Не кажіть, що в нас нічого немає

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Не кажіть, що в нас нічого немає»
Автор Мадлен Тієн
Назва мовою оригіналу англ. Do Not Say We Have Nothing
Мова англійська
Жанр Художня проза
Видавництво Гранта (журнал)[1]
Видано 2016
ISBN 978-1-78378-266-6

«Не кажіть, що в нас нічого немає» — роман Мадлен Тієн, опублікований у Канаді 2016 року.[2] У ньому розповідається про 10-річну дівчинку та її матір, які приймають у своєму будинку біженку з Китаю, і про події в період після приходу до влади Мао Цзедуна в Китаї.[3] Здобувши визнання критиків, у 2016 році авторка була удостоєна премії Гіллера та премії Генерал-губернатора за цей роман. Твір було включено до шортліста Букерівської премії, а також Жіночої премії за художню літературу.

Сюжет[ред. | ред. код]

На початку роману читач знайомиться з дівчинкою на ім'я Марі, яка живе з матір'ю у Ванкувері. 1991 рік, несподівана поява в їхньому будинку китайської біженки Ай-Мін, яка рятується від репресій після подій на площі Тяньаньмень, стає каталізатором, що запускає решту сюжету.[4] Роман швидко поділяється на декілька різних сюжетних ліній, що введені в текст завдяки Ай-Мін та охоплюють покоління її родини та сім'ї самої Марі, які, як згодом з'ясовується, нерозривно пов'язані. Дія цих «історичних» сюжетів відбувається в бурхливий період історії Китаю, охоплюючи події з початку правління Мао Цзедуна наприкінці 1940-х років та наслідки протестів на площі Тяньаньмень у 1989 році.[4] Роман присвячено чотирьом основним епохам революційних подій у Китаї, хоча вони не завжди відтворюються в хронологічному порядку. Основними героями першого історичного періоду, часу земельної реформи та пов'язаних із нею репресій, є Велика Мама Ніж, її сестра Вихор та чоловік сестри — Вень Мрійник.[5] Друга історична епоха присвячена життю Горобчика, Кая та Чжулі під час Культурної революції і зосереджена навколо Шанхайської консерваторії та подій, що відбуваються там. Героями третього історичного етапу, пов'язаного з часом протестів на площі Тяньаньмень і після них, стали Горобчик та Ай-Мін, його дочка. Насамкінець, остання епоха — це «теперішнє», у якому Марі виявляє свій зв'язок із усіма цими історіями. Крім того, важливо відзначити значущу роль Книги Записів, яка постійно супроводжує основні оповідальні лінії. Хоча Вень Мрійник є основним перекладачем та автором книги, у міру розвитку роману історії всіх героїв включаються до Книги Записів, тож межа між правдою й вигадкою, минулим і сьогоденням виявляється ледь відчутною.

Герої[ред. | ред. код]

