Події на площі Тяньаньмень (1989)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чоловік зупиняє танкову колону. Ім'я цієї людини невідоме, і згадується як «Танкова людина» (англ. «Tank man»).

Події на площі Тяньаньмень 1989 року, також відомі як «події 4 червня» (六四 事件) у Китаї і «різанина на площі Тяньаньмень» (англ. Tiananmen Massacre) на Заході — серія демонстрацій в Китайській Народній Республіці, що тривали з 15 квітня по 4 червня 1989, головними учасниками яких були студенти. Демонстрація 4-го червня була розігнана із застосуванням армійських підрозділів, в результаті чого загинули сотні протестувальників.

Зміст

Передісторія [ред.]

Починаючи з 1978 року, з ініціативи Ден Сяопіна почали проводитися економічні та політичні реформи, які призвели до поступового впровадження ринкової економіки і деякої політичної лібералізації, яка послабила систему, встановлену головним теоретиком китайського комунізму Мао Цзедуном.

Деякі студенти і частина інтелігенції вважали, що реформи зайшли недостатньо далеко і що Китай повинен змінити свою політичну систему. Вони також були стурбовані соціальними і політичними засобами управління, збереженими за Комуністичною партією Китаю. Спостерігаючи за політичною лібералізацією, здійсненою президентом СРСР Михайлом Горбачовим. (Див. гласність), вони сподівалися на подібні реформи.

Існує протилежна версія подій, за якою студенти протестували проти капіталістичної спрямованості економічних реформ Ден Сяопіна і за збереження соціалістичних завоювань Мао. До демократії вони закликали саме для того, щоб отримати можливість протидіяти уряду, вводити ринкові реформи, що ведуть до великих соціальних змін.

Деякі очевидці, наприклад, Всеволод Овчинников, дотримуються точки зору, що головною метою молодіжних маніфестацій тоді були не права людини і демократичні свободи, як стверджують західні засоби масової інформації. Демонстранти насамперед засуджували негативні побічні наслідки реформ, розпочатих Ден Сяопіном у 1979 році. Вони виступали проти незаконних угод приватних підприємців з партійно-державним апаратом. Саме на викорінення корупції було націлене головне гасло демонстрантів: «Дадао гуаньдао!» («Геть продажних чиновників!»).

Протести на площі Тяньаньмень в 1989 році були значною мірою спровоковані смертю колишнього Генерального секретаря Ху Яобана. 16 січня 1987року було оголошено про відставку Ху Яобана з посади Генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Китаю. Його відверті заклики до «швидкої реформи» і його майже неприховане презирство до «маоїстських перегинів» зробили його відповідним козлом відпущення в очах Ден Сяопіна і інших після протестів продемократично налаштованих студентів в 1986–1987 роках. У його заяву про відставку була включена «образлива самокритика», яку він був змушений випустити від імені Центрального комітету Комуністичної партії.

Раптова смерть Яобана через серцевий напад 15 квітня 1989 дала студентам прекрасну можливість, щоб зібратися ще раз, не тільки для того, щоб оплакати покійного Генерального секретаря, але також для того, щоб були почуті їхні вимоги про анулювання вироку проти нього і про залучення уваги до важливих проблем продемократичних протестів 1986–1987 рр. і протестів біля стіни демократії в 1978–1979.

Основні події [ред.]

Основні виступи проходили на площі Тяньаньмень у Пекіні з 27 квітня по 4 червня. Протестувальники розбили наметовий табір на площі, яка традиційно використовується як місце масових протестів проти влади, і залишалися в ньому більше місяця. Негласну матеріальну підтримку протестуючим надавали прихильники Чжао Цзияна в партійних структурах. Склад учасників протестів був украй неоднорідний, а вимоги їх еклектичні і суперечливі: від інтелектуалів, які вважали, що уряд загруз у корупції і керує країною тоталітарними методами, які вимагали рішучого продовження реформ, до міських робітників, які вважали, що реформи в Китаї зайшли занадто далеко і виникла в результаті висока інфляція та безробіття, що загрожує їм та їхнім сім'ям. Значну частину становили студенти. Цікаво, що частина протестуючих засудила спробу екстремістів заплямувати фарбою портрет Мао Цзедуна, виставлений на мавзолеї, і передали їх самих владі для покарання.

Крім Пекіна, виступи проходили також в Шанхаї, Чунціні, Ухані.

Після того як учасники протестів неодноразово відмовилися підкоритися закликам уряду розійтися, 20 травня в місті було введено військовий стан. Наприкінці місяця було прийнято принципове рішення розігнати протестуючих силою.

