Маяковський Володимир Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маяковський Володимир Володимирович
Маяковский Владимир Владимирович
Mayakovsky 1929 a.jpg
Дата народження 7 (19) липня 1893(1893-07-19)
Місце народження Багдаді (Багдаті), Кутаїська губернія, Грузія
Дата смерті 14 квітня 1930(1930-04-14) (36 років)
Місце смерті Москва
Громадянство СРСР СРСР
Рід діяльності поет, публіцист, драматург
Роки активності: 19121930
Напрямок футуризм, кубофутуризм

Володи́мир Володи́мирович Маяко́вський (рос. Владимир Владимирович Маяковский; * 7 (19) липня 1893(18930719), село Багдаді (Багдаті), Кутаїська губернія, Грузія — † 14 квітня 1930, Москва) — російський поет українського походження[1], публіцист, драматург і громадський діяч.

Ранні роки[ред.ред. код]

В. В. Маяковський народився у селі Багдаді (Багдаті), Грузія, у родині був останньою третьою дитиною. Батько — дворянин, служив лісничим, предки були — з козаків Запорізької Січі. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду Кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчається у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.

Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський вперше взяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюється ідеями марксизму. Коли 1908 його відраховують із гімназії через неспроможність матері далі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж 1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та Маяковський уникає покарання через неповнолітність. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення у Бутирській в'язниці 1909 року. 1911 р. він вступає до Московського училища мистецтва, де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Стає лідером групи «Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком, входить у коло поетів та зближується із кубофутуристами.

Літературне життя[ред.ред. код]

Перший опублікований вірш «Ніч» Маяковського увійшов до футуристичної збірки «Ляпас суспільному смаку» 1912 року. 1913 р. поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський», сам ставить її та виконує головну роль.

1914 р. через активну політичну діяльність Маяковського та Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поета тепер з'явився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилось у поемі «Облако в штанах» рос. Над нею автор працював протягом двох років 1914–1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовував палкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Вона дозволила заявити Маяковському про себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовував у поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити зідеалізовані та зромантизовані поняття поезії:

                   ...«Нежные!
                   Вы любовь на скрипки ложите.
                   Любовь на литавры ложит грубый.
                   А себя, как я, вывернуть не можете,
                   чтобы были одни сплошные губы!

Приходите учиться - из гостиной батистовая, чинная чиновница ангельской лиги.

И которая губы спокойно перелистывает, как кухарка страницы поваренной книги»...
Ліля Брік та В. Маяковський

Влітку 1915 р. Маяковський закохався у заміжню жінку — Лілю Брік. Саме їй присвячено поему «Флейта-позвоночник» рос. Чоловіком Лілі був видавець поета — Осип Брік. Кохання, поруч із враженнями від революції та війни, дуже вплинули на поезію Маяковського наступних років. Поема «Война и мир» рос. 1916 р. змалювала жахи Першої світової війни та поема «Человек» рос.  — насправді вони є вираженням болю, що спричиняє кохання:

                      ...«Звенящей болью любовь замоля,
                      душой
                      иное шествие чающий,
                      слышу
                      твое, земля:
                      "Ныне отпущаеши!"»...

Власне, впродовж 1915–1917 рр. Маяковський працював креслярем у Петроградському військовому автомобільному училищі. На початку революції він був у Смольному. Там він став свідком Жовтневої революції. Повернувшись до Москви, він працює у Російському телеграфному агенстві (РОСТА), створює тексти та власне графіку для агітпроп плакатів.

1919 р. вийшла поема «150 000 000» — гімн світової революції:

                   -----------------------------------------
                   | 30 "ВСЕМ!                             |
                   |           ВСЕМ!                       |
                   |                 ВСЕМ!                 |
                   |    Всем,                              |
                   |    кто больше не может!               |
                   |    Вместе                             |
                   |    выйдите                            |
                   |    и идите!"                          |
                   |                          (подписи):   |
                   |    МЕСТЬ - ЦЕРЕМОНИЙМЕЙСТЕР.          |
                   | 40 ГОЛОД - РАСПОРЯДИТЕЛЬ.             |
                   |    ШТЫК.                              |
                   |    БРАУНИНГ.                          |
                   |    БОМБА.                             |
                   |           (три                        |
                   |                подписи:               |
                   |                         секретари).   |
                   -----------------------------------------
Пам'ятник поету на Новодівичому цвинтарі

У незрілому мистецькому колі Радянського Союзу, що тільки зароджувався, Маяковський був солідною фігурою. Він навіть мав привілей вільно пересуватися світом, подорожував Британією, Німеччиною, Латвією, Сполученими штатами, Мексикою, Кубою, що відобразилось у роботі «Мое открытие Америки» рос. 1925 р.

Під час лекцій у Сполучених штатах Маяковський познайомився із Еллі Джонз, яка пізніше народить йому доньку. Та про це поет дізнається набагато пізніше, у 1929 р., коли пара таємно зустрілась на півдні Франції, адже свої стосунки вони мали тримати у таємниці. Наприкінці 1920-х Маяковський закохався у Тетяну Яковлеву, їй він присвятив «Лист Тетяні Яковлевій» 1928 р.

