Воронеж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Воронеж
Воронеж
Coat of arms of Voronezh.png Flag of Voronezh.png
Герб Воронежа Прапор міста
Главное здание управления ЮВЖД.jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Воронезька область
Код ЗКАТУ: 20401
Основні дані
Час заснування: 1586
Статус міста з 1779 року
Населення 1 014 610 (2014)
Площа 596,51 км²
Поштові індекси 394000-394095
Телефонний код +7-473
Географічні координати: 51°40′18″ пн. ш. 39°12′38″ сх. д. / 51.67166666666700081° пн. ш. 39.21055555555599881° сх. д. / 51.67166666666700081; 39.21055555555599881Координати: 51°40′18″ пн. ш. 39°12′38″ сх. д. / 51.67166666666700081° пн. ш. 39.21055555555599881° сх. д. / 51.67166666666700081; 39.21055555555599881
Часовий пояс +3
Висота над рівнем моря 154 м
День міста третя субота вересня
Влада
Веб-сторінка http://www.voronezh-city.ru/
Голова адміністрації Гусев Александр Викторович

Воронеж[1] (рос. Воронеж; також Вороніж[Джерело?]) — місто в Росії, адміністративний центр Воронезької області; розташоване на річці Воронеж. Засноване 1586 року. Статус міста з 1779 року.

Українською мовою місто також часто називають Вороніж.

Місто-мільйонник. Населення 1 003 638 мешканців (2013).

Стара частина міста тягнеться схилом високого і досить крутого берега. До міста з трьох боків примикають досить значні слободи: з півночі Троїцька, із заходу — Ямська і з півдня — Чижовка.

Історія[ред.ред. код]

Воронеж в 18 столітті

Вороніж був заснований у 15851586 роках. У давнину тут жили хозари, останні гробниці яких ще бачив де Бруїн у 1702 році. Вороніж був одним з перших укріплених міст, висунутих наприкінці XVI століття вглиб придонських степів на захист Московської держави від набігів різних ординських нападників.

У 1590 році Вороніж був зруйнований українськими козаками («канівські черкаси»), але його швидко відновили. Знаходячись на такому жвавому торговому шляху, як точка злиття Воронежа з Доном, тоді ще цілком судноплавних річок, Вороніж не міг надовго залишатися винятково військовим містом. До середини XVII століття торгівля досягла тут великого розмаху. Незабаром стали виникати нові, південніші, укріплені міста, побудовані, головним чином, прибулими в 1652 році острогожськими козаками. Останні отримали нові права і переваги, зокрема право безмитної торгівлі і безподаткового шинкування. Це завдало сильного удару торгівлі Воронежа, позбавленого привілеїв.

Нова епоха міста починається в 1695 році — з прибуття Петра I для побудови тут флоту. Вороніж здавна служив верф'ю, де будувалися «струги, годные к мореходному делу». Але місту судилося стати колискою не лише військового, а й торговельного флоту Росії. У 1772 році, за ініціативою уряду, у Воронежі утворилося перше в Росії «акціонерне торгове товариство для мореплавання», зі статутом, затвердженим Його Величністю, і з правом замовляти морські судна у військових адміралтействах. Військова верф у Воронежі існувала недовго; унаслідок поступового обміління річок, вона спершу була перенесена до Таврова, потім південніше, до гирла, і, нарешті, через мілководдя, абсолютно скасована.

18 (29) грудня 1708 року Воронізький повіт ввійшов до складу Азовської губернії. 1711 року до Воронежа з Азова переноситься центр губернії. 22 квітня (3 травня) 1725 року Азовська губернія перейменована на Воронізьку. 25 вересня (6 жовтня) 1779 року губернія перетворена на намісництво. 12 (23) грудня 1796 року Воронізьке намісництво було перетворене на губернію. 14 травня 1928 року губернію скасовано, Вороніж стає центром Центральночорноземної області. 13 червня 1934 року Центральночорноземна область перейменована на Воронізьку.

На рубежі XIX і XX століть Вороніж був одним із найкрасивіших губернських міст. Йому належало 38271/3 десятин землі, з яких під містом було до 800 десятин, а майже все інше під лісом. Будинків було понад 5500; з них більше половини з каменю. Мешканців налічувалося 61 053, зокрема жінок 28 360. Кількість тих, хто народилися в 1890 році досягла 2281, кількість померлих — 1 998.

