Орахелашвілі Мераб Мамійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орахелашвілі Мераб Мамійович
Народився 10 (23) березня 1910
Krasnovodsky Uyezdd, Закаспійська область, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер 11 липня 1972(1972-07-11) (62 роки)
Москва, СРСР
Поховання Востряковський цвинтар
Діяльність науковець
Alma mater Московський державний технічний університет імені Баумана
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Заклад Московський енергетичний інститут
Батько Орахелашвілі Іван Дмитрович
Мати Mariam Orakhelashvilid
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»

Мераб Мамійович Орахелашвілі (1910—1972) — спеціаліст з енергетичного обладнання, професор, декан факультету «Енергомашинобудування» (1963—1972) Московського енергетичного інституту. Лауреат Сталінської премії.

Біографія[ред. | ред. код]

Мераб Мамійович Орахелашвілі народився 10 (23 за новим стилем) березня 1910 року в дворянській родині військового лікаря та професійного революціонера Івана Дмитровича Орахелашвілі (1881—1937) та Маріам Платонівни Орахелашвілі (Мікеладзе)[ru] у фортеці Чатли (Чеплі-Тепе) Ак-Атабаєвського товариства Чишкилярського приставства Туркестанського генерал-губернаторства. Цієї фортеці більше не існує, а населений пункт Чатлі (Çetli) входить у генгешлик Ак-Яйла (Akýaýla geňeşligi) Балканського велаяту в Туркменістані.

На дитячі роки Мераба припало багато переїздів, часте відсутність батька, поліцейський нагляд та обшуки. Влітку 1920 уряд Грузинської демократичної республіки провів масові арешти більшовиків. У місті Кутаїсі була заарештована Марія Орахелашвілі, а Мамія Орахелашвілі за рішенням Кавбюро РКП(б) перебував на нелегальному становищі і давно був відсутній. 10-річний Мераб Орахелашвілі з 6-річною сестрою Кетеван, залишилися самі, оскільки влада не дозволила нікому із родичів жити з ними разом. Посол РРФСР у Тбілісі, Сергій Миронович Кіров, дізнавшись про тяжке становище дітей, зробив необхідні дипломатичні кроки і домігся можливості забрати їх до себе.

Після встановлення у лютому 1921 року у Закавказзі Радянської влади Мамия Орахелашвілі став Головою Раднаркому ЗСФСР, а Марія — наркомом освіти ЗСФСР. У будинку батьків бували видатні тогочасні політичні і культурні діячі — Серго Орджонікідзе, Михайло Кольцов, Максим Горький, Сергій Єсенін, Володимир Маяковський та інші.

У 1925 році Мераб Орахелашвілі закінчив середню школу і вступив на курси іноземних мов, тому що в інститут на той час брали тільки з 16 років. Через рік поступив в Московський механіко-машинобудівний інститут ім. Н. Е. Баумана (нині Московський державний технічний університет імені М. Е. Баумана) і в 1933 році закінчив його. У роки навчання в інституті, незважаючи на високе становище батьків, змушений був підробляти креслярем, підсобним робітником, слюсарем з ремонту обладнання на шоколадній фабриці.

Після закінчення ВНЗ працював у конструкторському бюро Третього державного насосно-турбінного заводу імені М. І. Калініна[ru]. У 1935 році від заводу з групою інженерів був направлений до США вивчити досвід зарубіжних підприємств. В Америці фахівці провели чотири місяці на великих американських гідротурбінних і насосних заводах. За результатами поїздки на заводі було ухвалено рішення про зміну номенклатури насосного заводу, у КБ заводу було розроблено для виготовлення нові конструкції насосів.

У 1937 році батьки Мераба Орахелашвілі юули засуджені трійкою НКВС до розстрілу, сестру в 1938 році засуджено як членкиню родини ворога народу до ув'язнення у виправно-трудових таборах, а її чоловіка, головного диригента Тбіліського театру Опери і Балету Євгена Мікеладзе розстріляли. Мераб Орахелашвілі був відправлений із Москви на Мелітопольський насосно-компресорний завод[1].

З початком Великої Вітчизняної війни М. М. Орахелашвілі із заводом був евакуйований до міста КатайськЧелябінської області (нині в Курганській області). Спроєктував вагранку Катайського насосного заводу[ru]. 1943 року його відкликали до Москви на роботу в нове Центральне конструкторське бюро Гідромашинобудування, завданням якого було виробництво малих гідротурбін. Колективом конструкторського бюро з участю Орахелашвілі було розроблено номенклатуру таких виробів та освоєно випуск, за що колектив був відзначений Державною премією СРСР. Після війни у Центральному конструкторському бюро створювали потужні ГЕС.

У 1954 році перейшов на роботу до Московського енергетичного інституту, де працював на посадах доцента кафедри, потім декана Енергомашинобудівного факультету (1963—1972). Одночасно працював у Міністерстві Енергетики СРСР. Займався експертизою та прийманням в експлуатацію ГЕС. Серед них були Красноярська, Вілюйська, Плавінська ГЕС та інші.

Як вчений, Орахелашвілі є автором близько 100 наукових робіт, був нагороджений орденом та медалями.

Помер 11 липня 1972 року в Москві. Похований на Востряковском кладовищі, нині район Тропарьово-Нікуліно[en] Західного адміністративного округу Москви.

Нагороди[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

  • Монографія «Зносостійкість реактивних гідротурбін» (Износостойкость реактивных гидротурбин).
  • Полное использование свойств поворотно-лопастной гидротурбины при сниженных напорах. (Повне використання властивостей поворотно-лопатевої гідротурбіни при знижених тисках.) М. Орахелашвили.- Москва:, 1958. 21 с.

Родина[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Голубчик Р. М. Ст. Всеми любимый декан «Энергетик» № 2, 2010. 9 июня 2010 г.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]