Патрісіо Ернандес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Патрісіо Ернандес
Патрісіо Ернандес
Патрісіо Ернандес
Патрісіо Ернандес в сезоні 1983/84 років у футболці «Торіно»
Особисті дані
Повне ім'я Патрісіо Хосе Ернандес
Народження 16 серпня 1956(1956-08-16) (67 років)
  Сан-Ніколас-де-лос-Арройос, Аргентина
Зріст 177 см
Вага 75 кг
Громадянство  Аргентина
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
19??–1972 Аргентина «Естудьянтес»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1973–1982 Аргентина «Естудьянтес» 195 (56)
1982–1984 Італія «Торіно» 57 (15)
1984—1985 Італія «Асколі» 26 (2)
1985–1986 Аргентина «Інституто» 10 (0)
1986 Аргентина «Рівер Плейт» 34 (12)
1987–1988 Аргентина «Архентінос Хуніорс» 58 (13)
1989 Мексика «Крус Асул» 37 (23)
1990–1991 Аргентина «Архентінос Хуніорс» 31 (7)
1991—1992 Аргентина «Уракан» 19 (2)
1992—1993 Аргентина «Інституто»  ? (?)
2001 Аргентина «Сан-Ніколас»  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1979–1982 Аргентина Аргентина 10 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1994 Аргентина «Ланус»
1995–1996 Мексика «Сантос Лагуна»
1997 Аргентина «Банфілд»
1998–1999 Аргентина «Естудьянтес»
1999–2000 Мексика «Крус Асул»
2000 Аргентина «Расінг»
2002 Коста-Рика «Сапрісса»
2003 Аргентина «Нуева Чикаго»
2007 Аргентина «Банфілд»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Патрісіо Хосе Ернандес (ісп. Patricio José Hernández, нар. 16 серпня 1956, Сан-Ніколас-де-лос-Арройос, Аргентина) — аргентинський футболіст та тренер, виступав на позиції півзахисника, по завершенні кар'єри — коментатор на телебаченні.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Вихованець «Естудьянтеса», у футболці якого 1973 року дебютував у дорослому футболі. У складі триразовго (на той час) володаря Кубку Лібертадорес грав пліч-о-ліч з Рубеном Паньяніні, Хосе Луїсом Брауном та Мігелем Анхелем Руссо. Проте разом з клубом виграти національний чемпіонат Патрісіо так і не вдалося, але в 1982 році разом з командою виграв Метрополітано. У футболці «Естудьянтеса» зіграв зіграв 195 матчів у Прімері, в яких відзначився 56-а голами.

У 1982 році переїхав до Італії, де уклав договір з «Торіно». На момент переходу став найдорожчим футболістом «Естудьянтеса» та суттєво поповнив клубну скарбницю аргентинського клубу, на 750 000 доларів США. Завдяки цьому «Естудьянтес» отримав можливість підсилити склад й двічі поспіль виграв чемпіонат Аргентини (1982 та 1983 років). У новій команді дебютував 12 вересня того ж року в поєдинку проти «Авелліно» (4:1), в якому також відзначився голом. В італійській Серії A у футболці «Торіно» зіграв 57 матчів, в яких відзначився 15-а голами. У сезоні 1982/83 років допоміг туринцям фінішувати на 8-му місці в турнірній таблиці чемпіонату, а в сезоні 1983/84 років — на 5-му. У 1984 році перейшов до іншого представника Серії A, «Асколі», але за підсумками сезону команда понизилася в класі. Розлючені вболівальники команди навіть намагалися отруїти собаку аргентинця Патрісіо залишив «Асколі». Після цього повернувся до Аргентини, де підсилив «Інституто». У 1986 році приєднався до гранда аргентинського футболу, «Рівер Плейта» з Буенос-Айреса. У команді виступав протягом одного року. Допоміг «Рівер» завоювати Кубок Лібертадорес 1986. Проте у фінальному матчі проти колумбійського «Америка де Калі» на поле не виходив. Також допоміг команді виграти чемпіонат Аргентини 1986/87. У 1987 році приєднався до «Архентінос Хуніорс». У команді виступав протягом двох років, в аргентинській Прімері зіграв 75 матчів, протягом вище вказаного періоду часу його команда завершувала чемпіонат в середині турнірної таблиці. У 1989 році виступав за мексиканський клуб «Крус Асул», після чого повернувся до «Архентінос Хуніорс». У 1991 році перебрався в «Уракан» з Буенос-Айреса. Футбольну кар'єру завершив 1993 року в складі «Інституто» (Кордоба).

