Туркменістан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Туркменістан
туркм. Türkmenistan

Прапор Туркменістану Герб Туркменістану
Прапор Герб
Гімн: «Garaşsyz, bitarap, Türkmenistanyň döwlet gimni»
Державний гімн незалежного, нейтрального Туркменістану
Розташування Туркменістану
Столиця
(та найбільше місто)
Ашгабат
37°58′ пн. ш. 58°20′ сх. д. / 37.967° пн. ш. 58.333° сх. д. / 37.967; 58.333
Офіційні мови туркменська
Державний устрій Президентська республіка
однопартійна система
 - Президент Гурбангули Бердимухамедов
Незалежність  
 - від СРСР 27 жовтня 1991 
Площа
 - Загалом 488 100 км² (52-га)
 - Води (%) 4,9
Населення
 - оцінка 2009 р. 5 110 000 (112-та)
 - Густота 10 5/км² (208-ма)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний 30.332 млрд. $ (?)
 - На душу населення 5 756 $ (?)
ІРЛП  (2007) 0.739 (medium) (109-та)
Валюта Туркменський манат (TMT)
Часовий пояс  (UTC+5)
 - Літній час (UTC+5)
Коди ISO 3166 TKM
Домен інтернету .tm
Телефонний код +993

Туркменіста́н (туркм. Türkmenistan) або Республіка Туркменістан (туркм. Türkmenistan Respublikasy) — держава в Центральній Азії. Межує з Казахстаном на півночі, Узбекистаном — на півночі і сході, Іраном і Афганістаном — на півдні. На заході омивається Каспійським морем.

Туркменістан — член ООН, СНД, Організації ісламської співпраці.

З 1924 по 1991 Туркменістан входив до складу СРСР на правах союзної республіки (Туркменська Радянська Соціалістична Республіка). Незалежність Туркменістану була проголошена в жовтні 1991.

Історія[ред.ред. код]

У минулому Туркменістан належав до різних державних формацій; у 16 — 17 ст. частина входила до Бухарського і Хівинського ханств, частина належала Іранові; у 1880-их pp. Туркменістан окупувала Росія; 1917–1921 він був тереном боротьби народів Туркестану з радянськими окупантами; з 1921 — область у складі Туркестанської АРСР; з 1924 — союзна республіка. Економічний і політичний суверенітет оголошений у 1990. Туркменія підтримала збереження СРСР на референдумі 1991 року. Президент Ніязов підтримав антигорбачовський путч 1991 року. У жовтні 1991 була декларована незалежність після широкого схвалення на референдумі. Республіка приєдналася до СНД у грудні 1991. У НБСЄ й ООН прийнята в 1992. Прийнято нову Конституцію, обраний парламент у кількості 60 чоловік, Сахад Мурадов став прем'єр-міністром.

Уряд і політика[ред.ред. код]

Нинішня система влади в Туркменістані сформувалася у 1992–1993 рр. За цей час Комуністична партія республіки була перетворена у Демократичну партію, ради всіх рівнів скасовані, і в той же час були сформовані нові органи центральної і місцевої влади. Система влади, що склалася в Туркменістані, наближається до авторитарно-монархічної форми управління державою, хоча за Конституцією Туркменістан є республікою.

Президенти держави Сапармурат Ніязов (19912006), Гурбангули Бердимухамедов з 2006.

Культ особистості С. Ніязова став складником державної ідеології (іменем С. Ніязова названі: місто, два райони, корабель, Академія сільськогосподарських наук, безліч вулиць, площ, шкіл, радгоспів і колгоспів — всього близько 1000 об'єктів). Формування культу особи Президента збіглося з відродженням ісламу в країні, що суттєво виділяє політичний режим Туркменістану з інших середньоазійських країн.

З приходом до влади Гурбангули Бердимухамедова культ Туркменбаши звісно переглянуто і значною мірою скасовано. Зроблені деякі кроки з лібералізації і відкритості режиму. Відчувається покращення соціальних параметрів суспільного життя.

Президент[ред.ред. код]

Найвищою посадовою особою Туркменістану є президент, він водночас Голова Кабінету Міністрів, голова Народної Ради (Халк Маслахати), голова Демократичної партії (ДП та інші організації об'єднані у т.з. Рух національного відродження), голова Ради Старійшин, Верховний головнокомандувач Збройних Сил, голова Ради оборони і національної безпеки, керівник Цивільної оборони, президент Гуманітарної асоціації туркмен світу.

