Воронеж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Воронеж
Воронеж
Coat of arms of Voronezh.png Flag of Voronezh.png
Герб Воронежа Прапор міста
Главное здание управления ЮВЖД.jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Воронезька область
Код ЗКАТУ: 20401
Основні дані
Час заснування: 1586
Статус міста з 1779 року
Населення 1 014 610 (2014 р.)
Площа 596,51 км²
Поштові індекси 394000-394095
Телефонний код +7-473
Географічні координати: 51°40′ пн. ш. 39°12′ сх. д. / 51.667° пн. ш. 39.200° сх. д. / 51.667; 39.200
Часовий пояс +3 (влітку +4)
Висота над рівнем моря 154 м
День міста третя субота вересня
Влада
Веб-сторінка http://www.voronezh-city.ru/
Голова адміністрації Гусев Александр Викторович
Карта
Воронеж (Росія)
Воронеж
Воронеж

Координати: 51°40′ пн. ш. 39°11′ сх. д. / 51.667° пн. ш. 39.183° сх. д. / 51.667; 39.183 Воронеж, Вороніж (рос. Воронеж) — місто в Росії, адміністративний центр Воронезької області; розташоване на річці Воронеж. Засноване 1586 року. Статус міста з 1779 року.

Українською мовою місто також часто називають Вороніж.

Місто-мільйонник. Населення 1 003 638 мешканців (2013).

Стара частина міста тягнеться схилом високого і досить крутого берега. До міста з трьох боків примикають досить значні слободи: з півночі Троїцька, із заходу — Ямська і з півдня — Чижовка.

Географічне Положення[ред.ред. код]

Воронеж володіє стратегічним положенням в Росії, транспортний вузол Північ-Південь і Схід-Захід, Через місто проходить одна з кращих федеральних доріг М4 Дон міста сусіди Ростов-на-Дону, Волгоград, Бєлгород, Саратов, Курськ, Липецьк, Тамбов, Луганськ

Історія[ред.ред. код]

Воронеж в 18 столітті

Вороніж був заснований у 15851586 роках. У давнину тут жили хозари, останні гробниці яких ще бачив де Бруїн у 1702 році. Вороніж був одним з перших укріплених міст, висунутих наприкінці XVI століття вглиб придонських степів на захист Московської держави від набігів різних ординських нападників.

У 1590 році Вороніж був зруйнований українськими козаками («канівські черкаси»), але його швидко відновили. Знаходячись на такому жвавому торговому шляху, як точка злиття Вороніжа з Доном, тоді ще цілком судноплавних річок, Вороніж не міг надовго залишатися винятково військовим містом. До середини XVII століття торгівля досягла тут великого розмаху. Незабаром стали виникати нові, південніші, укріплені міста, побудовані, головним чином, прибулими в 1652 році острогожськими козаками. Останні отримали нові права і переваги, зокрема право безмитної торгівлі і безподаткового шинкування. Це завдало сильного удару торгівлі Воронежа, позбавленого привілеїв.

Нова епоха міста починається в 1695 році — з прибуття Петра I для побудови тут флоту. Вороніж здавна служив верф'ю, де будувалися «струги, годные к мореходному делу». Але місту судилося стати колискою не лише військового, а й торговельного флоту Росії. У 1772 році, за ініціативою уряду, у Воронежі утворилося перше в Росії «акціонерне торгове товариство для мореплавання», зі статутом, затвердженим Його Величністю, і з правом замовляти морські судна у військових адміралтействах. Військова верф у Воронежі існувала недовго; унаслідок поступового обміління річок, вона спершу була перенесена до Таврова, потім південніше, до гирла, і, нарешті, через мілководдя, абсолютно скасована.

18 (29) грудня 1708 року Воронізький повіт ввійшов до складу Азовської губернії. 1711 року до Вороніжа з Азова переноситься центр губернії. 22 квітня (3 травня) 1725 року Азовська губернія перейменована на Воронізьку. 25 вересня (6 жовтня) 1779 року губернія перетворена на намісництво. 12 (23) грудня 1796 року Воронізьке намісництво було перетворене на губернію. 14 травня 1928 року губернію скасовано, Вороніж стає центром Центральночорноземної області. 13 червня 1934 року Центральночорноземна область перейменована на Воронізьку.

