Лідери партій у Сенаті США
Лідери парламентської більшості та меншості у Сенаті США (англ. Senate Majority Leader та англ. Senate Minority Leader) — це сенатори та члени керівництва партій Сенату США. Вони є головними спікерами Сенату для своїх політичних партій, відповідно утримуючи більшість та меншість у Сенаті США, а також керують та планують законодавчу і виконавчу діяльність Сенату. Вони обираються на свої посади в Сенаті кокусами своїх партій: Сенатським Демократичним кокусом[en] та Сенатською Республіканською конференцією[en].
Згідно із правилом голова Сенату[en] надає лідеру більшості пріоритет у отриманні визнання права бути спікером своєї фракції у Сенаті. Лідер більшості зазвичай виступає головним представником своєї партії в Сенаті, а інколи навіть у всьому Конгресі, якщо Палата представників, а отже, і офіс її спікера, контролюється опозиційною партією.
Помічники лідерів парламентської більшості та меншості Сенату (зазвичай ця посада має назву Парламентський організатор[en] більшості або меншості (англ. Assistant Majority Leader/Majority Whip та англ. Assistant Minority Leader/Minority Whip відповідно) — другорядні члени керівництва своїх партій. Головною функцією парламентських організаторів більшості та меншості є збір найбільшої можливої кількості голосів з приводу основних питань або законопроєктів. Оскільки вони є другорядними членами Сенату, у випадку, якщо немає наявного лідера фракції (англ. Floor Leader), організатор може стати чинним лідером фракції.[1] До 1969 року офіційно ці посади називалися Організатор парламентської більшості (англ. Majority Whip) та Організатор парламентської меншості (англ. Minority Whip).
Чинні лідери фракцій[ред. | ред. код]
Наразі Сенат складається із 50 представників Республіканської партії, 48 представників Демократичної партії та 2 незалежних депутатів, обоє з яких входять до Сенатського Демократичного кокусу[en].
Чинними лідерами є сенатори Чак Шумер (Демократична партія) зі штату Нью-Йорк та Мітч МакКоннелл (Республіканська партія) зі штату Кентуккі. Чинними заступниками лідерів (організаторами парламентської більшості та меншості) є Дік Дурбін (Демократична партія) з Іллінойса та Джон Тун (Республіканська партія) з Південної Дакоти.
Історія[ред. | ред. код]
Посада та права лідера партії не визначені у Конституції, а сформувалися з часом. У 1920 році демократи, які на той час складали парламентську меншість, почали практику виборів лідера фракції. Джон Керн[en] був демократичним сенатором з Індіани. Оскільки тоді титул не був офіційним, на вебсторінці Сенату Керн вказаний як перший лідером партії у Сенаті у 1913-1917 роках (а отже, і першим лідером Демократичної партії у Сенаті); водночас він був і головою Сенатської Демократичної конференції.[2] У 1925 році республіканська (на той час) більшість також прийняла це формулювання, коли Чарльз Кертіс став першим (офіційним) лідером парламентської більшості,[3] хоча його безпосередній попередник Генрі Кебот Лодж вважається першим (неофіційним) лідером парламентської більшості у Сенаті.
Конституція визначає Віце-президента США як президента Сенату США. Конституція також передбачає, що Тимчасовий президент Сенату США виступає його головою у випадку відсутності президента Сенату. На практиці ані Віце-президент, ані тимчасовий президент, який зазвичай є сенатором у партії більшості, що найдовше перебуває на посаді, — насправді не головує у Сенаті на щоденній основі; це завдання передається молодшим сенаторам від партії більшості. Оскільки Віце-президент може бути з іншої партії, аніж більшість, і він не підлягає дисциплінарній відповідальності, правила процедури Сенату надають головуючому посадовцю дуже малі повноваження і нічого більше головуючої ролі. З цих причин на практиці Сенатом керує лідер парламентської більшості. На відміну від Сенату, у Палаті представників обраний Спікер Палати має великі дискреційні повноваження та зазвичай головує на виборах по законопроєктах.
Завдання та вибори[ред. | ред. код]
Представлені у Сенаті фракції на засіданні на початку періоду повноважень обирають кожна свого лідера партії. Лідер більшої фракції автоматично стає лідером більшості, відповідно, лідер меншої фракції — лідером меншості. Якщо обидві партії мають однакову кількість місць, партією більшості стає та, до якої належить Віце-президент США, оскільки він приймає рішення у голосуваннях, які закінчуються однаковою кількістю голосів. Лідери партій виступають як першочергові спікери відповідних партій у Сенаті; вони керують законодавчою та виконавчою діяльністю партії та обговорюють календар Сенату. При цьому останнє слово має лідер меншості.[1]
У парламенських подіях голова засідання спочатку надає слово лідеру більшості? якщо декілька сенаторів хочуть висловитися, а згодом лідеру меншості.[1]
Список лідерів партій[ред. | ред. код]
Демократична партія вперше обрала свого лідера у 1920 році. Перший лідер Республіканської партії був офіційно призначений у 1925 році.[4]
Див. також[ред. | ред. код]
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Сполучених Штатів Америки |
---|
Глава держави |
|
Категорія • Інші країни |
- Лідери партій Палати представників США[en]
- Спікер Палати представників США
- Тимчасовий президент Сенату США
- Віцепрезидент США (голова Сенату США)
- Партійні групи у Конгресах США[en]
- Список політичних партій США[en]
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ У 1935-1944 роках організатори Республіканської партії не призначались, адже у Сенаті було лише 17 республіканців після перемоги президента Франкліна Рузвельта на перевиборах у 1936 році. Відповідно, протоколи Сенатської Республіканської конференції[en] того періоду свідчать: «За пропозицією сенатора Гастінгса, належним чином прикомандированого та доставленого, було узгоджено, що не буде обрано жодного помічника лідера або організатора: проте голова матиме право час від часу призначати сенаторів, що мають допомагати йому у відповідальності за інтереси меншості.» До протоколів конференції була додана примітка: «Голова конференції, сенатор МакНері, очевидно, призначив помічником лідера сенатора Остіна з Вермонту у 1943 та 1944 роках до того, як конференція затвердила Правила організації.»"[5]
- ↑ Демократи залишилися у владі після 25 листопада 2002 року попри виникнення Республіканської більшості внаслідок перемоги Джима Талента на Спеціальних виборах до Сенату США у Міссурі 2002 року[en]. Проте формальної реорганізації не було, адже Сенат не засідав.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в U.S. Senate: Party Whips. senate.gov (англ.). United States Senate. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Majority and Minority Leaders. senate.gov. United States Senate. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Senate Leader. senate.gov. United States Senate. Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Majority and Minority Leaders. United States Senate. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 27 червня 2019.
- ↑ Party Whips [Архівовано 9 березня 2010 у Wayback Machine.], via Senate.gov
- ↑ Party Division in the Senate, 1789–present [Архівовано 18 липня 2011 у Wayback Machine.], via Senate.gov
Посилання[ред. | ред. код]
- Лідери більшості і меншості та партійні парламентські організатори [Архівовано 1 січня 2021 у Wayback Machine.] на сторінці Senate.gov
- Республіканська більшість [Архівовано 3 липня 2008 у Wayback Machine.]
- Демократична меншість [Архівовано 6 грудня 2006 у Wayback Machine.]