Президент Туркменістану володіє правом законодавчої діяльності; його укази мають силу закону; він також має право ввести в країні надзвичайний стан.

Законодавча влада[ред.ред. код]

Парламент Туркменістану (Меджліс) складається з 125 депутатів. Діє на постійній основі. Парламент ухвалює Конституцію, вносить до неї зміни, приймає закони, призначає дати виборів Президента і Меджлісу, затверджує програму діяльності Кабінету Міністрів і бюджет.

Народна Рада (Халк Маслахати)[ред.ред. код]

Народна Рада є найвищим органом представницької влади республіки. Вона збирається в особливих випадках. У її роботі беруть участь 160 осіб: депутати парламенту (50 ос.), стільки ж представників виконавчої влади, які призначаються президентом (міністри, керівники місцевих органів влади, старійшини тощо), а також 60 народних представників, які обираються спеціально у Народну Раду. Народна Рада — це особливий державний інститут. Він не має конкретних владних повноважень. Однак приймає рішення з принципових питань життя республіки: вносить поправки в Конституцію, приймає рішення про проведення референдумів, вносить рекомендації щодо основних напрямків політичного, економічного і соціального розвитку держави. Так, наприклад, 27 грудня 1995 р. Народна Рада проголосила Туркменістан нейтральною державою. Органи влади, що об'єднують владу найвищої службової особи (монарха) і законодавчу гілку влади, подібні Народні Ради у Туркменістані, функціонують у близькосхідних монархіях — Йорданії, Бахрейні, Кувейті, Саудівській Аравії (парламент з дорадчими повноваженнями).

Виконавча влада[ред.ред. код]

Ключовою фігурою у структурі виконавчої влади Туркменістану є хяким — глава адміністрації велаяту (області), шахеру (міста), етрапа (району). Хяким є представником Президента. Він несе персональну відповідальність за стан справ на довіреній йому території перед Президентом.

Органи місцевого самоврядування[ред.ред. код]

Як органи місцевого самоврядування у Туркменістані діють т.з. генгеші, що обираються з авторитетних представників населеного пункту (міста, села, мікрорайону). У компетенцію генгеші входить: затвердження місцевого бюджету, вирішення соціальних питань у межах міста, села, селища, мікрорайону, вулиці.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Докладніше в ст. Адміністративний поділ Туркменістану

Географія[ред.ред. код]

Мапа Туркменістану

Див. також: Географія Туркменістану, Геологія Туркменістану, Гідрогеологія Туркменістану, Сейсмічність Туркменістану.

Межує на півночі з Казахстаном і Узбекистаном, південному сході з Афганістаном, півдні з Іраном, на заході омивається Каспійським морем; площа 488100 км²; столиця Ашгабат; рельєф: близько 90% країни становлять пустелі, включаючи Кара-Кум (площа близько 310800 км²), головна ріка Амудар'я.

Берегова лінія Каспійського моря у межах Туркменістану на півдні порізана слабко, а на півночі має звивисті контури, утворюючи затоки (Кара-Богаз-Гол, Туркменбаші і Туркменську), півострови (Дарджа, Челекен) і коси; береги низинні піщані. На узбережжі розташовані острови Огурчинський, Камишлиада та ін.

У південній частині республіки простягаються гори Копетдаг (висота — близько 2942 м); на північному заході від них розташовуються два відособлених хребти: Малий Балхан (до 777 м) і Великий Балхан (до 1881 м). До Копетдагу з півночі прилягає передгірна рівнина, що на заході зливається з прикаспійською низинною рівниною. На південному сході у межах Туркменістану заходяться північні передгір'я Паропамиза — височини Бадхиз (до 1267 м) і Карабиль (до 984 м), розділені рікою Мургаб. На крайньому південному сході — відріг Гіссарського хребта Кугітангтау (до 3139 м, найвища вершина республіки). На заході — Красноводське плато (до 308 м), на північному заході — південна окраїна плато Устюрт. На південь від Устюрту розташований Заузбойський складчастий район, що становить собою систему куестових плосковершинних височин (Капланкир, Челюнкри та ін.) і знижень, які їх розмежовують. У межах прикаспійської низинної рівнини піднімаються: височини Небитдаг (39 м), Боядаг (134 м), Кумдаг, Монджукли (27 м) та ін. На півночі і північному сході від передгірної рівнини Копетдагу простягаються Каракуми, що розділяються на Центральні (або Низинні) і Заунгузькі. У межиріччі Амудар'ї і Теджену розташовуються Південно-Східні Каракуми. Для цих пустель характерні горбисті напівзарослі піски; є ділянки барханних пісків; у зниженнях — такири і сори. У межах Туркменістану знаходиться неширока смуга правобережжя Амудар'ї (піски Сундукли).

