Маріано Рахой Брей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маріано Рахой Брей
Маріано Рахой Брей

Час на посаді:
21 грудня 2011 — нині
Попередник Хосе Луїс Сапатеро

Народився 27 березня 1955(1955-03-27) (59 років)
Сантьяго-де-Компостела, Іспанія
Політична партія Народна партія
Професія адвокат

Маріано Рахой Брей (ісп. Mariano Rajoy Brey; * 27 березня 1955, Сантьяго-де-Компостела) — іспанський політик, лідер Народної партії з 2004 року. З 21 грудня 2011 — прем'єр-міністр Іспанії.

Обіймав міністерські пости в уряді Хосе Марії Аснара, з 28 лютого 2000 до 3 вересня 2003 року — віце-президент уряду, з лютого 2001 по 2004 рік — міністр внутрішніх справ. Після поразки партії на виборах 17 квітня 2004 року очолив опозицію у кортесах.

У 2008 році програв парламентські вибори соціалістам на чолі з Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро.

На загальних парламентських виборах 20 листопада 2011 року Народна партія Іспанії під його керівництвом здобула перемогу, отримавши 186 з 350 місць у нижній палаті.

Освіта[ред.ред. код]

Рахой — онук одного з авторів Статуту автономії Галісії 1932 року, якого було відсторонено від викладацької діяльності в університеті під час диктатури до початку п'ятдесятих, і син голови провінційного суду міста Понтеведри, у якому він виріс.

Він є дипломованим юристом. На останньому курсі юридичного факультету університету Сантьяго-де-Компостела він почав готуватися, плануючи зайняти посаду реєстратора нерухомості, яку і отримав після закінчення університету, коли йому було 24 роки. Таким чином, він став наймолодшим реєстратором і був призначений у Падрон (Галісія), Вільяфранка-дель-Б'єрсо (Леон) і Санта-Пола (Аліканте).

Галісійська політика (1981–1991)[ред.ред. код]

За підтримки Хосе Луїса Баррейру (ісп. Xosé Luis Barreiro) у 1981 році Рахой став членом Народного альянсу (Alianza Popular; з 1989 року Народна партія) і був обраний депутатом місцевого парламенту на перших автономних виборах у Галісії, що пройшли в тому ж році.

У 1982 році Рахой був призначений генеральним директором комітету зі зв'язків Уряду Галісії і секретарем комісії з трансфертами між державою і автономним співтовариством Галісія. На муніципальних виборах у травні 1983 року він був обраний членом законодавчої ради міста Понтеведри. У 1986 році він був призначений головою законодавчої ради провінції Понтеведра, і займав цю посаду до 1991 року.

На загальних виборах у 1986 році він отримав депутатський мандат у Конгресі депутатів, очоливши виборчий список від Понтеведри. Але вже у листопаді у результаті кризи і відставки Хосе Луїса Баррейру та інших членів хунти Галісії він змушений був відмовитися від цієї посади, щоб зайняти місце віце-президента Уряду Галісії. На позачерговому з'їзді партії у травні 1988 року Рахоя було призначено генеральним секретарем відділення Народного альянсу в Галісії.

У січні 1989 року Народний альянс було перетворено у єдину партію і перейменовано у Народну партію (НП), очолювану Мануелем Фрага Ірібарне. Рахоя було призначено членом виконавчого національного комітету Народної партії і представником Понтеведри. У 1993 році його переобрали.

4 вересня 1989 Хосе Марію Аснара (до того моменту голова хунти автономного співтовариства Кастилія і Леон), за пропозицією самого Фрага було обрано кандидатом на загальних виборах і у квітні 1990 року Аснар став головою Народної партії, а Рахоя було обрано членом Національного виконавчого комітету і заступником генерального голови НП. Після цих виборів його було обрано представником від Понтеведри, він очолив Комісію парламентського контролю.

На виборах 1993 року Народна партія стала головною партією табору опозиції, і Рахой повернув собі депутатський мандат представника від Понтеведри.

Міністр уряду (1996–2004)[ред.ред. код]

3 березня 1996 Народна партія перемогла на виборах, отримавши 9 716 006 голосів. Аснара було обрано прем'єр-міністром за підтримки Баскської націоналістичної партії, Конвергенції і Союзу, і Канарської коаліції, і Рахой втретє отримав свій депутатський мандат у Конгресі депутатів. За заслуги у керівництві передвиборчою кампанією, яка виявилася більш ніж успішною, Рахя було призначено міністром громадської адміністрації, яка була заснована Законом «Про організацію та функціонування громадської адміністрації». Того ж року він одружився з Ельвірою Фернандес Бальбоа.

У січні 1999 року Рахой змінив посаду на міністра освіти і культури Есперанса Агірре ( Esperanza Aguirre), яка була зміщена внаслідок гострої критики на свою адресу. Перебуваючи на цій посаді, Рахой сприяв прийняттю нового плану у галузі професійної освіти (про отримання освіти за допомогою мережі Інтернет) та програми щодо поліпшення роботи музеїв. У цьому ж місяці на VIII з'їзді Народної партії його переобрали заступником генерального секретаря партії.