  • Цзян Лі-Лін: Лі-Лін, також відома як Марі та Ма-Лі, є головним героєм та оповідачем книги. Події роману переміщуються з сьогоднішнього дня, коли Марі взаємодіє з матір'ю та Ай-Мін, до минулих поколінь, де такі персонажі, як Велика Мама Ніж і Горобчик, протистоять Культурній революції в Китаї.
  • Цзян Кай: Кай — батько Марі. На початку роману ми дізнаємося, що він кидає доньку та дружину, щоб виїхати до Гонконгу, і зрештою вчиняє самогубство. Пізніше стає відомо, що в дитинстві він мав близькі стосунки з Горобчиком, які зародилися завдяки захопленню класичною музикою в Шанхайській консерваторії.
  • Ма: Ма піклується про свою дочку Марі у Ванкувері. Вона також приймає Ай-Мін у свій будинок, коли отримує звістку, що та шукає притулку після протестів на площі Тяньаньмень.
  • Ай-Мін: Ай-Мін — дочка Горобчика та Лін, а також подруга й сусідка Ївень. Ай-Мін біжить із Китаю після участі в протестах на площі Тяньаньмень у 1989 році й ненадовго знаходить притулок в оселі Марі та Ма у Ванкувері. Врешті-решт вона їде до Америки, сподіваючись, що зможе покращити своє життя.
  • Велика Мама Ніж: Велика Мама Ніж — дружина Ба Лютні, сестра Вихору та мати Горобчика, Летючого Ведмедя та Великої Гори. Вона має близькі стосунки зі своєю сестрою, і їй доводиться миритися з жахами політичних репресій, з якими стикається Вихор.
  • Вихор: Вихор — сестра Великої Мами та дружина Веня Мрійника. Як покарання за переховування секретної бібліотеки у вигляді підвалу з цінними реліквіями, документами, американськими книгами та іншою контрабандою Веня Мрійника та Вихор відправляють на перевиховання на каторжних роботах за режиму Мао Цзедуна.
  • Ба Лютня: Ба Лютня — чоловік Великої Мами Ніж. Він воював на боці Народно-визвольної армії під час народження свого сина Горобчика та дуже довіряє комуністичній партії Мао.
  • Горобчик: Горобчик — брат Летючого Ведмедя та Великої Гори, а також двоюрідний брат Чжулі. Він підтримує близькі стосунки з Чжулі завдяки їхнім загальним музичним захопленням у консерваторії. Горобчик пише декілька симфоній протягом усього роману, але не сміє поділитися ними через страх покарання. Крім того, у нього були близькі стосунки з Каєм через їхню спільну роботу з класичною музикою, які переростають у дещо більше, ніж просто дружба.
  • Вень Мрійник: Вень Мрійник — чоловік Вихору та син відомого китайського вченого Старого Заходу. Старий Захід був обраний імператором для освітньої подорожі до Америки. Після повернення, і перш ніж він зміг поділитися своїми знаннями, батько Веня помер. Відтак Вень опиняється в неоднозначній ситуації, адже Старий Захід усе ще був винен імператору 10 років кваліфікованої праці на той момент, коли він помер. Вень — поет.
  • Чжулі: Чжулі — донька Веня Мрійника та Вихору. Її втішає Велика Мама Ніж, коли її батьків катують і кидають на порозі її будинку. Вона також є обдарованою скрипалькою і підтримує близькі відносини з Каєм і Горобчиком, попри те, що вона на 10 років молодша за брата.
  • Летючий Ведмідь і Велика Гора: Летючий Ведмідь і Велика Гора — брати Горобчика та сини Великої Мами Ніж та Ба Лютні. Вони тісно пов'язані на початку роману, але згодом їхні шляхи розходяться.
  • Лін: Лін — дружина Горобчика та мати Ай-Мін. Вона підтримує тісні стосунки з Ївень, особливо після того, як Ай-мін біжить з Китаю, і закликає її вступити до Токійського університету.
  • Лу Ївень: Ївень — сусідка та близька подруга Ай-Мін. Обидві дівчини беруть участь як студентки в протестах на площі Тяньаньмень, де вони часто потрапляють у неприємності, змушуючи батьків Ївень турбуватися.

Історичні контексти[ред. | ред. код]

Тієн посилається на численні пісні та тексти з історії Китаю. До них належать «Історичні записи» Сима Цяня.[6] Назва роману "Не кажіть, що в нас нічого немає " є посиланням на китайську версію гімну лівих «Інтернаціонал», який став основним гімном Комуністичної партії Китаю після того, як Цюй Цюбо переклав російську версію в 1923 році.[7] У сюжеті роману цей гімн зустрічається в багатьох моментах, зокрема як заклик до студентів-протестувальників на площі Тяньаньмень, де присутні Ай-Мін і Горобчик: "Люди навколо неї ридали. Попереду колони студентів, які очолювали демонстрантів, почали співати «Інтернаціонал». (сторінка 555). У романі також згадується пісня «Червоніє Схід», яка використовувалася як неофіційний державний гімн під час Культурної революції, коли й відбувається багато подій сюжетних ліній Кая та Горобчика.[8] Крім того, в романі згадується «Пісня про партизанів» — китайський гімн, який описує китайських партизанів під час Другої китайсько-японської війни. В інтерв'ю 2017 року Тієн створила плейліст «Book Note», до якого ввійшли численні музичні виконавці, що вплинули на написання роману. Серед цих виконавців і композиторів були І. С. Бах, Рос Серейсотхея, Сінн Сисамут, Дмитро Шостакович, Леонард Коен та Sunbelt.[9]

Нагороди[ред. | ред. код]

Nous qui n'étions rien, французький переклад роману, створений Катрін Леру, отримав премію Генерал-губернатора за переклад з англійської на французьку в 2019 році.[18]

Рецепція та критика[ред. | ред. код]

Цзяян Фан, штатний письменник The New York Times, назвав «Не кажіть, що в нас нічого немає» «романом із великим розмахом», зокрема назвавши «Книгу Записів» коренем вражаючої достовірності роману.[19] Дженіфер Сеніор, ще один автор The New York Times, написала, що «книга вражає в багатьох сенсах… Він (роман) успішно досліджує ширші ідеї про політику та мистецтво… У ньому є достатній епічний розмах російського роману XIX століття, що охоплює три покоління та омиває береги двох континентів…»[20].