Міські доходи становили 309 385 рублів, запасний міський капітал — 3175 рублів. Міських витрат було в 1890 році 312 627 рублів 28 копійок. Вороніж заборгував державному банку 1 010 831 рублів. Колись розлога і квітуча торгівля Вороніжа, внаслідок припинення судноплавства, на той час сильно скоротилася; однак, тоді у Воронежі налічувалося 47 фабрик і заводів, цінність виробництва яких досягала суми в 1 248 548 рублів (у 1862 році торговий обіг міста перевищував ще 3,5 млн рублів).

Географічне Положення[ред.ред. код]

Адміністративні райони Воронежа:
1. Залізничний.
2. Центральний.
3. Комінтернівський.
4. Ленінський.
5. Радянський.
6. Лівобережний.

Воронеж має стратегічне положення в Росії, оскільки він є транспортним вузлом у напрямках Північ-Південь і Схід-Захід. Через місто проходить одна з найкращих федеральних доріг М4 Дон.

Неподалік Воронежа знаходяться такі міста: Ростов-на-Дону, Волгоград, Бєлгород, Саратов, Курськ, Липецьк, Тамбов, Луганськ.

Клімат[ред.ред. код]

Воронеж знаходиться в зоні помірного клімату.

Клімат Воронежа
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,0 11,0 18,4 28,5 35,7 38,9 40,1 40,5 31,9 26,5 18,1 12,2 40,5
Середній максимум, °C −3,4 −3 2,9 13,8 21,1 24,4 26,6 25,5 18,9 10,9 2,3 −2,5 11,5
Середня температура, °C −6,1 −6,5 −1 8,3 14,8 18,5 20,5 19,2 13,3 6,9 −0,4 −5 6,9
Середній мінімум, °C −8,8 −9,3 −4,2 3,6 9,3 13,2 15,2 13,7 8,7 3,6 −2,6 −7,6 2,9
Абсолютний мінімум, °C −36,5 −36,2 −32 −16,8 −3,3 −1,6 5,0 0,4 −5,2 −15,2 −25,1 −33,4 −36,5
Норма опадів, мм 41 37 33 38 46 74 62 52 61 50 46 44 584
Кількість сонячних годин 62,0 87,6 124,0 183,0 266,6 285,0 285,2 254,2 186,0 111,6 45,0 37,2 1927,4
Кількість днів з опадами 9 7 7 8 7 9 10 7 8 7 10 11 100
Кількість сніжних днів 16 15 9 1 0 0 0 0 0 2 8 14 65
Вологість повітря, % 84 82 77 66 61 67 68 67 73 79 85 85 74
Джерело: Pogoda.ru.net[2] / Всесвітня метеорологічна організація (ООН)[3] / Обсерваторія Гонконгу (лише сонце)[4]

Наука[ред.ред. код]

Наприкінці XIX століття в місті було декілька метеорологічних станцій.

Сфера освіти була представлена духовною семінарією, однією чоловічою і двома жіночими гімназіями, чоловічою і жіночою прогімназіямі. Також були: реальне училище, кадетський корпус і училища: духовне, повітове, залізничне, єпархіальне, фельдшерське; вчительська семінарія; до 40 міських шкіл і училищ.

Сьогодні в місті знаходиться 40 вищих і 53 середніх спеціальних навчальних заклади. Діти дошкільного віку відвідують 116 дитячих садів.

Вищі навчальні заклади міста[ред.ред. код]

