Неформальне мистецтво в СРСР
Неформальне мистецтво в СРСР , Андеграунд в образотворчому мистецтві —невизнане мистецтво в СРСР, котре ідеологи комуністичного режиму та компартія пов'язували з впливами ворожого буржуазного митецтва та вважали занепадницьким та шкідливим для радянських людей. Андеграунд в образотворчому мистецтві всіляко притісняли та обмежували цензурою та витісняли з мистецького публічного простору, знижували його авторитет, забороняли оприлюднювати в періодичних виданнях.
Передісторія[ред. | ред. код]
Авангардні течії в мистецтві розпочалися задовго до більшовицького перевороту 1917 р. Західноєвропейські митці символізму, декадансу настільки насміливились експериментувати з формами і кольорами, що породили нову геуерацію митців, що вже були нестримними в руйнуванні застиглих, помертвілих форм академізму, однак разом з ним ігнорували та викидали геть і реалістичні та гуманістичні складові мистецтва минулих сторіч.
Швидкий пошук будь яких шляхів власного збагачення загалі притаманний капіталізму давно вже був перенесений і в образотворче мистецтво. Ошелешити глядачів і споживачів мистецтва, зупинити його незвичними формами чи кольорами, надуманими та незвичними образами. незрозумілою загадковістю без будь якої розгадки таємниць, стало головним завданням багатьох митців в Німеччині, в Іспанії, що важко виходили з політичної, економічної кризи та болісно шукали шляхів національної ідентичності, в тому числі і в мистецтві. Особливо значимі новітні, авангардні тенденції набули місця в мистецтві Франції (взагалі схильного до експериментів та ризикованих форм), хоча гострота економічних та психологічних проблем тут була меншою у порівнянні з Іспанією та Німеччиною. На початку 20 ст. народився феномен іспано-французького авангарду, що набув сили нової моди.
Комплекс проблем в образотворчому мистецтві мала і Італія після процесів 19 ст., котра лише накопичувала сили після процесів національного визволення від наполеонівського та Австрійського поневолення (Рісорджименто), об'єднання країни в єдину державу. Італія дещо запізніло була залучена до форм авангардизму.
Лише з роками і глядачі, і споживачі мистецтва притерпілися здонезвичностей митців декадентів, постімпресіоністів, символістів, адже вони запропонували низку шедеврів, ігнорувати котрі стало неможливим. Достатньо пригадати, скільки лайливих назв витримав Едуар Мане а потім імпресіоністи Франціїще за життя, що в декадентстві звинувачували Михайла Врубеля, хоча вони ще не втрачали гуманітарну складову свого живопису. Найпізніше визнання форм новітніх течій в мистецтві прийшло до музейників.
Західноєвропейське мистецтво на початку 20 ст. розкололось на низку течій. В тій же Німеччини в першій третині 20 ст. накопичили значну кількість авангардного живопису[1]. Уряд фашиської Німеччини (незважаючи на все невизнання авангардного мистецта) успішно торгував ним на буржуазних аукціонах[1]. Згідно оприлюдненим даним на 2001 р. Всесвітнього єврейського конгресу тільки в Сполучені Штати перепродано творів аваргардного мистецтва на 2,5 млрд долярів у цінах на 1945 рік[1]. Після поразки фашиських держав авангардне мистецтво попередніх років несподівано почали сприймати як антитоталітарне, що додало творам привабливості. Все це приписують нині і андеграунду в мистецтві СРСР, хоча там далеко не все цікаве, значиме чи може претендувати на категорію шедеврів.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Другое искусство»: Москва 1956—1976. Т.1. М.: Московская коллекция; СП «Интербук», 1991
- Аймермахер К. От единства к многообразию. Разыскания в области «другого» искусства 1950—1970-х годов. М.: РГГУ, 2004
- https://www.kommersant.ru/doc/253986