Щодо творчості, у ці роки поет активно співпрацює із «Известиями» рос. та «Комсомольською правдою», друкується у журналах «Новый мир», «Молодая гвардия», «Огонёк», «Крокодил», «Красная нива» та ін. Працював також у агітці та рекламі, за що його жорстко критикували Пастернак, Катаєв та Свєтлов. 1923 р. організував ЛЕФ (від рос. — «Левый фронт»), випускав журнал «ЛЕФ». Але влітку 1928 р. розчарувався у Лефі та залишив його.

Сатиричні п'єси «Клоп» (1928), «Баня» (1929) були поставлені Мейерхольдом. У 1929 р. Маяковський організував групу «Реф», але вже у лютому 1930 вийшов із неї, вступив до РАПП.

Поступово Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п'єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в'їздних візах до Парижа (на побачення з коханою, російською емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги з ЛіФу, ні нові з РАППу, а виставку Маяковського «20 років роботи» проігнорували і партійні чиновники, і впливові літератори. Драматизм становища поета ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, котра нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Усе це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку:

Все, як кажуть, «інцидент поперчений», об побут розбився любові баркас. Життя, сподіваюсь з тобою ми квити, до біса рахунки мук, болей й образ. Щасливо залишатися.

Кінематограф[ред.ред. код]

1918 р. Маяковський написав сценарій до фільму «Народжений не задля грошей» рос. «Не для денег рождённый» за мотивами роману Джека Лондона «Мартин Іден». Поет сам зіграв головну роль Івана Нова. На жаль, не збереглось жодної копії фільму.

Також 1918 р. Маяковський знявся у головній ролі експериментального фільму рос. «Барышня и хулиган» за сценарієм самого Маяковського. Через 50 років сценарій не залишився забутим. 1970 року вийшов телефільм-балет «Барышня и хулиган» на основі сценарію 1918 року.

Після смерті поета[ред.ред. код]

Пам'ятник на площі Маяковського у Москві

1930 року селище Багдаді (Багдаті), батьківщина поета, було перейменовано на Маяковскі.

Після смерті Сталіна, поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено. Продовж 1990 років, коли було знято гриф «Таємно» з багатьох документів КДБ, була надія відшукати будь-які нові факти, що могли б пролити світло.

Власне після смерті поета постійно звинувачували у пресі як «формаліста», протиставляли його визнаним «пролетарським поетам», як наприклад, Дем'ян Бєдний. Коли ж 1935 р. Ліля Брік написала Сталіну про це, він зробив помітку на її листі:

«Товаришу Єжов, прийміть до уваги лист Брік. Маяковський — все ще найкращий та найталановитіший поет нашої Радянської епохи. Байдужість до його творчої спадщини є злочином. На мою думку, скарги Брік цілком виправдані…» Джерело: Мемуари Василя Катаняна, с. 112

Ці слова офіційно «канонізували» Маяковського. Спадкоємця у російській літературі у великого поета не було, його стиль так ніколи не було добре проаналізовано та розвинуто. Проте Маяковський був видатним футуристом, саме під його впливом у Литві сформувався рух «Чотири вітри». Також він значно вплинув на письменника Валентина Катаєва.

Знаменита фраза «Ленін живе, жив і буде жити» походить з елегії Маяковського «Володимир Ілліч Ленін».

Маяковський та Україна[ред.ред. код]

У 1912–1914 pp. Маяковський тричі відвідав Україну, а з 1924 — щороку. Тут він виступав у цілому ряді міст, оспівав столицю (вірш «Київ», 1924). присвятив Україні теплі рядки у віршах «Борг Україні» (1926), «Нашому юнацтву» (1927), «Три тисячі і три сестри» (1928) й ін. Відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924. Присвятив місту поезію «Київ» (опублікована 1924 у газеті «Пролетарська правда»).

                        «Лапы елок,
                                   лапки,
                                          лапушки...
                        Все в снегу,
                                     а теплые какие!
                        Будто в гости
                                      к старой,
                                               старой бабушке
                        я
                          вчера
                                приехал в Киев.
                        Вот стою
                                 на горке
                                          на Владимирской,
                        Ширь во-всю -
                                      не вымчать и перу!
                        Так
                            когда-то,
                                      рассиявшись в выморозки,
                        Киевскую
                                 Русь
                                      оглядывал Перун»...

В Києві іменем Маяковського названо проспект на Троєщині.

Написав вірш «Долг Украине» (1926).

Адреси у Санкт-Петербурзі[ред.ред. код]

  • 1915 рік — готель «Європейський» — Італійська вулиця, 7;
  • 1915–1918 рр. — квартира Осипа та Лілі Брік — вулиця Жуковського, 7, кв. 42;
  • 1918—березень 1919 р. — прибутковий будинок — Надеждинська вулиця, 52, кв. 9;
  • грудень 1920 р. — ДИСК — проспект 25-го Жовтня, 15;
  • 1924–1928 рр. — готель «Європейський» — вулиця Ракова, 7.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бебутов, Г. В. Гимназия; Лицом к лицу: о Маяковском. — Тбилиси: Мерани, 1977, С.8, 235

Посилання[ред.ред. код]