  • Військовий інститут радіоелектроніки
  • Воронезька державна академія мистецтв (ВДАМ)
  • Воронезька державна лісотехнічна академія
  • Воронезька державна медична академія імені Бурденка
  • Воронезька державна технологічна академія (ВДТА)
  • Воронезький військовий авіаційний інженерний інститут (ВВАІІ)
  • Воронезький державний аграрний університет імені імператора Петра I (ВДАУ)
  • Воронезька військово-повітряна академія імені М. Є. Жуковського та Ю. О. Гагаріна
  • Воронезький державний архітектурно-будівельний університет (ВДАБУ)
  • Воронезький державний інститут фізичної культури
  • Воронезький державний педагогічний університет
  • Воронезький державний технічний університет (ВДТУ)
  • Воронезький державний університет (ВДУ)
  • Воронезький економіко-правовий інститут
  • Воронезький інститут МВС Росії
  • Гуманітарний інститут (філія Відкритого соціального університету)
  • Інститут економіки і права
  • Інститут менеджменту, маркетингу та фінансів
  • Інститут перепідготовки кадрів харчової і переробної промисловості міжрегіональний
  • Міжнародний університет високих технологій
  • Міжнародний університет комп'ютерних технологій
  • Московська академія економіки і права (філія)
  • Московський гуманітарно-економічний інститут (філія)
  • Московський державний університет комерції (філія)
  • Московський інститут економіки менеджменту і права (філія)
  • Московський соціальний університет міністерства праці і соціального розвитку (державна філія)
  • Московський сучасний гуманітарний інститут (філія)
  • Московський університет комерції (державна філія) та інші

Культура[ред.ред. код]

Петровский сквер Воронеж

Часті пожежі, які відбувалися в місті протягом XVIII століття, знищили багато пам'яток Петрівського часу; однак палац Петра з цитаделлю, пізніше перетворений на шерстемийню, і Цейхгауз на острові вціліли. Цейхгауз спочатку був перетворений на шерстемийню, але потім за указом імператора його було викуплено з приватних рук і подарено місту з умовою відповідальності за цілісність коштовної пам'ятки. Наприкінці XIX століття в ньому розміщувався петрівський яхт-клуб.

Визначними місцями Воронежа наприкінці XIX—на початку XX століття були: пам'ятники Петру I, О. В. Кольцову і І. С. Нікітіну (останні два народилися у Воронежі), Митрофаніївський монастир з мощами святителя Мирофана, музей при статистичному комітеті і при публічній бібліотеці.

Зараз під охороною держави знаходяться 310 воронізьких об'єктів культурної спадщини. Серед них понад 80 пам'ятників і бюстів і територія у 759 га (з 1990 року). Збереглися пам'ятники Петрові I, І. С. Нікітіну, О. В. Кольцову, а також І. О. Буніну та А. П. Платонову. Понад 100 меморіальних дощок. Багато архітектурних пам'яток знаходяться у процесі експертизи та реставрації.

У Воронежі видавалися єпархіальні і губернські відомості, приватні газети «Дон» і «Воронезький телеграф» і два соціальних жірнали: «Філологічні записки» і «Медична бесіда».

Сьогодні в місті працюють 51 бібліотека, 5 виставкових залів, 15 палаців культури і клубів, 6 музеїв, 13 творчих об'єднань, 5 кінотеатрів, 5 театрів, філармонія, цирк.

Воронеж — український культурний центр часів Другої світової війни[ред.ред. код]

Частина українських письменників під час Другої світової війни виїхала до Воронежа, який у той час став одним з центрів української культури. Тут видавалися українські газети, брошури і книги, в яких звучав заклик до земляків боротися з ворогом. Антинімецькі твори українських авторів доставлялися на окуповану німцями Україну. Великий авторитет серед своїх колег-літераторів у ту пору в Воронежі мали український поет-лірик, публіцист, перекладач Андрій Самійлович Малишко і творець української національної школи кінематографії, геніальний кінорежисер Олександр Петрович Довженко. У Воронежі Малишко плідно працював у редакції газети «За Радянську Україну», що видавалася в той час в цьому місті. Його знаменита книга «Україно моя» була надрукована в роки війни у Воронежі.

На землях Північної Слобожанщини під час Німецько-радянської війни Олександром Довженком були написані сторінки його знаменитого «Щоденника».

Українська громада Воронежа[ред.ред. код]

Вороніж — центр українського етнічного краю Східної Слобожанщини. Українці зорганізовані в нечисельні українські товариства Воронежа. У 1990 році було створене Українське товариство «Перевесло», яке очолив професор кафедри експериментальної фізики ВДУ Микола Бірюк. У декількох воронізьких школах проводилось факультативне викладання української мови. Проте воно зазнало тиску, години забирали через малокомплектність. Тим не менш, окремі вчителі у свій вільний час безкоштовно проводили гуртки. Діє дитячий хор української пісні. Товариство «Перевесло» організовувало поїздки школярів в Україну.[5] Українська громада видає газету «Східна Слобожанщина».

