Джуліо Мазаріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кардинал
Kardinalcoa.png
Джуліо Раймондо Мазаріні
 
Святої Римської церкви
Cardinal Mazarin.jpg


COA Cardinal de Richelieu.svg
Народжений 14 липня 1602, Париж



Помер 9 березня 1661, Париж
 
Кардинал
Колегія кардиналів (на офіційному сайті Святого Престолу)
Портали:Історія


Джу́ліо Раймо́ндо Мазарі́ні, Мадзарі́но або Маццарі́но (італ. Giulio Raimondo Maz(z) arino); Жуль Мазаре́н, (фр. Jules Mazarin); * 14 липня 1602 — 9 березня 1661) — кардинал, політичний діяч і перший міністр Франції1642 року). До влади прийшов після смерті кардинала Рішельє.

Зміст

Біографія [ред.]

Народився 14 липня 1602 в містечку Печіна в області Абруцці (Італія). Дворянський рід Мазаріні служив могутньому князю Колона. Молодий Джуліо за рекомендацією князя вступив на службу в папську курію, де проявив себе здібним дипломатом.

У 1630 р. був посланий до Франції, познайомився з Рішельє і фактично став його агентом в Італії. З 1635p.— папський посол в Римі. По протекції Рішельє став кардиналом в 1636 р. Після смерті «Сірого кардинала» отця Жозефа (1638)р. Мазаріні стає найближчим співробітником фактичного Рішельє. На передсмертне прохання кардинала Рішельє, король Людовик XIII призначив Мазаріні членом королівської ради, що складалася з трьох чоловік (1642). У 1643 р. помер король.

Регентшею була оголошена королева Анна. Всі знали про довголітню ворожнечу між королевою і Рішельє. Двір був упевнений в падінні його прихильника, але він зумів підкорити серце гордої королеви. Принци крові і титулована знать зненавиділи «безрідного фаворита». Але перші п'ять років його правління принесли Франції успіхи в зовнішній політиці. Французька армія здобула ряд перемог над іспанцями в тридцятирічній війні. Мазаріні був одним з творців Вестфальського миру, який завершив війну. Він проводив політику Рішельє: збільшував централізовану ренту за рахунок підвищення податків.

Мазаріні і Фронда [ред.]

У 1648 р. у Франції почалася громадянська війна - Фронда. Проти Мазаріні виступили купці, ремісники, що страждали від податків, і знать, яка намагалася відновити колишні феодальні привілеї, знищені Рішельє.

Заворушення втягнули в свою орбіту і селян, які нападали на дворянські маєтки. Влітку 1648 р. боротьба між Мазаріні і представниками знаті, паризьким парламентом, купцями і ремісниками загострилося до краю. У серпні всі вулиці Парижа були перекриті барикадами. Говорили про штурм Лувру. Королева з дітьми і Мазаріні таємно покинули місто і сховались в заміському палаці Рюель. Проте різнорідність інтересів учасників Фронди дозволили кардиналові шляхом певних поступок добитися миру. Однак мир виявився крихким. Перший принц крові, один з визнаних полководців Луї Конде став на чолі так званої "Фронди принців". Супротивники Мазаріні змагалися в творі проти нього епіграм і памфлетів — так званих «мазарінад».

Арешт Конде викликав загальне обурення, принци і парламент знов об'єдналися. Ухвалою парламенту Мазаріні був вигнаний з країни, він влаштувався в Кельні. Перебуваючи у вигнанні, Мазаріні постійно переписувався з королевою, і незабаром майбутній король Людовик XIV опинився під його впливом. Говорили, що Мазаріні так само керував справами з Кельна, як із Лувру. Він небезуспішно підсилював розбрати між ватажками "фронди принців". 21 жовтня молодий король урочисто в'їхав до Парижа, ця подія вважається кінцем Фронди.

У 1653 Мазаріні повернувся до Парижа й до самої смерті займав посаду першого міністра.

Мазаріні і оцінки сучасників [ред.]

Мазаріні — герой багатьох мемуарів сучасників. Він зазвичай зображується хитрим і цинічним, але поряд з тим талановитим.

Франсуа де Ларошфуко писав про нього: «Розум його був обширний і працелюбний, переповнений підступністю, характер гнучкий». Людовик XIV, один з найбільш властолюбних монархів в історії, за життя Мазаріні був номінальним королем, хоча досяг повноліття. Разом з тим, Мазаріні був відомий як і бібліофіл. Його збірка книг поклала початок створенню національної бібліотеки. Саме він запросив в Париж оперну трупу з Італії. Іноді проявляв невластиву своєму часу терпимість, зокрема захоплювався «Листами провінціала» Паскаля.

Вмираючи, Мазаріні рекомендував Людовику XIV призначити першим міністром Кольбера.

У культурі [ред.]

Кінематограф [ред.]

Художня література [ред.]

Література [ред.]

  • Georges Dethan: Mazarin — Un homme de paix à l'âge baroque, 1602—1661. Imprimerie nationale, Paris 1981, ISBN 2-11-080764-4.
  • Georges Dethan: Mazarin et ses amis ; Étude sur la jeunesse du Cardinal d'après ses papiers conservés aux archives du Quai d'Orsay. Suivie d'un Choix de lettres inédites. Berger-Levrault, Paris 1968.
  • Claude Dulong: Mazarin. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01285-7.
  • Paul Guth: Mazarin — Frankreichs Aufstieg zur Weltmacht. Societäts-Verlag, Frankfurt/Main 1973, ISBN 3-7973-0245-2.
  • David J. Sturdy: Richelieu and Mazarin — A study in statesmanship. Palgrave Macmillan, Basingstoke 2004, ISBN 0-333-75399-2.

Посилання [ред.]