Марія де Роган Шеврез
| Марія де Роган Шеврез фр. Marie de Rohan | |
 | |
 | |
| Народження: |
грудень 1600[1] Париж, Королівство Франція |
|---|---|
| Смерть: |
12 серпня 1679[1][2][…] (78 років) Ганьї |
| Країна: | Франція |
| Рід: | House of Rohand |
| Батько: | Hercule de Rohan, Duke of Montbazond |
| Мати: | Madeleine de Lenoncourt, Dame de Coupvrayd[4] |
| Шлюб: | Шарль д'Альбер Люїнь[5] і Клод де Шеврез[6] |
| Діти: | Louis Charles d'Albert de Luynesd[7], Шарлотта-Марія Лотаринзькаd[6] і Henriette de Lorrained |
| Автограф: | 
|
Марі́ Еме́ де Рога́н-Монбазо́н, герцоги́ня де Шевре́з (фр. Marie Aimée de Rohan, duchesse de Chevreuse; грудень 1600, Париж, Королівство Франція — 12 серпня 1679, Ганьї, Сена-Сен-Дені, Франція) — представниця вищої французької аристократії, одна з центральних фігур у вирі придворних інтриг Франції 1-ї половини XVII століття. Вона була віддалена від королівського двору за потурання зв'язку Анни Австрійської з герцогом Бекінгемським, за плани змістити Людовика XIII з трону, за передання Іспанії викрадених у свого коханця державних таємниць, за організацію листування королеви з ворожим Франції іспанським королем, а також за участь у змовах, спрямованих на фізичне усунення кардиналів Рішельє і Мазаріні, однак кожен раз поверталася до Лувру, щоб із новими силами включитися в придворну боротьбу.
Життєпис[ред. | ред. код]
Мадемуазель де Монбазон була дочкою герцога де Монбазона[ru], старшого у феодальному клані Роганів[ru], що володів величезними землями в Бретані й Анжу, від шлюбу з Мадлен де Ленонкур з не менш знатного роду Монморансі[ru], померлої, коли доньці було 2 роки.
Перший шлюб[ред. | ред. код]
У вересні 1617 року її видано заміж за великого сокольничого і коннетабля Франції Шарля д'Альбера (1578—1621), герцога де Люїня, фаворита Людовика XIII. Він долучив її до мистецтва політичної інтриги, представив при дворі, де вона заслужила дружбу короля і королеви. У грудні 1618 року король призначив її головною фрейліною королеви. Її вплив на Анну Австрійську був величезним. 1620 року герцогиня привела на світ Людовика-Шарля д'Альбера, хрещеним батьком якого став король.
Діти від першого шлюбу:
- Людовик-Шарль д'Альбер, герцог де Люїнь[ru] (1620—1699)
- Анна-Марі (1622—1646)
Другий шлюб[ред. | ред. код]
Після смерті де Люїня від «пурпурової лихоманки» (у той час так називали скарлатину) 1621 року герцогиня вийшла заміж за Клода Лотаринзького (1578—1657), герцога де Шеврез[ru] (21 квітня 1622). У другому шлюбі вона народила трьох дочок:
- Анна-Марія (1625—1652) — абатиса Пон-о-Дам (Pont-aux-Dames).
- Генрієтта (1631—1693) — абатиса Жуара (Jouarre) і пізніше Пор-Рояля.
- Шарлотта-Марія Лотаринзька (1627—1652) — призначалася в дружини принцу де Конті, стала коханкою кардинала де Реца, грала помітну роль у Фронді. Заміж не вийшла.
Найближча подруга Анни Австрійської, була віддалена від двору після інциденту: граючи з нею в коридорах Лувру, катаючись по слизькій підлозі, королева невдало впала і скинула тримісячний плід. Герцог де Шеврез намагався використати весь свій вплив на те, щоб герцогиню повернули до двору.
Змови[ред. | ред. код]
Намагаючись завоювати втрачені позиції, вона спровокувала або була натхненницею низки придворних змов. Серед них:
- Справа Бекінгема (1623—1624), який скомпрометував королеву за допомогою коханця герцогині Генрі Річа (графа Голланда)
- Змова графа де Шале[ru] (1626), який, натхненний своєю коханкою герцогинею, збирався вбити Рішельє. Шале обезголовлено.
- Змова про заміну короля Людовика XIII його братом Гастоном Орлеанським.
19 серпня 1626 року герцогиня втекла в Лотарингію, де вступила в зв'язок з Карлом IV, герцогом Лотаринзьким. Через деякий час оселилася в замку свого чоловіка Дамп'єрр[en], продовжуючи будувати підступи заради підриву королівської влади.
Герцогиня де Шеврез перебувала в центрі всіх інтриг іноземних держав проти Франції: зокрема, переговори з герцогством Лотарингія та Іспанією, ведені маркізом Шатонефом (Хранителем печаток). Маркіз постраждав за те, що виступав від імені герцогині і був заарештований (1633).
Секретні обміни поштою між Анною Австрійською та її братом, іспанським королем, викрито 1637 року. За допомоги Ларошфуко мадам де Шеврез сховалася в Іспанії, потім перемістилася в Англію, і нарешті у Фландрію. Її залучено до змови Людовика Бурбона[ru], графа Суассонського (1641).
У заповіті щойно померлого Людовика XIII особливим пунктом обумовлено заборону герцогині перетинати кордони Франції. Знадобилося рішення парламенту Парижа, щоб порушити останню волю монарха і герцогиня змогла повернутися.