На рубежі XIX і XX століть Вороніж був одним із найкрасивіших губернських міст. Йому належало 38271/3 десятин землі, з яких під містом було до 800 десятин, а майже все інше під лісом. Будинків було понад 5500; з них більше половини з каменю. Мешканців налічувалося 61 053, зокрема жінок 28 360. Кількість тих, хто народилися в 1890 році досягла 2281, кількість померлих — 1 998.

Міські доходи становили 309 385 рублів, запасний міський капітал — 3175 рублів. Міських витрат було в 1890 році 312 627 рублів 28 копійок. Вороніж заборгував державному банку 1 010 831 рублів. Колись обширна і квітуча торгівля Вороніжа, внаслідок припинення судноплавства, на той час сильно скоротилася; однак, тоді у Воронежі налічувалося 47 фабрик і заводів, цінність виробництва яких досягала суми в 1 248 548 рублів (у 1862 році торговий обіг міста перевищував ще 3,5 млн рублів).

Наука[ред.ред. код]

Наприкінці XIX століття в місті було декілька метеорологічних станцій.

Сфера освіти була представлена духовною семінарією, однією чоловічою і двома жіночими гімназіями, чоловічою і жіночою прогімназіямі. Також були: реальне училище, кадетський корпус і училища: духовне, повітове, залізничне, єпархіальне, фельдшерське; вчительська семінарія; до 40 міських шкіл і училищ.

Сьогодні в місті знаходиться 40 вищих і 53 середніх спеціальних навчальних заклади. Діти дошкільного віку відвідують 116 дитячих садів.

Вищі навчальні заклади міста[ред.ред. код]

  • Військовий інститут радіоелектроніки
  • Воронезька державна академія мистецтв (ВДАМ)
  • Воронезька державна лісотехнічна академія
  • Воронезька державна медична академія імені Бурденка
  • Воронезька державна технологічна академія (ВДТА)
  • Воронезький військовий авіаційний інженерний інститут (ВВАІІ)
  • Воронезький державний аграрний університет імені императора Петра I (ВДАУ)
  • Воронезька Военно-воздушная академия имени Н. Е. Жуковского и Ю. А. Гагарина
  • Воронезький державний архітектурно-будівельний університет (ВДАБУ)
  • Воронезький державний інститут фізичної культури
  • Воронезький державний педагогічний університет
  • Воронезький державний технічний університет (ВДТУ)
  • Воронезький державний університет (ВДУ)
  • Воронезький економіко-правовий інститут
  • Воронезький інститут МВС Росії
  • Гуманітарний інститут (філія Відкритого соціального університету)
  • Інститут економіки і права
  • Інститут менеджменту, маркетингу та фінансів
  • Інститут перепідготовки кадрів харчової і переробної промисловості міжрегіональний
  • Міжнародний університет високих технологій
  • Міжнародний університет комп'ютерних технологій
  • Московська академія економіки і права (філія)
  • Московський гуманітарно-економічний інститут (філія)
  • Московський державний університет комерції (філія)
  • Московський інститут економіки менеджменту і права (філія)
  • Московський соціальний університет міністерства праці і соціального розвитку (державна філія)
  • Московський сучасний гуманітарний інститут (філія)
  • Московський університет комерції (державна філія) та інші

Культура[ред.ред. код]

Петровский сквер Воронеж

Часті пожежі, які відбувалися в місті протягом XVIII століття, знищили багато пам'яток Петрівського часу; однак палац Петра з цитаделлю, пізніше перетворений на шерстемийню, і Цейхгауз на острові вціліли. Цейхгауз спочатку був перетворений на шерстемийню, але потім за указом імператора його було викуплено з приватних рук і подарено місту з умовою відповідальності за цілісність коштовної пам'ятки. Наприкінці XIX століття в ньому розміщувався петрівський яхт-клуб.

Визначними місцями Воронежа наприкінці XIX—на початку XX століття були: пам'ятники Петру I, О. В. Кольцову і І. С. Нікітіну (останні два народилися у Воронежі), Митрофаніївський монастир з мощами святителя Мирофана, музей при статистичному комітеті і при публічній бібліотеці.

Зараз під охороною держави знаходяться 310 воронізьких об'єктів культурної спадщини. Серед них понад 80 пам'ятників і бюстів і територія у 759 га (з 1990 року). Збереглися пам'ятники Петрові I, І. С. Нікітіну, О. В. Кольцову, а також І. О. Буніну та А. П. Платонову. Понад 100 меморіальних дощок. Багато архітектурних пам'яток знаходяться у процесі експертизи та реставрації.

