Лабинкир
| Лабинкир якут. Лабыҥкыр | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 62°30′16″ пн. ш. 143°36′03″ сх. д. / 62.50471100002777547° пн. ш. 143.600922000027765080° сх. д.Координати: 62°30′16″ пн. ш. 143°36′03″ сх. д. / 62.50471100002777547° пн. ш. 143.600922000027765080° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |
 Росія[1] | |||
| Регіон | Саха | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | природна територія особливої охорони Росіїd | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 60 км² | |||
| Висота | 1020 м | |||
| Глибина макс. | 52,6 м | |||
| Довжина | 14,3 км | |||
| Ширина | 4 км | |||
| Берегова лінія | 41 км | |||
| Вода | ||||
| Басейн | ||||
| Інше | ||||
| Geonames | 2123872 | |||
| Код ДВР Росії | 18050000111117700000966 | |||
  Лабинкир (Росія) | ||||
| ||||
|
| ||||
 Лабинкир у Вікісховищі | ||||
Лабингкир або Лабинкир (якут. Лабыҥкыр, трансліт. Labıŋkır) — озеро в Оймяконському улусі на сході Якутії, що стало знаменитим завдяки невідомому науці сутності, нібито що живе в його водах.
Географічні дані[ред. | ред. код]
Озеро утворилося на місці центрального моренного амфітеатру на Сордоноському плато верхньої течії Індигірки в результаті підпруживання річки кінцевої мореною. Озеро розташоване на висоті 1020 м над рівнем моря, має форму витягнутого з півночі на південь прямокутника розмірами завдовжки 14,3 і шириною близько чотирьох кілометрів. Максимальна ширина сягає 4,14 км. Середня глибина озера — до 52,6 м. При цьому на дні озера є аномальна тріщина, яка збільшує глибину до 75-80 м[2]. Прозорість води — до 10 м (у північній частині). Температура води навіть у найспекотніші літні дні не перевищує 9 °C, придонна температура — від 1,3 до 2 °C. Вода в озері, не зважаючи на великі морози взимку (до -50 градусів), замерзає дуже повільно, що залишається загадкою для вчених. Береги північної частини озера валунисто-галькові, центральної частини — скелясті, південній — пологі, складені з крупноглибового колювіального матеріалу. Озеро розташоване в одному з найхолодніших місць Північної півкулі.
В озеро впадає і через крижану греблю, що не тане, випливає однойменна річка Лабинкир (притока Туора-Юрях та Індигірки). На озері три острови, один із яких, діаметром близько 30 м, заввишки 5-6 м, що розташований точно в центрі озера, за переказами місцевих жителів, має дивну властивість час від часу зникати під водою. Однак рівень води в озері практично незмінний і така поведінка острова, ймовірно, є оптичним явищем на зразок міражу.
Легенда озера[ред. | ред. код]
Місцеві жителі-якути вірять, що в озері живе якась величезна тварина — «Лабинкирський чорт», як вони називають його. За описами якутів, це щось темно-сірого забарвлення з величезною пащею. Відстань між очима «чорта» дорівнює ширині плоту з десяти колод. Якщо вірити легенді, «чорт» дуже агресивний і небезпечний, нападає на людей і тварин, здатний виходити на берег.
Учені зацікавилися Лабинкирським чудовиськом після повідомлення геолога В. І. Твердохлєбова, який спостерігав в озері якийсь великий об'єкт, що рухається. Ряд експедицій, проте, не приніс ніяких переконливих результатів.
Із записів експедиції В. Твердохлєбова 30 липня 1953 року:
|
Предмет плив доволі близько. Це було щось живе, якась тварина. Воно рухалось по дузі: спочатку вздовж озера, потім прямо до нас. У міру того як воно наближалось, дивне заціпеніння, від якого холодіє всередині, охоплювало мене. Над водою ледь-ледь здіймалась темно-сива туша, очі тварини, а з тіла стирчало щось ніби палиця… Ми бачили лише невелику частини тварини, але під водою вгадувалося величезне масивне тіло…[3] | 
|
Після того, як у 70-х роках науковий інтерес до Лабинкиру і його таємничого мешканця згас, єдиним жителем тих місць залишався якийсь рибалка-троцькіст на ймення Алямс, засланий у Якутію під час репресій і який не побажав повертатися. Саме його неймовірні розповіді про жертвоприношення, нібито ним бісові, знову підігріли цікавість у кінці 80-х. У 1993 році Алямс тяжко захворів і його відвезли в найближчу лікарню. У маренні він сказав, що Лабинкир йому не пробачить розлуки і вб'є його. Рибалку повернули на озеро, де він раптово помер.