При Мазаріні[ред. | ред. код]
Після смерті Рішельє, знову опинившись у Франції, герцогиня опинилася в центрі так званої «змови Зарозумілих»[ru], яку інспірував Шатонеф проти Мазаріні (1643). Після арешту Сезара де Бурбона, герцога Вандомського[ru], вона знову мусила втекти. Під час Фронди вона на деякий час наблизилася до Мазаріні (1649—1650), але покинула ряди його прихильників, коли парламентська і аристократична фронди з'єднали свої сили 1651 року.
1657 року третім шлюбом таємно поєдналася з капітаном гвардійців герцога Гастона Орлеанського маркізом Жоффруа де Легом (1614—1674), молодшим за неї на півтора десятка років.
Смерть[ред. | ред. код]
Померла на самоті у віці 79 років (1679) в Ганьї.
Успадкувавши після смерті другого чоловіка герцогство Шеврез, вона передала його своєму синові від першого шлюбу, його пасинку. Титул перейшов до дому де Люїнь, представник якого, її прямий нащадок в 11-му коліні, носить його й нині.
У мистецтві[ред. | ред. код]
Художня література[ред. | ред. код]
- 1844 — мадам де Шеврез згадується, але жодного разу не виводиться прямо на сцену як дійова особа роману Олександра Дюма-батька «Три мушкетери», де вона — коханка (і любов) Араміса[8]. Хронологічну послідовність подій біографії герцогині порушено — зокрема, коли Араміс пише з-під Ла-Рошелі листа «своїй кузині білошвейці» в місто Тур, герцогиня ще перебувала в Парижі, в свиті королеви, в Тур її буде заслано кілька років потому.
- 1845 — у наступному романі трилогії «Двадцять років потому» автор згадує про її швидкоплинний зв'язок з Атосом і про те, що вона стала матір'ю віконта де Бражелона.
- 1847—1850 — у романі «Віконт де Бражелон, або Десять років по тому» (останньому в трилогії про мушкетерів А. Дюма-батька) де Шеврез вже є дійовою особою (виведена як «підступна інтриганка»).
- 2004 — белетризована біографія герцогині «Марія — королева інтриг» французької романістки Жульєтти Бенцоні.
Кінематограф[ред. | ред. код]
- 1921 — серіал «Три мушкетери»[fr] (Франція) режисера Анрі Діаман-Берже; в ролі — Жермен Ларбодрієр.
- 1922 — «Двадцять років по тому»[fr] (Франція) режисера Анрі Діаман-Берже; в ролі — Жоржет Сорель[fr].
- 1961 — «Три мушкетери» (Франція, Італія); в ролі — Лена Скерла.
- 1964 — «Сірано і д'Артаньян» (Франція, Італія, Іспанія); в ролі — Жозетт Ларош.
- 1968 — «Людина в залізній масці» (Велика Британія) режисера Х'ю Дюка; в ролі — Соня Дрездель.
- 1975 — «Кардинал де Ретц» (Франція); в ролі — Джулія Данкор.
- 1978 — «Мазаріні»[ru] (Франція) режисера П'єра Кардиналя[ru]; в ролі — Жанна Коллетін[fr].
- 1992 — «Мушкетери двадцять років потому» (Росія, Франція) режисера Георгія Юнгвальд-Хількевича; в ролі — Ольга Кабо.
- 2009 — «Королева і кардинал[ru]» (Франція, Італія); в ролі — Шарлі Фуке[fr].
- 2013 — серіал «Три мушкетери»[ru] (Росія) режисера Сергія Жигунова; в ролі — Катерина Олькіна.
П'єси[ред. | ред. код]
- Гаетано Доніцетті присвятив свою трагічну оперу «Марія де Роган» (Maria di Rohan, 1843) їй і змові Шале. Лібрето — на основі п'єси Локруа[ru] і Едмона Бадона Un duel sous le cardinal de Richelieu.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ http://genealogy.euweb.cz/french/albert1.html
- ↑ а б http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine6.html
- ↑ http://genealogy.euweb.cz/french/albert2.html
- ↑ Проте, мабуть, саме вона з'являється в сцені балу, на який королева мала одягнути знамениті підвіски, під алегоричним визначенням «дружина коннетабля» — саме з нею на балу танцював король.
Література[ред. | ред. код]
- Багато дізнатися про герцогиню можна з мемуарів Ларошфуко.
- Шеврез, Мария де Роган-Монбазон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Victor Cousin. Etudes sur Mme de Chevreuse,1856.
- Denis Tillinac. (L'Ange du désordre, (Paris: Robert Laffont), 1985.
- Christian Bouyer. La Duchesse de Chevreuse: L'Indomptable et voluptueuse adversaire de Louis XIII (Paris: Pygmalion-Gérard Watelet), 2002.
- Georges Poisson. (Paris: Librairie Académique Perrin), 1999.
- H. Noel Williams. A Fair Conspirator: Marie de Rohan, Duchesse de Chevreuse, 2005.
Посилання[ред. | ред. код]
- Життєпис герцогині де Шеврез Жульєтти Бенцоні на lib.aldebaran [Архівовано 27 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- Сім'я й оточення герцогині де Шеврез [Архівовано 18 серпня 2007 у Wayback Machine.](рос.) [недоступне посилання]
- «Maria di Rohan, duchesse de Chevreuse»(фр.) [недоступне посилання — історія]
- LA DUCHESSE DE CHEVREUSE: UNE INCORRIGIBLE INTRIGANTE [Архівовано 17 липня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
|