Клімат[ред.ред. код]

Клімат різко континентальний, посушливий, з великою річною і добовою амплітудами температур, малою вологістю повітря, високою випаровуваністю і невеликою кількістю опадів. Характерні жарке і сухе літо, м'яка і малосніжна, іноді холодна зима, коротка волога весна, суха осінь. Середня температура січня — від −5 °С на північному сході до 4 °С у районі Атреку; абсолютний мінімум — 32 °С в Ташаузькій області, −29 °С у передгірній зоні Копетдагу і −10,3 °С на півдні узбережжя Каспійського моря. Середня температура липня — 28 °С на північному сході і 32 °С на півдні; абсолютний максимум — 49,9 °С (станція Репетек). Опадів — 80 мм на рік у низов'ях Амудар'ї, до 150 мм у Каракумах, 200–300 мм у передгір'ях і полонинах, до 400 мм і більше у горах (максимум у весняно-зимовий період). Сніговий покрив мінливий, зазвичай тримається кілька днів (у північних районах і горах). Вітри постійні, переважають північно-східні, північні, північно-західні; у передгір'ях Копетдагу влітку дме сухий жаркий вітер гармсиль. При зміні сезонів — пилові бурі. Вегетаційний період 200–270 діб.

Водойми[ред.ред. код]

Близько 80% території Туркменістану позбавлена постійного поверхневого стоку; ріки є тільки у південних і східному периферійних районах. Єдина багатоводна ріка — Амудар'я, що протікає східною частиною країни, має два повноводдя: навесні — менше (від дощів і танення снігів у низьких гірських областях) і влітку — головне (від танення льодовиків і снігів у високогірних районах). Амудар'я несе у своїх водах величезну кількість наносів, що сприяють підвищенню родючості зрошуваних земель. Каракумським каналом води Амудар'ї дійшли до Бахардена — 900 км (1975). На півдні найбільші ріки — Мургаб, Теджен і Атрек (влітку у низовинах пересихають) — з весняними повенями; стік Мургаба і Теджена у зв'язку з будівництвом на них водоймищ і проведенням Каракумського каналу врегульований. З північного схилу Копетдагу стікає багато коротких рік, води яких майже повністю розбираються для зрошення. Велику роль для пасовищного скотарства відіграють підземні води (часто засолені). Значне місце у водному господарстві пустелі належить зимово-весняним поверхневим дощовим водам. По долинах рік, Каракумському каналові розташовані оазиси.

Більша частина озер солоні; вони зустрічаються на каспійському узбережжі і в руслі Узбою (найбільше з них — Куули). З прісних озер виділяються Ясхан (використовується для водопостачання м. Небит-Даг) і Топиатан у долині Узбою. У горах — озера карстового походження Коу-Ата (у Бахарденській печері) і Хорджунли (у Кугитангтау).

Ґрунти[ред.ред. код]

Сіро-бурі ґрунти (із вмістом гумусу менше 1%, різкою солонцюватістю і нагромадженням гіпсу) займають плато Устюрт, Красноводське і Заунгузьке; сіроземи (із вмістом гумусу від 1% до 3-4% і високою карбонатністю) — переважно підніжжя і нижні схили гір. На передгірній рівнині поширені світлі сіроземи; у нижньому поясі гір — типові сіроземи, вище — темні сіроземи. На найвищих частинах гірських плато і хребтів Копетдагу і Кугитангтау — гірські коричневі ґрунти. У Каракумах на значній площі — закріплені піски. У зниженнях — солончаки, такири і такировидні ґрунти. У долинах рік — променево-сіроземні й алювіально-лукові ґрунти. Близько 2% площі країни займають зрошувані ґрунти — основний землеробський фонд республіки.

