Морська корова

Морська корова або стеллерова корова (Hydrodamalis gigas) — вимерла морська тварина з родини дюгоневих ряду сирен. Була єдиним видом цього ряду який мешкав у холодних водах.

Морська корова була завдовжки 8 — 10 м і вагою до 3,5 тонн. Мешкали поблизу Командорських островів у Тихому океані. Вони майже не пірнали й плавали на мілководді, харчуючись здебільшого морською капустою. Морські корови жили стадами. Зазвичай, самець і самка трималися поруч, дитинчат вони тримали перед собою. Спина морських корів перебували постійно над водою. Їхнім єдиним заняттям був пошук їжі. Під час живлення морські корови постійно рухали головою й шиєю, як бики, і щодві хвилини висували голову з води, щоб набрати свіжого повітря, при цьому видавали звук подібний до кінського іржання. За схожіть своєї поведінки з коровами на пасовищі вони й отримали назву.

Відкриття та описи очевидців

Малюнок морської корови виконаний Джорджем Стеллером. Зверніть увагу, що хвіст намальовано під таким кутом лише для того, щоб краще показати його форму.

Скелет морської корови в Музеї природи Харківського національного університету

Уперше європейці побачили морських корів 6 листопада 1741 року коли на них натрапила експедиція Вітуса Беринга.

Відомий науковець Г. Стеллер, завдяки якому нам ця тварина і стала відома, і на честь якого її назвали, описав цей вид і процес полювання на цю велику морську істоту.

«21 травня 1742 року, — писав Стеллер, — була зроблена перша спроба зачепити цю сильну й величезну тварину спеціально виготовленим великим залізним гаком, прив'язаним до міцного довгого канату, і витягти її на берег. Та спроба не вдалася: шкіра виявилася твердою й міцною, а гачок занадто тупим. Намагалися змінити його, але подальші спроби призводили до того, що тварини зривалися в море разом з гаком і канатом».

«З можливою обережністю ми підпливали до тварин, які стадами бродили по своєму водному пасовищу вздовж берегів. Як тільки гарпунник втикав у тварину гарпун, люди, які перебували на березі, починали поступово тягти її з води, у той час як ті, що сиділи в шлюпці, наближалися до тварини й наносили їй удари ножем і багнетами, поки вона не спливала кров'ю, що фонтанами била з її ран. При припливі тварина витягалася на берег і там прикріплювалася. Як тільки вода спадала і тварина лежала на суші, у неї вирізали м'ясо й жир і з радістю доставляли до хат».

Морські корови зовсім не боялися людей, що дуже полегшувало процес полювання. При цьому їх ареал, Командорські острови перебував на шляху з Камчатки в Америку. Вони стали продовольчою базою російських промислових експедицій. Проте запаси острову були мізерно малі в порівнянні з усе зростаючою потребою в солонині Камчатського й Охотського промислового флотів. Тож великі, смачні й абсолютно беззахисні морські корови були приречені на винищення. Що й сталося менш як за 30 років — 1768 року була вбита остання морська корова. Ця тварина була приречена на зникнення з лиця Землі.