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

У 1982 року головний тренер національної збірної Аргентини Сесар Луїс Менотті викликав Патрісіо для участі в чемпіонату світу в Іспанії. На турнірі, де аргентинці намагалися захистити чемпіонство, не зіграв жодного матчу. Проте збірна Аргентини вийшла до другого групового етапу, поступившись Бельгії, але випередила Угорщину та Сальвадор. У другому груповому раунді аргентинці поступилися Італії та Бразилії. З 1979 по 1982 рік зіграв 10 матчів у складі національної команди.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

По завершенні кар'єри гравця розпочав тренерську діяльність. У 1994 році призначений головним тренером «Лануса», наступного року очолив мексиканський «Сантос Лагуна», в якому пропрацював до 1996 року.

У сезоні 1997/98 років тренував «Банфілд», який перед приходом Патрісіо вилетів до Прімери Б, перед новим тренером поставили завдання повернутися до еліти аргентинського футболу.

У січні 1998 року повернувся до свого колишнього клубу, «Естудьянтес», але вже на посаду головного тренера. Як у Клаусурі 1998, так і в Апертурі 1998 «Естудьянтес» фінішує на 12-у місці в турнірній таблиці. Під час Клаусури 1999 результати не покращуються, а навпаки, погіршуються, тому вболівальники починають обурюватися[1], а два дні по тому Ернандес оголошує про свій відхід з клубу[2].

Наступного року перейшов у мексиканський «Крус Асул», який тренував протягом одного сезону.

У січні 2001 року приймає запрошення від «Рівер Плейту», де стає помічником головного тренера Амеріко Гальєго[3]. Напередодні останнього туру, у матчі проти «Лануса», очолює команду через відхід Гальєго після добровільного розірвання контракту (після поразки від Уракана), через яку «Рівер» втратив теоретичні шанси поборотися за чемпіонство[4].

У 2002 році очолював костариканську «Сапріссу».

У вересні 2003 року, після відставки по завершенні 5-о туру Альберто Масіко, очолив «Нуева Чикаго»[5]. Проте виправити становище Ернандесу не вдавалося, команда поступово опускалася все нижче в турнірній таблиці чемпіонату, тому по завершенні останнього туру Апертури 2004 року звільнений з займаної посади[6].

У січні 2007 року повернувся до «Банфілда», щоб тренувати команду в Клаусурі 2007 року[7], але вже 16 березня, після домашньої поразки від «Естудьянтес», звільнений з займаної посади[8].

У 1997 році заснував футбольну команду в рідному місті, «Сан-Ніколас», для підготовки юних футболістів. Команда виступає в регіональних змаганнях, й сам Ернандес зіграв за неї декілька матчів[9].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Перший представник спортивної династії, яка представляла Аргентину на міжнародному рівні: племінник Хуан Мартін Ернандес[10] регбіст, а онука, Марія де-ла-Пас займається хокеєм на траві.

Досягнення[ред. | ред. код]

Клубні[ред. | ред. код]

Національні змагання[ред. | ред. код]

«Естудьянтес»
«Рівер Плейт»

Міжнародні турніри[ред. | ред. код]

«Рівер Плейт»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Las ironías de Hernández (ісп.)
  2. ↑ Un cero para olvidar (ісп.)
  3. ↑ Con nuevos ayudantes (ісп.)
  4. ↑ Patricio Hernández será el técnico ante Lanús (ісп.)
  5. ↑ Técnico sorpresivo (ісп.)
  6. ↑ PATRICIO HERNANDEZ RENUNCIO A LA DIRECCION TECNICA DE CHICAGO Y SE FUE AGREDIDO E INSULTADO (ісп.)
  7. ↑ Patricio y su regreso (ісп.)
  8. ↑ Cuatro candidatos de peso (ісп.)
  9. ↑ Que no se diga (ісп.)
  10. ↑ Hernandez, il Maradona ovale (італ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Аргентина