Економіка[ред.ред. код]

Див. також: Економіка Туркменістану, Корисні копалини Туркменістану, Історія освоєння мінеральних ресурсів Туркменістану, Гірнича промисловість Туркменістану.

Туркменістан — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: нафтогазодобувна та нафтопереробна, машинобудівна та металообробна, харчова, легка. Транспорт- автомобільний, залізничний, трубопровідний, морський, річковий. Гол. порт: Туркменбаші. Міжнародне летовище — в Ашгабаді.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 2,3 млрд. Темп зростання ВВП — 5%. ВВП на душу населення — $486. Прямі закордонні інвестиції — $ 2,7 млн. Імпорт — $ 69 млн. (г.ч. Україна — 16%; Туреччина — 13%; РФ — 11%; Німеччина — 6,9%; США — 6,4%). Експорт — $ 26,2 млн. (г.ч. Іран — 24%; Туреччина — 18%; Азербайджан — 6,9%; РФ — 4,7%; Таджикистан — 4,5%).

Енергетика[ред.ред. код]

Володіючи великими запасами природного газу (15-20 трлн куб. м) і нафти (1,5-2,0 млрд т), Туркменістан увійшов до числа важливих експортерів паливних ресурсів. Однак, проблеми транспортування і розвідки ускладнюють розвиток даного сектора. Енерговиробництво також постраждало від змін в економіці, пов'язаних з розпадом СРСР. Виробництво нафти становило 8,5 млн т у 2006 проти 5,7 млн т у 1988. Видобуток натурального газу і газоконденсату становив 67 млрд.  м³ у 2006 проти 88,3 млрд.  м³ у 1988. Виробництво електроенергії зменшилося з 12,8 млрд квт/год у 1988 до 10,8 млрд квт/год у 2006. Відкриття на південному заході країни великих запасів природного газу (2,8 трлн куб. м) змусило планові органи звернути увагу на необхідність централізованого керівництва нафтогазовим господарством і енергетикою країни, що було реалізовано в рамках одного міністерства.

Країна експортувала в 47,7 млрд м3 за 2006 рік, головно через територію Росії (газогін «Середня Азія-Центр», побудований за часів СРСР). Великий попит і зросла ціна на енергоносії у світі підвищили увагу до туркменських покладів газу. Міжнародні консорціуми пропонують транспортувати газ в обхід території Росії і України, але через велику віддаленість, складні географічні умови і політичну нестабільність в сусідів ці пропозиції перебувають на стадії проектів.

Промисловість[ред.ред. код]

До основних галузей промисловості Туркменістану належать очищення і переробка нафти і природного газу, виробництво скла, тканин (переважно бавовняних) і одягу, харчова промисловість. Промисловий розвиток сповільнюється через зменшення ринків збуту в країнах СНД і непередбачені стрибки світових цін на сировину. Як і в інших секторах народного господарства, уряд шукає вихід у співпраці з іноземними компаніями з метою модернізації виробництва. Але залишаються не усунутими бюрократичні складності таких контрактів у Туркменістані. Фактично розвиток відбувається в основному у нафтогазовій промисловості.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Після проголошення незалежності Туркменістану обсяг сільськогосподарського виробництва знизився порівняно з кінцем 1980-х років. В цих умовах Туркменістан змушений імпортувати продовольство.

Більша частина орних земель Туркменістану, площа яких становить майже 810 тис. га, все ще використовується для вирощування бавовни. У 1980-х роках Туркменістан виробляв понад 1,3 млн т бавовни за рік. Приблизно чверть — високоякісних сортів. У наш час[Коли?] бавовняні сівозміни частково заміняються зерновими, що не тільки важливо для забезпечення продовольством, але й сприяє раціональнішому використанню водних ресурсів. З інших культур вирощуються кукурудза, дині, виноград і овочі. Незважаючи на різні плани передачі земель фермерам, сільське господарство в основному залишається у державному секторі економіки.

Важливу роль відіграє тваринництво — розведення каракулевих овець, тонкорунних кіз, верблюдів і племінних коней. Провідне місце належить традиційній галузі тваринництва — вівчарству, на частку якого припадає приблизно 30% валової продукції цієї галузі сільського господарства. В основному розводяться вівці каракульської і сараджинської порід.

