Єсенін Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Єсенін
Сергей Есенин
Esenin1925.jpg
Сергій Єсенін
Дата народження: 21 вересня (3 жовтня) 1895(1895-10-03)
Місце народження: село Костянтинове Рязанської області
Дата смерті: 28 грудня 1925(1925-12-28) (30 років)
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Рід діяльності: поет
Поштова марка СРСР присвячена С. О. Єсеніну, 1975 (Каталог ЦФА 4505, Скотт 4369)

Сергі́й Олекса́ндрович Єсе́нін (рос. Серге́й Алекса́ндрович Есе́нин; *21 вересня (3 жовтня) 1895(18951003), Костянтинове Рязанської області — †28 грудня 1925 Ленінград) — російський поет.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Костянтинові Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині. Дитинство Сергія пройшло в діда та баби (по матері). Їх виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося на ранній творчості поета. «Вірші — з 8 років. Навчався багато, але нічого не закінчив» — писав пізніше про себе. В школі написав чимало віршів, які надсилав у московські та петроградські журнали. Потім і сам приїхав до Москви, де відвідував заняття літературно-музичного гуртка ім. Івана Сурикова, який об'єднував поетів — вихідців з народу.

Хоча Москва була охоплена революційним рухом, молодий поет не захоплювався робітничим життям і не поклав його в основу своєї творчості. Він тягнувся до зображання патріархального минулого Русі, зокрема села.

Згодом Сергій Єсенін переїжджає до Петрограда, де особисто знайомиться з О.Блоком. Це знайомство окрилило юнака. Йому тоді важко було розібратися у складному петроградському літературному житті: тут існувало багато напрямів (імажинізм, футуризм). У літературних салонах, де Єсенін читав свої вірші, його називали «селянським пастушком».

Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії "Голуб" у 1916 році.

Жовтневу революцію поет зустрів з піднесенням. У статті «Про себе» він писав: "У рою революції був цілком на боці Жовтня, але приймав усе по-своєму, з селянським ухилом".

Важливою стороною життя і творчості поета було його перебування за кордоном (з травня 1922 року по серпень 1923 року). У своїй Автобіографії він писав: «Об'їздив усю Європу і Північну Америку. Задоволений більш за все тим, що повернувся у радянську Росію. Мені подобається цивілізація. Але дуже не люблю Америки…» Характерно, що на Заході С.Єсєніна вразило духовне убозтво. Змінилися його погляди на рідну країну. Адже повернувшись, побачив багато нового. І у своїй творчості став частіше звертатися до тематики соціалістичних перетворень. Твори С.Єсєніна проникали й у журнали Західної України.

Думав улітку поїхати в Італію, до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним: у ніч на 28 грудня 1925 року Сергій Єсенін покінчив життя самогубством.

Про причини цього дещо говорять його листи й останні вірші. Очевидно, поет не знайшов друзів у Москві. Гнітюча атмосфера була створена навколо поета.

За іншою версією Сергія Єсеніна вбили за наказом вищих партійних чинів.

Єсенін та Україна[ред.ред. код]

Одна зі сторінок у творчості С. Єсеніна пов'язана з його цікавістю до української літератури, а саме творів Тараса Шевченка. 1922 року поет відвідав Харків, згодом шевченківські місця і навіть переклав на російську мову кілька шевченкових віршів[1]. Нижче наведено його вільний переклад російською мовою уривка з поеми «Княжна»[2]:

Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок й чудес.
Кругом села зеленый лес
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты.
И перед крашеным окном
В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.

Поетичний стиль[ред.ред. код]

Віра в світло, в красу життя, в людину, гуманістичний пафос — головне в творчості Єсеніна. В «Анні Снєгіній» — найбільшому творі останніх років свого життя, поет написав:

                                    Я думаю:
                                    Яка чарівна
                                    Земля
                                    І на землі людина.

Однак, в житті Єсеніна були періоди тяжких потрясінь, глибоких душевних криз, коли життєві перепитії здавались йому безвихідними. Тоді він писав про «чорную жуть», яка бродить по пагорбам і охоплює своєю тінню все життя, про «каменные руки», що здавлюють шию села, про голос, який перетворюється в передсмертний хрип. Але навіть в найпохмуріших віршах мрія про щастя не залишає поета. Це і створює гостроту трагічних контрастів. Єсенін ніколи не поетизує жах та бруд, ніколи не милується поганим, але завжди його болісно переживає. «Краса тліні», «смертельне манить» — подібні модерністські штампи були досить чужими світосприйняттю Єсеніна. Ранні вірші Сергія Єсеніна багаті на звуки, запахи, фарби. Дзвенить дівочий сміх, «зі дзвонами» плачуть глухарі, лунає «дрімуча пісня» рибаків, грає тальянка. Спас пахне яблуками та медом, ялинки ллють запах ладану. Навкруги — м'яка зелень полів, яскраво-червоне світло зорі, кадить черемховий дим. У його героїнь блакитні або прикрашені шиттям хустини, а герой — в білій свиті і яскраво-червоному поясі. Палають зорі, гаї вкриває синій морок, морок може бути і червоним, на воді — жовті відблиски місяця. Блакитне, синє, червоне, зелене, золотисте — іскриться та переливається у віршах поета. Милуючись особливостями селянського життя, картинами природи, Єсенін намагається не просто донести до читача свою радість від їхнього споглядання, а й передати, заразити його відчуттям краси життя. Світлий і радісний колорит здається пануючим в поезії Єсеніна. Однак, і в найвеселіших віршах приховується біль. А це, в свою чергу, загострює сприйняття краси життя, найвищої цінності людського щастя. Єсенін часто зображує картини розлук, похоронів, панахид. Часто його героям доля не дає бути разом. Варіації подібних мотивів різноманітні. Але у всіх цих віршах навіть смерть зображується не як реальна загибель, а як поетична метафора бажань, що не здійснились, жалю про можливе, але втрачене чи недоступне щастя. Єсенін шукає те, що дасть йому можливість «і в щастя ближнього повірити». Цим він оцінює життя. І цим самим наповнює вірші високим гуманістичним сенсом. Ще одна важлива риса поезії Єсеніна — повне злиття з народним життям. Рідна земля дала йому найбільше — народний погляд на життя, наділила народною мудрістю, тими уявленнями про добро і зло, правду та кривду, щастя та нещастя, які вироблялись народом впродовж віків. Йому не потрібно було шукати ключ до душі народу — він сам був одним з її носіїв.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Єсенін, Сергій. Поезії / з рос. пер. Іван Савич // Всесвіт. — 2000. — № 11/12.
  • Сергій Єсенін. Вибране. /з рос.пер. Володимира Нестеренка // Маріуполь. «Азов'є». — 2008. с.104.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • 2576 Єсенін — астероїд, названий на честь цього чоловіка.

Посилання[ред.ред. код]