У Воронежі видавалися єпархіальні і губернські відомості, приватні газети «Дон» і «Воронезький телеграф» і два соціальних жірнали: «Філологічні записки» і «Медична бесіда».

Сьогодні в місті працюють 51 бібліотека, 5 виставкових залів, 15 палаців культури і клубів, 6 музеїв, 13 творчих об'єднань, 5 кінотеатрів, 5 театрів, філармонія, цирк.

Воронеж — український культурний центр часів Другої світової війни[ред.ред. код]

Частина українських письменників під час Другої світової війни виїхала до Воронежа, який у той час став одним з центрів української культури. Тут видавалися українські газети, брошури і книги, в яких звучав заклик до земляків боротися з ворогом. Антинімецькі твори українських авторів доставлялися на окуповану німцями Україну. Великий авторитет серед своїх колег-літераторів у ту пору в Воронежі мали український поет-лірик, публіцист, перекладач Андрій Самійлович Малишко і творець української національної школи кінематографії, геніальний кінорежисер Олександр Петрович Довженко. У Воронежі Малишко плідно працював у редакції газети «За Радянську Україну», що видавалася в той час в цьому місті. Його знаменита книга «Україно моя» була надрукована в роки війни у Воронежі.

На землях Північної Слобожанщини під час Німецько-радянської війни Олександром Довженком були написані сторінки його знаменитого «Щоденника».

Українська громада Воронежа[ред.ред. код]

Вороніж — центр українського етнічного краю Східної Слобожанщини. Українці зорганізовані в нечисельні українські товариства Воронежа. У 1990 році було створене Українське товариство «Перевесло», яке очолив професор кафедри експериментальної фізики ВДУ Микола Бірюк. У декількох воронізьких школах проводилось факультативне викладання української мови. Проте воно зазнало тиску, години забирали через малокомплектність. Тим не менш, окремі вчителі у свій вільний час безкоштовно проводили гуртки. Діє дитячий хор української пісні. Товариство «Перевесло» організовувало поїздки школярів в Україну.[1] Українська громада видає газету «Східна Слобожанщина».

Визначні місця[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

  • «Концерн Сузір'я»[2] — підприємство радіоелектронного комплексу Росії, що спеціалізується на розробці і виробництві комплексів, систем і засобів зв'язку для Збройних Сил РФ та інших спецформувань, а також продукції подвійного і цивільного призначення. Є головним підприємством інтегрованої структури концерн «Сузір'я», що об'єднує 20 підприємств з 11 регіонів країни.
  • Російське Авіаційно-Космічне Агентство ФДКП «Конструкторське бюро хімавтоматіки»[3] - один зі світових лідерів у створенні рідинних ракетних двигунів, учасник усіх вітчизняних пілотованих програм освоєння космосу.
  • Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство [4]

− Воронезький авіаційний завод - один з первістків Російського самолетостроенія.Основан в 1929 році , Під час Великої Вітчизняної війни історія заводу пов'язана з випуском літака « Іл-2 » - кращого фронтового штурмовика того часу. За роки війни було вироблено та передано фронту близько 18 тисяч цих літаків. Багато хто з заводчан пішли на фронт у складі Воронезького добровольчого полку. За мужність і героїзм , проявлені в боях за Батьківщину , 14 вихованцям заводу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу , а льотчику- винищувачу Рязанову А.К. це звання присвоєно двічі.

  • ВМЗ [5] Унікальний науково-виробничий комплекс, що сформувався на основі виробництва авіаційних і ракетних двигунів. ВМЗ причетний до всіх славним досягненням світової космонавтики - від стартів кораблів «Восток» з Юрієм Гагаріним до участі в міжнародних проектах XXI століття.
  • Воронезька кондитерська фабрика [6]одне з найбільших підприємств в Росії з виробництва кондитерських виробів.
  • Воронезький пивоварний завод Балтика [7] Воронеж вважається колискою не тільки російського флоту, але і російського пива. Перші посіви пивоварного ячменю в Воронезької губернії були зроблені ще в XVII столітті за указом Петра Великого, який і сам був шанувальником бурштинового напою.

В цілому в місті більше 23000 малих, середніх, великих підприємств

Персоналії[ред.ред. код]

«Суд царя Соломона» (1854), Національний музей російського мистецтва, Ґе Микола Миколайович

В місті народились:

Див. також: Категорія:Уродженці Воронежа.

У місті померли:

Література[ред.ред. код]

  • В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 280 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]