Отакар Вавра

Отакар Вавра
чеськ. Otakar Vávra
Отакар Вавра у 1980 р.
Дата народження	28 лютого 1911(1911-02-28)
Місце народження	Градець-Кралове, Богемське королівство, Долитавщина, Австро-Угорщина
Дата смерті	15 вересня 2011(2011-09-15) (100 років)
Місце смерті	Прага, Чехія
Громадянство	Чехія
Професія	кінорежисер, сценарист, монтажер
Роки активності	1931—2002
IMDb	ID 0904706
Автограф
Нагороди та премії
Орден Республіки (ЧССР) Медаль «За заслуги» I ступеня
Отакар Вавра у Вікісховищі

Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині — Чехія) — 15 вересня 2011, Прага, Чехія) — чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах.

Біографія

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.

На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939).

У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.

Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії «Баррандов», член ідейно-художніх рад генерального директора «Чехословацького кіно», член консультативної ради міністерства культури і освіти.

Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом («Передчуття», «Кракатит» і «Німа барикада», Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача «Наступ» (1952) і створює гуситську трилогію («Ян Гус», 1955, «Ян Жижка», 1956, «Проти усіх», 1957).

З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця.

У період так званої «нормалізації» 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: «Дні зради» (1972), «Соколове» (1975, спільно з СРСР), «Визволення Праги» (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів («Темне сонце» за «Кракатитом» К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури («Мандри Яна Амоса», «Олдржих і Вожена» та ін.).

Останній свій фільм, «Моя Прага», Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу «Надзвичайне життя режисера» про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.

Фільмографія

Рік		Назва українською	Оригінальна назва	Режисер	Сценарист
1931	к/м	Світло пронизує пітьму	Svetlo proniká tmou
	к/м	Ми живемо у Празі	Zijeme v Praze
1933		Світанок	Svítání
1935		Одинадцятий наказ	Jedenácté prikázání
		Мариша	Marysa
	к/м	Листопад	Listopad
1936		Вуличка в рай	Ulicka v ráji
		Вуличні сирітки	Ulicnice
		Троє на снігу	Tri muzi ve snehu
1937		Мораль передусім	Mravnost nade vse
		Обхідник № 47	Hlidac c.47
		Її падчерки	Její pastorkyne
		Невинність	Panenství
1938		Філософська історія	Filosofská historie
		На сто відсотків	Na sto procent
1939		Цех кутногорських дів	Cech panen kutnohorských
		Гумореска	Humoreska
		Дівчина у блакитному	Dívka v modrém
		Верблюд через голкове вушко	Velbloud uchem jehly
		Зачарований будинок	Kouzelný dum
1940		Пацієнтка лікаря Гегла	Pacientka Dr. Hegla
		Коханка в масці	Maskovana milenka
		Травнева казка	Pohádka máje
	к/м	Афера з Рубенсом	Podvod s Rubensem
1941		Турбіна	Turbina
1942		Я зараз повернуся	Prijdu hned
		Зачарована	Okouzlená
1943		Щасливої дороги	Stastnou cestu
1945		Батьківщина зустрічає	Vlast vítá
		Розіна-знайда	Rozina sebranec
1946		Безтурботний бакалавр	Nezbedný bakalár
	док.	Шлях до барикад	Cesta k barikádám
1947		Передчуття	Predtucha
1948		Кракатит	Krakatit
		Готель «У кам'яного столу»	Hostinec U kamenného stolu
1949		Німа барикада	Nemá barikáda
		Революційний 1848 рік	Revolucni rok 1848
1952		Наступ	Nástup
1954		Ботострой	Botostroj
		Ян Гус	Jan Hus
1957		Ян Жижка	Jan Zizka
1958		Проти всіх	Proti vsem
		Громадянин Бріх	Obcan Brych
1959		Перша рятувальна	První parta
1960		Поліцейська година	Policejní hodina
		Серпнева неділя	Srpnová nedele
	док.	Народний артист Зденек Штепанек	Národní umelec Zdenek Stepánek
1961		Нічний гість	Nocni host
1962		Гаряче серце	Horoucí srdce
1965		Золотий ранет	Zlatá reneta
1966		Романс для флюгельгорна	Romance pro křídlovku
1968		Тринадцята кімната	Trináctá komnata
1969		Молот проти відьом	Kladivo na carodejnice
1972		Дні зради	Dny zrady
1975		Соколово	Соколово
1977		Історія любові і честі	Príbeh lásky a cti
1978		Визволення Праги	Osvobození Prahy
1981		Темне сонце	Temné slunce
1983		Мандри Яна Амоса	Putování Jana Amose
1984		Комедіант	Komediant
1985		Олдржих і Божена	Oldrich a Bozena
1986		Вероніка	Veronika
1988		Європа танцювала вальс
2002	к/м	Моя Прага	Moje Praha

Визнання

Нагороди

• Державна премія Чехословаччини за режисуру (1949)
• Заслужений художник (1955)
• Орден Праці (1961)
• Трилобіт (1966)
• Народний артист Чехословаччини (1968)
• Державна премія Клемента Готвальда (1968)
• Премія Антоніна Запотоцького (1973)
• Орден Республіки (1981)

Кінопремії

Рік	Категорія	Фільм	Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1938	Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм	Невинність	Номінація
		Філософська історія	Номінація
		Цех кутногорських дів	Номінація
1939		Гумореска	Номінація
Каннський міжнародний кінофестиваль
1946	Гран-прі фестивалю — Художній фільм	Безтурботний бакалавр	Номінація
Кінофестиваль у Мар-дель-Плата
1960	Найкращий фільм	Перша рятувальна	Номінація
1970	Найкращий фільм	Молот проти відьом	Номінація
	Премія кіноклуба Núcleo за найкращий фільм		Перемога
	Приз ФІПРЕССІ — Спеціальна згадка		Номінація
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
1965	«Золота мушля» за найкращий	Золотий ранет	Перемога
Московський міжнародний кінофестиваль
1967	Гран-прі	Романс для флюгельгорна	Номінація
	Спеціальний срібний приз		Перемога
1973	Золотий приз	Дні зради	Номінація
1900	Диплом журі		Перемога
Кінофестиваль у Пльзені
1990	«Золотий зимородок»	Молот проти відьом	Перемога
Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах
2001	Спеціальний приз за видатний внесок у світовий кінематограф		Перемога
Премія «Чеський лев»
2002	Нагорода за художні досягнення		Перемога

Джерела

• ВАВРА, Отакар // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 249-250 (рос.)
• Г. Компаниченко. Вавра Отакар // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 30-31. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

Посилання

• Отакар Вавра на сайті IMDb (англ.)