На загальних виборах 2000 року Народна партія отримала абсолютну більшість у Парламенті, набравши 10 321 178 голосів (найвищий результат за всю історію існування Народної партії). Рахой, як і на попередніх виборах, керував передвиборною кампанією і тому був призначений першим віце-прем'єром і міністром адміністрації Аснара, змінивши на цьому посту Франсиско Альвареса Каскоса (Francisco Álvarez Cascos).

У лютому 2001 року після порушеного перемир'я 1999 року з ЕТА, він залишив пост міністра адміністрації голови уряду і змінив на посту міністра внутрішніх справ Хайме Майора Горіха. Перебуваючи на цій посаді, Рахой зосередив свою діяльність на боротьбі з терористичною організацією ЕТА та поглибленню співробітництва з Францією у цьому, прийняття проекту Закону «Про приєднання» (червень, 2001), Регламента, що розвиває Закон «Про проживання осіб без громадянства» (липень, 2001) та попереднього проекту Закону «Про заборону вживання алкогольних напоїв у недозволених місцях» (травень, 2002).

У січні 2002 року на з'їзді партії Рахоя було знову переобрано на посаді заступника генерального секретаря партії. У липні цього року він пішов з поста міністра внутрішніх справ і отримав портфель офіційного представника Уряду та міністра адміністрації голови уряду.

У якості представника Уряду Рахою довелося мати справу з двома найбільшими кризами: врегулюванням наслідків екологічної катастрофи через катастрофу танкера «Престиж» біля берегів Галісії і протистоянням політиці Аснара, який підтримав Дж. Буша під час вторгнення до Іраку у 2003 році.

3 вересня 2003 він пішов зі всіх займаних посад, оскільки Хосе Марія Аснар висунув його кандидатуру на пост генерального секретаря НП і кандидата на пост президента. На XIV з'їзді Народної партії його було обрано новим лідером.

Вибори, що пройшли після терористичних актів 11 березня 2004, були відзначені зменшенням неявки на вибори. Перемогу здобула Іспанська соціалістична народна партія, очолювана Хосе Луїсом Родрігесом Сапатеро, отримавши майже на 1 300 000 голосів більше, ніж НП, і 164 депутатських крісла. Народна партія отримала 9 763 144 голосів і 148 депутатських міся, що на 35 місць менше, ніж у 2000 році, хоча вона зберегла відносну більшість у Сенаті, втративши 25 сенаторських місць.

Політика в опозиції (з 2004 року)[ред.ред. код]

На даний час Маріано Рахой займає пост голови Народної партії, головної партії табору опозиції існуючому уряду.

Його критика уряду сконцентрована в основному на скасуванні планів свого попередника (Національний план по гідроенергетиці), на зовнішній політиці, головним чином, на відносинах з США, на міграційній політиці, на визнання гомосексуальних союзів шлюбами і на реформах статутів автономій, особливо, Каталонії. На думку Рахо, зміни у Статуті автономії Каталонії призведеть за собою неявний перехід від моделі держави автономій до моделі конфедерації і несумісності та поставить під загрозу саме існування єдиної Іспанії. Крім того, він вважає, що перегляд Статуту автономії Каталонії призведе до необхідності перегляду Конституції, тому необхідність їх проведення повинна вирішуватися на референдумі. Щодо мирного процесу, розпочатого після того, як у 2006 році ЕТА заявила про припинення дій, Рахой займає відкрито критичну позицію і не підтримує політику уряду і думку інших опозиційних партій, оскільки не вірить у намір ЕТА скласти зброю. Така позиція, яку займає Рахой і його партією, стала першим прикладом, коли опозиційна партія не підтримує антитерористичну політику уряду, попри те, що і до цього іншими урядами велися переговори з ЕТА, і навіть урядом самого Аснара.

У квітні 2007 року Рахой виступив у відомій телепрограмі на каналі TVE 1 (Перший телевізійний канал Іспанії). Під час свого виступу він відмовився відповідати, скільки він отримує, і заявив, що звинувачення на адресу Ірака про наявність в останнього засобів масового знищення були помилкою всієї світової спільноти. Кількома днями пізніше стало відомо, що він отримує більше, ніж голова уряду Сапатеро. У жовтні 2007 року Рахой знову викликав бурхливу полеміку і опинився у центрі загальної уваги після своєї заяви, у якій він применшив значення запобігання наслідків зміни клімату у довгостроковій перспективі. Безліч політичних представників та екологічних організацій не забарилися засудити подібну заяву, від якої, втім, Рахой відмовився через кілька днів.

Після другої невдачі поспіль багато засобів масової інформації стали всерйоз розмірковувати про те, чи продовжить Рахой очолювати партію і опозицію. Проте, сам Рахой ясно висловив свій намір залишитися при владі, виступивши на з'їзді партії у червні цього ж року із заявою про те, що він буде знову балотуватися на виборах. Протягом наступних тижнів і особливо після призначення Сораї Саенс де Сантамарія на пост представника Народної партії у Конгресі депутатів, йшли особливо бурхливі і гострі дискусії у ЗМІ разом з прихильниками Есперансі Агірре і оточенням Маріано Рахо.

Посилання[ред.ред. код]