Вранці 3 червня неозброєні частини НВАК намагалися увійти на площу, але були відкинуті, а 3 червня пізно ввечері до Пекіна увійшли армійські підрозділи з танками, які зустріли збройний опір, що доходив до відкритих збройних зіткнень, особливо запеклих на південному і західному підступах до Тяньаньмень. Після того, як танки НВАК під обстрілом пробивалися через барикади з автобусів, вантажівок і тракторів, інші демонстранти використовували сталеві балки з колесовідбійників, щоб зруйнувати гусениці бронетехніки. Коли машини були таким чином знерухомленими, протестувальники підіймалися на броню і закривали повітрозабірники двигунів ковдрами, просоченими бензином, які підпалювали. Кинута техніка перешкоджала далі просуванню НВАК. Відвідавши Пекін незабаром після подій прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю стверджував, що на вулицях в безпосередній близькості від неї знаходилося не менше 15 спалених танків і армійських автомашин.

Після придушення протестів уряд провів масштабну серію арештів серед прихильників протестів, що залишилися, наклав заборону на поширення іноземної преси і поставив під свій суворий контроль висвітлення подій в китайських ЗМІ. Багато активістів протестного руху втекли за кордон, особливо в Гонконг, процес доставки дисидентів у який був так грунтовно налагоджений, що отримав назву «підпільна залізниця».

Події викликали хвилю міжнародного засудження уряду КНР, наслідком чого стали різні санкції та інші заходи щодо Китаю. Міжнародне становище КНР зміцнилося тільки до кінця 90-х років.

Наслідки [ред.]

Кількість убитих і поранених залишається неясним через значні невідповідностей між різними джерелами. Китайський уряд заявляв про 242 жертви, але не опублікував список загиблих. Ніколас Д. Крістоф вважає : «Ймовірно, що кількість убитих так і залишиться невідомою. Можливо, були вбиті тисячі людей. Але, грунтуючись на наявних сьогодні доказах, можна зробити висновок про десятки убитих поліцейських і військових і від чотирьохсот до восьмисот цивільних осіб». Однією з причин, через яку, можливо, не вдасться встановити число жертв, може бути те, що китайські війська швидко прибрали тіла і знищили рештки.

Пекінські прес-служби повідомляли, що прямо на площі нікого не вбивали, але на відеозаписі, зробленому там, чути звуки пострілів. Центральний комітет комуністичної партії Китаю і державна рада стверджували, що сотні солдатів загинули і ще більше були поранені. Юань Му, представник державної ради, сказав, що в загальній кількості померли 300 осіб[джерело не вказано 1437 днів]. Більшість з них, як очікувалося, були солдатами. Представник зазначив, що поряд з ними були люди, яких він назвав «бандитами». За словами Чень Сітуна, пекінського мера, «загинули» 200 цивільних і кілька дюжин «солдат».

У травні 2007 року Член народної політичної консультативної ради Китаю від Гонконгу сказав, що було вбито від 300 до 600 осіб . Він також заявляв, що там були озброєні бандити, які не були студентами.

Однак репортер агентства «Рейтер» Грехем Ерншоу, який провів ніч з 3 на 4 червня у центрі площі Тяньаньмень і єдиний з західних журналістів, який спостерігав весь процес з самої площі, в своїх спогадах зауважив, що ніякої бійні там не було. Деякі списки жертв були створені з підпільних джерел. У них число жертв доходила до 5000 чоловік.

Але в нотатках посла Джеймса Ліллі про трагедію зазначено, що дипломати Держдепартаменту засвідчили як солдати стріляли по цивільних особах. Також, грунтуючись у своїх висновках на даних, отриманих при особистому відвідуванні лікарень біля Пекіна, він говорить про, як мінімум, сотні вбитих.

Кількість жертв на площі Тяньаньмень не дає загальної картини того, що відбувається і не підводить риску загального числа загиблих, так як багато цивільних були застрелені прямо на вулицях, що оточують площу. Студенти говорили, що по них був відкритий вогонь після того, як покинули площу. Особливо багато вбитих було в районі концертного залу Пекіна.

Різні джерела вказують різне число жертв:

  • Від 300 до 1000 жертв режиму серед цивільного населення — дані Нью-Йорк Таймс. З посиланням на дипломатичне джерело.
  • Близько 1000 страчених — оцінка неурядової організації Міжнародна амністія.
  • Від 4000 до 6000 невинно постраждалих (Едвард Timperlake).
  • 7000 розстріляних (6000 цивільних і 1000 солдатів) — розвідка блоку НАТО
  • 260 підтверджених смертей на ранок 4 червня — пізніше спростована оцінка Китайського червоного хреста. Неназваний представник Червоного Хреста Китаю пізніше оцінив загальна кількість убитих в 5000, а поранених — в 30000;
  • 10 000 смертей за все — оцінка Радянського блоку;
  • 186 поіменно зареєстрованих убитих без вини — професор Дін Зілін.

Згідно з даними КНР, «офіційне число жертв» — 200 чоловік убитими, з них 36 студенти, 10 солдатів та 13 представників інших силових структур, і близько 7 000 поранених.

У відданого гласності документі управління національної безпеки США згадується оцінка кількості жертв в 180—500 чоловік.

Див. також [ред.]

Посилання [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Події_на_площі_Тяньаньмень_(1989)&oldid=12627951