Криптозоологи висувають різні гіпотези щодо природи «чорта»: гігантська щука, реліктова рептилія або амфібія.
Місцеві жителі також повідомляли про появи «чорта» в сусідньому озері Ворота, але експедиція до цього озера зуміла довести, що в ньому немає ніяких чудовиськ[4].
Експедиції[ред. | ред. код]
- У 2005 році телепрограма «Искатели» організувала експедицію на озеро, під час якої провела низку досліджень і вимірювань. Зокрема, за допомогою ехолота була виявлена аномальна тріщина на дні озера, а за допомогою глибоководного телезонду вдалося виявити на дні залишки щелеп і хребців тварин.
- У лютому 2013 року було здійснене занурення на дно озера, температура повітря на поверхні -46 °C, температура води +2 °C. Організатором виступили Федерація підводного спорту Росії і Російське географічне товариство, експедиція отримала назву «Полюс холоду»[5]. Головним завданням проекту було вивчення флори і фауни Лабинкира, а також тестування можливостей людського організму в екстремальних умовах. Дослідники взяли проби води з різних глибин Лабинкира, а також проби ґрунту з дна озера.
- З 26 лютого по 14 березня 2014 року був проведений другий етап експедиції[6].
- У 2016 році працівник РГТ, мандрівник-екстремал із Воронежа Андрій Соловйов понад 100 днів провів на озері, зібрав свідчення місцевих жителів і льотчика вертольота, який бачив із повітря рептилію завдовжки близько 5-7 м[7]. Андрій Соловйов зазначив також пошкодження сіток (багатометрові діри), походження яких важко пояснити, якщо виключити вплив дуже великої тварини[8][9].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ Согласно показаниям эхолота и глубоководного телезонда в экспедиции программы «Искатели».
- ↑ Наваждение озера Лабынкыр. www.ufolog.ru (рос.). Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Озеро Лабынкыр в Энциклопедии чудес, загадок и тайн. bibliotekar.ru (рос.). Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Экспедиция «Полюс холода» | Русское географическое общество. www.rgo.ru. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 1 листопада 2016.
- ↑ Экспедиция 2014 года | Русское географическое общество. www.rgo.ru. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 1 листопада 2016.
- ↑ Послал к черту: отшельник бросил поиски Лабынкырского черта ради матери. МИР24. 19 листопада 2016. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 3 лютого 2021.
- ↑ Николай Гурьянов (1 листопада 2016). Воронежец поселился у якутского озера в надежде высмотреть местное чудовище. Моя Планета. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 3 лютого 2021.
- ↑ Артём Костин (11 листопада 2016). История выживания: Андрей Соловьёв. Зимовка на озере Лабынкыр. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 3 лютого 2021.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "СНГОСНГ", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "карта", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "ГВР", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
<ref> з назвою "ГКГН", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.Посилання[ред. | ред. код]
- Экспедиция на Лабынкыр глазами фотографа Владимира Медведева. medvedevphoto.livejournal.com. Процитовано 29 квітня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Телепроект «Искатели». Фильм «Якутский дьявол». www.civilization-tv.ru (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2019.
- «Искатели» на Лабынкыре. В поисках «водяного чёрта» и не только. www.molodejka.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 29 квітня 2019.
- В тихом омуте. www.itogi.ru (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2019.
- Озеро Лабынкыр (рус.). — Информация об ООПТ на сайте информационно-аналитической системы «Особо охраняемые природные территории России» (ИАС «ООПТ РФ»): oopt.aari.ru. Дата обращения: 29 апреля 2019.