Визначні місця[ред.ред. код]

Воронеж

Транспорт[ред.ред. код]

До кінця XIX століття в місті були водопровід і кінна залізниця, у 1926 році з'явився трамвай, а в 1960 році було запущено тролейбус

У місті діє невелика кількість муніципальних автобусів і більше двох тисяч маршрутних таксі і комерційних автобусів (вони понад 20 років прослужили в Німеччині і тепер працюють на вулицях Воронежа). У Воронежі під загрозою знаходиться тролейбусний рух, у муніципальній власності є всього 30 працюючих тролейбусів. У місті є 50 трамваїв (з 21 маршруту, що був в місті в 1990-их, залишилося лише 4, з трьох міських трамвайних депо два закриті). Стан транспортної системи міста визнаний редакцією транспортного видання «Пантограф» в 2005 році одним з найгірших по Росії, зазначено, що велика кількість комерційних маршрутів і майже повне знищення міського електротранспорту є причинами великої аварійності на дорогах і поганої екології в місті.

Наприкінці соціалізму у Воронежі проектувався метрополітен. Сьогодні за новим генпланом пропонується створення наземного легкого метро.

Є міжнародний аеропорт і військове летовище.

Через Воронеж по об'їзній дорозі проходить автомагістраль М4 «Дон».

Тролейбус[ред.ред. код]

Схема тролейбусних маршрутів
Друге тролейбусне депо. 2006 рік.

Воронезький тролейбус був запущений 8 листопада 1960 року. Перший тролейбус МТБ-82 вивів на маршрут з Першого тролейбусного парку на вулиці Космонавтів герой Радянського Союзу Дмитро Ілліч Лебедєв. Було відкрито 3 тролейбусних маршрути.

У 2001 році загальна довжина ліній становила 141 км. 18 маршрутами курсували 136 тролейбусів. У місті було 2 тролейбусних депо і нічний майданчик для стоянки тролейбусів на лівому березі.

У 2002 році розпочалося закриття ліній у зв'язку з очікуваним банкрутством підприємства «Воронежміськелектротранс». Майно підприємства було передане МТК «Воронежпасажиртранс», що супроводжувалося масовими звільненнями. Нічний майданчик для стоянки передали ПАТП-4. У 2003 році розпочалась процедура банкрутства «Воронежміськелектротрансу», територія Першого тролейбусного парку імені Д. І. Лебедєва була віддана в оренду ВАТ «Нижегородський тролейбус». 2005 року територію депо продали ВАТ «Атлантида» (місто Іжевськ) під будівництво торгового центру.

1 лютого 2006 року на закритому аукціоні було продане майно «Воронежміськелектротрансу», яке включало територію Другого тролейбусного депо і диспетчерські пункти тролейбусів, фірмі ТОВ «Стройплюс». Кілька гектарів міської землі, будівлі і споруди депо продали за початковою ціною 29 млн. рублів на закритих торгах (представників мерії і міської Думи на аукціон не пустили). Торги були оскаржені в судах мерією міста.

2 лютого 2006 року на площі Леніна відбувся велелюдний мітинг з вимогами не допустити припинення тролейбусного і трамвайного руху в місті. Мерія міста починає переговори з ВАТ «Атлантида» про обмін земіл купленого ними депо на іншу ділянку.

У березні 2006 року ВАТ «НижТрол» припиняє випуск тролейбусів на лінії, з лютого не оплачують заробітну платню працівникам першого депо. Закривається половина існуючих на той час маршрутів (№ 4, 5, 11). У квітні міська влада розриває контракт з ВАТ «НижТрол» через невиконання останнім умов оренди. На площі Леніна знову відбувся мітинг на підтримку електротранспорту. 18 працездатних тролейбусів передаються з першого депо до другого. Федеральний арбітражний суд у Брянську визнає законними підсумки аукціону з продажу майна Другого тролейбусного депо на вулиці Хользунова. Однак завершенню угоди перешкоджає розслідування, розпочате воронезькою Федеральною реєстраційною службою щодо процедури проведення аукціону.