Агірре (1941–1945) · Медіна (1946–1949) · Есперон (1950) · Суарес (1951) · Еспіндола (1952) · Лопес (1953–1954) · Спандре (1955–1956) · Суарес (1956) · Гаєр (1957–1959) · Унамуно (1960) · Кельман (1960) · Варгас (1961) · Есперон (1961) · А. да Сільва (1962) · Ф. де Соуза (1963–1964) · Родрігес (1964–1965) · Ансальдо (1966–1967) · Кантос (1967) · Масіас (1967) · Агреста (1968) · Ласо (1968–1969) · Факкіо (1969) · Вієйра (1970–1972) · Імбеллоні (1972) · Ансальдо (1973) · Гонсалес (1974) · Кантос (1974) · Ансальдо (1974) · Вієйра (1975) · Рескін (1976) · Родрігес (1977) · Гутьєрес (1977) · Муньйос (1977) · Монтоя (1978) · Муньйос (1978) · Кальдерон (1978–1979) · Полетто (1979–1980) · Сааведра (1980) · Вієйра (1980) · Моралес (1981) · Машіо (1982) · Сантібаньєс (1985) · Гогберг (1986) · Масполі (1987) · Еду (1988) · Рейнальді (1989) · Бріндісі (1989) · Мальбернат (1990) · Бріндісі (1990–1991) · Абеггер (1991–1992) · Карпеджані (1993) · Лопес (1994) · Драшкович (1994–1995) · Капітано (1995–1996) · Ернандес (1996) · Уманья (1996) · Капітано (1997) · Інсуа (1997–1998) · Саралегі (1998) · Абеггер (1998–1999) · Андраде (1999) · Троббіані (2000) · Інсуа (2000) · Міранович (2001) · Масса (2001) · Капітано (2002) · Соларі (2002–2003) · Інсуа (2003–2004) · Армендаріс (2004) · Луна (2004) · Марчетта (2004) · Соларі (2004) · Уркіса (2004) · Абеггер (2004) · Капітано (2005) · Марчетта (2005) · Монтанеро (2005) · Пелаес (2005–2006) · Муньйос (2006) · Жаке (2006) · Бернунсіо (2006–2007) · Кубілья (2007) · Жаке (2007) · Ефанор (2007) · Альмейда (2007–2008) · Мерло (2008) · Флоро (2008–2009) · Перласа (2009) · Льоп (2009–2010) · Герреро (2010) · Інсуа (2010–2011) · Агінага (2011) · Нор'єга (2011) · Субельдія (2011–2012) · Костас (2012–2013) · Груесо (2013) · Солер (2013) · Іск'я (2014) · Ісраель (2014–2015) · Альмада (2015–2019) · Гавіса (2019) · Рамос (2019) · Тапія (2019) · Сільва (2019) · Бустос (2020–2022) · Кастільйо (2022) · Селіко (2022) · Бустос (2022–2023) · Кастільйо (2023–)

«Сантос Лагуна» – Тренери

Ортіс (1988–1989) · Матурано (1989–1990) · Еррера (1990) · Естрада (1991) · Матурано (1991–1992) · Хаурегі (1992) · Дельяча (1992) · Матосас (1992–1993) · Гарсія Баррос (1993–1994) · Лопес (1994–1995) · Ернандес (1995–1996) · Вантольра (1996) · А. Тена (1996–1998) · Лопес (1998) · Діос Кастільйо (1999) · Кірарте (1999–2001) · Буено (2002) · Л. Тена (2002–2003) · Е. де ла Торре (2004–2005) · Ванторла (2005) · Галіндо (2006) · Граньйолатті (2006) · Гусман (2006–2009) · Буено (2009) · Романо (2010–2011) · Кокка (2011) · Рергіс (2011) · Галіндо (2011–2012) · Кайшинья (2013–2015) · Аєстаран (2015) · Субельдія (2016) · Х. де ла Торре (2016–2017) · Сівольді (2017–2018) · Реєс (2018–2019) · Дуарте (2019) · Армадо (2019–2021) · Кайшинья (2022) · Фентанес (2022–2023) · Репетто (2023–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Патрісіо_Ернандес&oldid=41697354