Демографія[ред.ред. код]

За повідомленням Національного інституту державної статистики і інформації Туркменістану («Туркменмілліхасабат»), за станом на 1 березня 2006 року чисельність населення склала 6.786.400 чоловік. Стрімке зростання населення (один з найвищих у світі) спостерігалося як в міських поселеннях (де живуть 47,4% населення), так і в сільській місцевості (де зосереджено 52,6% жителів країни). У 2005 році на світло з'явився 900-тисячний мешканець столиці — Ашгабата. Такі офіційні дані туркменської влади.

Туркмен в традиційному одягу зі своїм верблюдом. До 1915 р.

Тим часом експерти систематично висловлюють сумніву з приводу достовірності національних оцінок чисельності населення Туркменії. Якщо вірити цим даним, воно росте там набагато швидше, ніж в інших країнах Центральної Азії: за період з 1989 року воно збільшилося в 1,9 рази, тоді як в Таджикистані — в 1,4; в Узбекистані — в 1,3; у Киргизстані — в 1,2 разу. Принаймні з 2000 року офіційна статистика Туркменії радикально завищує приріст населення країни, який в 1990-і роки становив 1% на рік, а останніми роками досягає, згідно з офіційними даними, 3-6%.

Згідно з даними, приведеними у прес-релізі Статкомітету СНД від 7 лютого 2006 року, тільки з початку 2001 до початку 2006 року населення Туркменії збільшилося з 5.369.000 до 6.746.500 чоловік, або майже в 1,3 раза. При цьому навіть офіційна туркменська статистика визнає, що народжуваність і смертність у країні останніми роками не зазнали істотних змін у порівнянні з 1990-ми рр.

За оцінками зарубіжних організацій, фактична чисельність населення набагато нижча. Так, експертами Відділу народонаселення ООН кількість жителів країни на середину 2005 року оцінювалася в 4.833.000. Оцінка фахівців американського Бюро інформації про населення (PRB) на ту ж дату — 5,2 млн.

Щорічник ЮНІСЕФ «Social Monitor 2003» і щорічник Статкомітету СНД «СНД в 2001 році», спираючись на дані, надані туркменським Статкомітетом, приводять наступну чисельність постійного населення Туркменії: на початок 1996 року — 4.528.000, 1997 р. — 4.605.500, 1998 р. — 4.681.000, 1999 р. — 4.738.000, 2000 р. — 4.790.000, 2001 р. — 4.845.300, 2002 р. — 4.889.000 чоловік. Далі туркменська влада заявила про серйозне коректування даних про чисельність населення, не пояснивши причин такого коректування.

На базі даних щорічника ЮНІСЕФ «Демоскоп» оцінив населення Туркменії до 1 січня 2006 року в 5.051.000 чоловік

  • 1970 — 2 159 000, (у тому числі — у тис. — 1417 туркменів, 313 росіян, 180 узбеків, 68 казахів, 36 татар, 35 українців)
  • 1979 — 2 759 000
  • 1990 — 3500 тис. (туркменів 72%, росіян 10%, інших 18%)
  • 2002 — 4 603 244

Українці[ред.ред. код]

  • За переписом 1926 року в Туркменії жило 6 781 українців (4927 чоловіків і 1854 жінок);
  • 1959 — 20955 (1,4% всього населення);
  • 1970 — 35398 (1,6%), у тому числі 29488 у містах, 5912 у селах; в Ашхабаді українці становили 10 994 (4,3% всього населення). 64,9% українців вважали українську мову рідною, крім того, 8% вільно нею володіли.

Освіта, медицина, соціальні заходи[ред.ред. код]

Здравниці[ред.ред. код]

На території Туркменістану розміщено кілька широко відомих здравниць, серед яких найбільшою популярністю користуються санаторії «Моллагара», «Байрамалі» та «Арчман». Кожний з них зв'язаний з цілющими мінеральними водами і грязями, що лікують найрізноманітніші, у тому числі й складні системні захворювання нирок, серця, нервової системи, при порушеннях опорно-рухового апарату, травмах хребта і спинного мозку. Туристичний потенціал цих курортних і лікувальних комплексів величезний.

Культура[ред.ред. код]

Докладніше у статті Туркменська музика

Кінематограф[ред.ред. код]

Одним з фундаторів туркменського кінематографу був Іванов-Барков Євген Олексійович.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Туркменістан Це незавершена стаття з географії Туркменістану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.