5 липня 2006 року громадський комітет «Воронежці за трамвай» провів у Першому депо акцію «Поховання старого тролейбусного руху», яка закликала звернути увагу громадськості на жахливий стан тролейбусної системи міста. Міська влада підписує з ВАТ «Тролза» договір про намір створити на базі існуючих парків нове спільне тролейбусне підприємство.

Станом на серпень 2006 року тролейбусний рух у місті обслуговує ВАТ «Воронезький тролейбус». Діє одне депо, яке обслуговує 3 маршрути. Рухомий склад представлений менше, ніж 50-ма тролейбусами ЗіУ-682, більшість із яких відпрацювали свій ресурс. У Першому тролейбусному парку до серпня 2006 року знаходились кузови тролейбусів ЗіУ-5, які раніше використовувались у місті, але їх порізали на метал. У другому депо налагоджено капітальний ремонт тролейбусів. У місті є три вантажних тролейбуси.

У 2006 році мер міста Б. М. Скринніков заявив про намірвідновити повноцінний тролейбусний рух і збільшити кількість тролейбусів до 2010 року до 300 штук.

Маршрути тролейбусів (станом на серпень 2006 року):

  • № 2 Вул. Пушкінська — гастроном «Молодіжний»
  • № 7 ВДУ — тролейбусний парк № 2
  • № 17 Вул. Перхоровича — вул. Жукова

Після завершення ремонту Чернавського мосту планується відновлення 4-го маршруту (ВДУ — вулиця Ціолковського).

У 2006 році деякий час також діяли маршрути № 5 (гастроном «Молодіжний» — вул. Перхоровича), № 11 (вул. Ціолковського — Північно-Східний район), № 13 (вул. Комарова — вул. Пушкінська) і № 22 (гастроном «Молодіжний» — ВДУ).

Трамвай[ред.ред. код]

Трамвайна система функціонувала у Воронежі з 1926 по 2009 рік, з перервою у воєнний час. До кінця XX століття була однією з найбільших у Росії. Після розпаду СРСР у міського господарства виникли великі проблеми (поганий стан доріг, неможливість експлуатації електротранспорту тощо), які до 2010 року повністю не подолані. Трамвайна система була закрита 15 квітня 2009, і Воронеж став найбільшим містом в Росії і Європі без рейкового міського транспорту. Відповідно до заяв і планів місцевої влади, в майбутньому планується створення «з нуля» систем легкорельсового транспорту у вигляді швидкісного трамвая.

Промисловість[ред.ред. код]

  • «Концерн „Сузір'я“» (рос. Концерн «Созвездие»)[6] — підприємство радіоелектронної галузі Росії, що спеціалізується на розробці і виробництві комплексів, систем і засобів зв'язку для Збройних Сил РФ та інших спецформувань, а також продукції подвійного і цивільного призначення. Є головним підприємством інтегрованої структури Концерн «Сузір'я», що об'єднує 20 підприємств у 11 регіонах країни.
  • Російське авіаційно-космічне агентство ФДКП «Конструкторське бюро хімавтоматики»[7] — один із світових лідерів у створенні рідинних ракетних двигунів, учасник усіх вітчизняних пілотованих програм освоєння космосу.
  • Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство[8] — один з первістків російського літакобудування. Засноване 1929 року. Під час Другої світової війни історія заводу пов'язана з випуском літака «Іл-2» — радянського фронтового штурмовика та одного з наймасовіших повітряних суден в історії.
  • ВМЗ[9] — науково-виробничий комплекс, що сформувався на основі виробництва авіаційних і ракетних двигунів. ВМЗ причетний до таких славних досягнень світової космонавтики як старти кораблів «Восток» з Юрієм Гагаріним та участі в міжнародних проектах XXI століття.
  • Воронезька кондитерська фабрика[10] — одне з найбільших кондитерських підприємств Росії.
  • Воронезький пивоварний завод Балтика.[11]

Загалом у місті більше 23000 малих, середніх, великих підприємств.

Персоналії[ред.ред. код]

«Суд царя Соломона» (1854), Національний музей російського мистецтва, Ґе Микола Миколайович

В місті народились:

Див. також: Категорія:Уродженці Воронежа.

У місті померли:

Література[ред.ред. код]

  • В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 280 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]