У тому ж дусі Браян Бетьюн, письменник для Maclean's, назвав роман «гідним лауреатом премії Генерал-губернатора». Наголошуючи на «делікатній» взаємодії «з історією та пам'яттю», Бетьюн заявив, що «це історія такої краси, що вона викликає парадоксальну надію».[21]

Після оголошення премії Гіллера 2016 року Марк Медлі з The Globe and Mail написав, що «Тієн довгий час вважалася однією з найталановитіших молодих письменниць [Канади], а її книги отримали визнання критиків, головні літературні нагороди уникали її — до цього року».[22]

Лоуренс Гілл, член журі премії Гіллера, назвав роман «прекрасним поглядом на порятунок музики, кохання та життя перед обличчям геноциду… Це величезний епічний роман, розказаний у незвичайний спосіб — без жодного головного героя, без жодної боротьби. Це складна книга, і потрібно попрацювати, щоб її прочитати…»[23].

Бронуїн Дрейні з «Літературного огляду Канади» писала, що Тієн «[створює] пам'ятник мільйонам втрачених, зниклих, висохлих або витрачених даремно життів не тільки в роки правління Мао, але й за часів голоду 1910 року, та надіям, що не справдилися на площі Тяньаньмень у 1989 році. Це досягнення».[24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Goodreads — 2006.
  2. ↑ Man Booker prize 2016: the longlist – in pictures. 27 липня 2016. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 28 липня 2016.
  3. ↑ Hilton, Isabel (14 липня 2016). Do Not Say We Have Nothing by Madeleine Thien review – China’s 20th-century tragedy. The Guardian. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.
  4. ↑ а б Do Not Say We Have Nothing | The Man Booker Prizes. themanbookerprize.com (англ.). Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 7 березня 2017.
  5. ↑ Thien, Madeleine (2016). Do Not Say We Have Nothing. Toronto: Alfred A. Knopf Canada. с. 67–81. ISBN 978-0-345-81042-7.
  6. ↑ Fan, Jiayang (11 жовтня 2016). A Man Booker Finalist: A China Where Music Was Life and Death. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 21 березня 2017.
  7. ↑ 姚笛. 瞿秋白：译词传谱国际歌_时政频道_新华网. news.xinhuanet.com. Архів оригіналу за 31 січня 2008. Процитовано 21 березня 2017.
  8. ↑ Original Music. www.tsquare.tv. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 21 березня 2017.
  9. ↑ Largehearted Boy: Book Notes - Madeleine Thien "Do Not Say We Have Nothing". www.largeheartedboy.com. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 21 березня 2017.
  10. ↑ Alice (21 березня 2017). Do Not Say We Have Nothing. The Man Booker Prize. The Man Booker Prize Foundation. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 27 липня 2016.
  11. ↑ «Madeleine Thien's Do Not Say We Have Nothing wins Giller Prize» [Архівовано 2021-06-17 у Wayback Machine.]. The Globe and Mail, November 7, 2016.
  12. ↑ «Madeline Thien wins Governor-General's award for English fiction» [Архівовано 2021-11-03 у Wayback Machine.]. The Globe and Mail, October 25, 2016.
  13. ↑ Awards Longlist | Awards & Grants. www.ala.org. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 22 вересня 2016.
  14. ↑ Specsavers Fiction (with a Sense of Place) Winner (амер.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 10 квітня 2017.
  15. ↑ Do Not Say We Have Nothing - BAILEYS Women's Prize for Fiction. BAILEYS Women's Prize for Fiction (англ.) . Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 21 березня 2017.
  16. ↑ Folio prize returns with nonfiction joining novels on the 2017 shortlist (англ.) . Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 10 квітня 2017.
  17. ↑ I finalisti del premio bottari lattes grinzane 2018. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 15 квітня 2020.
  18. ↑ «Voici les gagnants et gagnantes des prestigieux Prix littéraires du Gouverneur général» [Архівовано 2022-12-29 у Wayback Machine.]. Ici Radio-Canada, October 29, 2019.
  19. ↑ Fan, Jiayang (11 жовтня 2016). A Man Booker Finalist: A China Where Music Was Life and Death. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 7 березня 2017.
  20. ↑ Senior, Jennifer (23 жовтня 2016). Review: In ‘Do Not Say We Have Nothing,’ a Portrait of Souls Snuffed Out. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 березня 2017.
  21. ↑ Madeleine Thien's book about history's fluidity wins a history-rich prize - Macleans.ca. Macleans.ca (англ.) . 25 жовтня 2016. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 14 березня 2017.
  22. ↑ Madeleine Thien’s Do Not Say We Have Nothing wins Giller Prize. The Globe and Mail (англ.) . Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 14 березня 2017.
  23. ↑ Madeleine Thien’s Do Not Say We Have Nothing wins Giller Prize. The Globe and Mail (англ.) . Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 14 березня 2017.
  24. ↑ Do Not Say We Have Nothing. Penguin Random House Canada. Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 21 березня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Не_кажіть,_що_в_нас_нічого_немає&oldid=42436407