О'ньйонг'ньйонг
| О'ньйонг'ньйонг | |
|---|---|
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | поліартрит, висип, гарячка, лімфаденіт[1] і артралгія[1] |
| Причини | O'nyong-nyong virusd |
| Метод діагностики | вірусна культура, ПЛР і ІФА |
| Ведення | підтримуюча терапіяd |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1D42 |
| МКХ-10 | A92.1 |
О'ньйонг'ньйонг (також гарячка о'ньйонг'ньйонг; англ. O'nyong'nyong) — ендемічна арбовірусна інфекція, яка характеризується гарячкою, ураженням суглобів, лімфаденопатією.
Етимологія[ред. | ред. код]
Назва захворювання дана племенем ачолі під час спалаху 1959 року[2][3]. Назва походить від нілотської мови жителів Уганди і Судану і означає «ослаблення суглобів».
Етіологія[ред. | ред. код]
| O’nyong’nyong virus | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Класифікація вірусів | ||||||||
| ||||||||
Збудник належить до родини Togaviridae, роду Alphavirus, комплексу Семліки. Вірус вперше було виявлено під час великої епідемії в Уганді між 1959 і 1962 роками, однієї з найбільших епідемій арбовірусних хвороб, коли захворіло близько 2-х млн людей. Відомо про наявність декількох варіантів вірусу, що зумовлює певні особливості в клінічному перебігу хвороби.
Має щонайменше три основні підтипи, геномні послідовності яких у даний час доступні в базах даних генома. Повна нуклеотидна послідовність геномної РНК вірусу становить 11 835 нуклеотидів з тією ж базовою організацією, як і у всіх інших альфавірусів. Містить РНК. Існує 4 неструктурні білки, які кодує геном, і 3 структурних білки. Вірус, а також всі інші альфавіруси, також містять дві відкритих рамки для читання, які є неструктурними та структурними. Ці білки необхідні для транскрипції та реплікації вірусної РНК. Кодує 3 структурні білки (нуклеокапсидний білок C, білок P62 та білок E1). Розмір вірусних часток сягає в діаметрі 60 нм. Нуклеокапсид діаметром 40 нм містить 240 копій капсидного білка. Вірус має ікосаедричну симетрію T = 4. Е1 та Е2 — вірусні глікопротеїни, вбудовані в ліпідний подвоєний шар, а окремі молекули Е1 та Е2 з'єднуються одна з одною для утворення гетеродімерів. Ці гетеродімери створюють контакти між такими білками E2 та мономерами нуклеокапсиду.
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Зона поширення: саванна зона від Сенегалу на західному узбережжі Африки до Мозамбіку — на східному. Хоча є ендемічною, хвороба виникає спорадично як епідемія, між епідеміями проходить 30 — 35 років[4].
Передається трансмісивним механізмом передачі інфекції. На відміну від інших альфавірусів, вірус о'ньйонг'ньйонг є унікальний у своїх схемах передачі: він не передається комарами роду Culex, а з роду Anopheles — основний — комар An. funestus, додатковий — An. gambiae. Хребетний резервуар для вірусу о'ньйонг'ньйонг ще не ідентифіковано. Передача вірусу відбувається за допомогою тих комарів, що населяють більшу частину тропічної Африки і живуть у тісному зв'язку з людьми, можуть бути чинником швидкого поширення вірусу протягом епідемії.
Ураженість населення в ендемічних регіонах досягає 80 %. Від заражених людей до здорових безпосередньо вірус не передається.
Патогенез[ред. | ред. код]
Троє з чотирьох інфікованих переносять хворобу безсимптомно.
Клінічні ознаки[ред. | ред. код]
Хоча у більшості альфавірусних хвороб інкубаційний період є коротким, але при о'ньйонг'ньйонг він сягає 7-8 днів. Початкові прояви включають гарячку, біль у суглобах (без випоту), перш за все уражені колінні суглоби, головний біль, генералізований макуло-папульозний висип, часто свербіж, задньошийну лімфаденопатію і кон'юнктивіт, зрідка ясеневі або носові кровотечі. Є певні відмінності у клінічному перебігу серед пацієнтів, але комбінація гарячки, поліартралгії та лімфаденопатії вважається характерною.
Діагностика[ред. | ред. код]
Лабораторна діагностика є складною через серологічні перехресні реакції з вірусом чікунгуньї і, можливо, з іншими альфавірусами, що циркулюють в Африці. Виділення вірусу з крові часто можливе протягом першого тижня хвороби, особливо в перші три дні. Вірусемія також може бути підтверджена в ПЛР виявленням вірусної РНК. Виявлені рівні IgM антитіл до вірусу в крові зазвичай з'являються на другому тижні захворювання і зберігаються приблизно 2 місяці, хоча їхня персистенція була виявлена і протягом 6 місяців.
Лікування[ред. | ред. код]
Етіотропного лікування немає. Застосовують патогенетичну терапію.
Профілактика[ред. | ред. код]
Боротьба з переносниками, запобігання їхнім укусам відіграє ключову роль у запобіганні поширенню вірусу. Людям, які подорожують до ендемічних районів, рекомендується використовувати репеленти проти комарів як при малярії, носити сорочки з довгими рукавами та довгі штани, а також використовувати номери з кондиціонерами або віконні та дверні завіси. Відповідні заходи щодо усунення місць розведення комарів (застійна вода, бур'яни та висока трава) та обприскування інсектицидами є важливим для припинення передачі хвороби.
Специфічна профілактика не розроблена.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Disease Ontology — 2016.
- ↑ Haddow, A.J.; Davies, C.W.; Walker, A.J. (November 1960). «O'nyong-nyong fever: An epidemic virus disease in East Africa 1. Introduction». Transactions of the Royal Society of Tropical Medicine and Hygiene. 54 (6): 517—522. (англ.)
- ↑ Etymology O'nyong-nyong virus [o-nyong′nyong], EMERGING INFECTIOUS DISEASES. Volume 12, Number 8–August 2006 (англ.)
- ↑ Rwaguma, E.B. (March 1997). «Emergence of Epidemic O'nyong-nyong Fever in Southwestern Uganda, After an Absence of 35 Years». Emerging Infectious Diseases. 3 (1): 77–77. doi:10.3201/eid0301.970112 (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- D. L. Posey, T. O'rourke, J. T. Roehrig, R. S. Lanciotti, M. Weinberg, S. Maloney: O'Nyong-nyong fever in West Africa. // Am J Trop Med Hyg. 2005 Jul;73(1), S. 32. (англ.)
- Rezza G, Chen R, Weaver SC O'nyong-nyong fever: a neglected mosquito-borne viral disease. Pathog Glob Health. 2017 Sep;111(6):271-275. doi: 10.1080/20477724.2017.1355431. (англ.)
- Ann M. Powers, Aaron C. Brault, Robert B. Tesh and Scott C. Weaver Re-emergence of chikungunya and o'nyong-nyong viruses: evidence for distinct geographical lineages and distant evolutionary relationships Journal of General Virology (2000), 81, 471—479. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
