських письменників» на чолі з М. Горьким по тільки-но завершеному Біломорсько-Балтійському каналові, була видана книга «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна»[4], головним редактором якої був М. Горький. У її підготовці взяли участь загалом 36 письменників, серед них, окрім Горького, також Віктор Шкловський, Всеволод Іванов, Віра Інбер, Валентин Катаєв, Михайло Зощенко, Б. М. Лапін і З. Л. Хацревин, Л. Нікулін, К. Л. Зелінський, Бруно Ясенський, Є. Й. Габрилович, О. М. Тихонов, О. М. Толстой, К. Я. Фінн. Оскільки більшість прославлених у ній керівників через короткий час були оголошені «ворогами народу», то книга була знищена в усіх бібліотеках СРСР.[5]
25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в'язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем ОДПУ, які він назвав[6].

Коли А. Горький захотів написати біографію Й. Сталіна, йому відмовили у доступі до архівних документів.[7].

Смерть[ред.ред. код]

Життя Горького обірвалось 18 червня 1936 р. у Москві. Обставини смерті Горького (як і його сина) багатьма вважаються досить «підозрілими», оскільки в народі ходили чутки про його отруєння. Є цікавим факт, що серед інших звинувачень Генріха Ягоди на третьому московському процесі 1938 року було звинувачення в отруєнні ним сина Горького. Згідно з матеріалами щодо допитів Ягоди, Максима Горького було убито за наказом Троцького, а вбивство сина було вже власною ініціативою Ягоди. Деякі публікації звинувачують Сталіна у смерті Горького.[8]

Сталін та Горький. Обложка журналу «Огонёк», 1934

У смерті Горького також звинувачували й трьох лікарів (Казакова, Лєвіна и Плєтньова) на процесі 1938 р. у справі лікарів. Під час вшанування 4-х роковин з дня смерті в радянських газетах писали про «злочинницьке умертвіння троцькістсько-бухарінськими виродками»[9].


Твори[ред.ред. код]

  • На дні
  • Єгор Буличов та інші
  • Життя Клима Самгіна
  • Дитинство
  • В людях
  • Мої університети
  • Макар Чудра (1892)
  • Фома Гордєєв (1899)
  • Мати (1907)
  • Васса Желєзнова (1910)
  • Справа Артамонових (1925)
  • Дівчина та смерть (1917)

Об'єкти, названі на честь Максима Горького[ред.ред. код]

  • У 1932 році Нижній Новгород був перейменований в місто Горький. Історична назва повернута місту в 1990 році.
  • Так само в Нижньому Новгороді ім'я Горького носить центральна районна дитяча бібліотека, драматичний театр, вулиця, а також площа, в центрі якої встановлений пам'ятник письменникові.
  • У 1934 році у Воронежі на авіаційному заводі був побудований радянський агітаційний пасажирський багатомісний 8-моторний літак, найбільший літак свого часу з сухопутним шасі — АНТ-20 «Максим Горький».
  • У 1932 році Московському художньому академічному театру присвоєно ім'я Максима Горького.
  • Літературний Інститут імені О. М. Горького
  • Парк ім. М. Горького в Мінську.
  • Приморський академічний театр імені М. Горького у Владивостоці.
  • У Санкт-Петербурзі на честь Максима Горького названа станція метро.
  • У Москві існували провулок Максима Горького (нині Хитровский), набережна Максима Горького (нині Космодаміанська), площа Максима Горького (раніше Хитровська, нині забудована), станція метро «Горьківська» (нині «Тверська») Горьківсько-Замоскворіцької (нині Замоскворіцька) лінії, вулиця Горького (нині розділена на Тверську і першу Тверську-Ямську вулиці).
  • Також ім'я М. Горького носить ряд вулиць в інших населених пунктах держав колишнього СРСР.
  • Азербайджанський театр юного глядача ім. О. М. Горького в Баку.
  • Російський драматичний театр імені М. Горького в Астані.
  • Ім'я М. Горького носить Тульський драматичний театр.
  • Національний академічний драматичний театр імені М. Горького (російський театр) в Мінську.
  • Іменем Горького названі бібліотеки в Баку, Володимирі, Волгограді, Красноярську, Луганську, Одесі, Рязані, Санкт-Петербурзі, Твері.
  • Центральний парк культури і відпочинку імені Максима Горького в Харкові.
  • Парк імені Максима Горького в Одесі.
  • Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького
  • Родовище імені Максима Горького на Колимі, де працювали в'язні концтабору Береговий.
  • Велика кількість вулиць, названих на честь письменника.
  • Парк імені Максима Горького в Мукачеві

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Поэтический словарь Квятковского http://feb-web.ru/feb/kps/kps-abc/kps/kps-0101.htm]
  2. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ, 1918–1956: опыт художественного исследования / [В 3 кн.] Ч. III–IV. — Астрель, 2009.— C. 49—51.
  3. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, № 11, ноябрь 1989. — С. 81.
  4. Беломорско-Балтийский канал имени Сталина. История строительства / Ред. Максим Горький, Л. Л. Авербах, С. Г. Фирин.— М.: Госиздат, 1934. (История фабрик и заводов)
  5. Солженицын А. И. Архипелаг ГУЛАГ. Опыт художественного исследования. Главы из книги.— Новый мир, № 10, октябрь 1989. — С. 108–109.
  6. «Правда», 1933, No 243, 3 вересня.
  7. Островский А. Кто стоял за спиной Сталина?— СПб.: Издательский Дом «Нева», М.: Издательство «ОЛМА-ПРЕСС», 2002.— 639 с., ил. («Архив»).— С. 12.
  8. Аннєнков Ю. Щоденник моїх зустрічей
  9. Цей день в історії XX ст.

Див. також[ред.ред. код]

Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького