Пеплум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пе́плум  (англ. sword & sandalмеч і сандалі) — жанровий різновид історичного фільму, який має значні відмінності від інших історичних фільмів. Насамперед тематика даних фільмів характеризуються зображенням подій з стародавньої історії — Древній Рим, Стародавня Греція, Древній Єгипет, Вавилон, біблійні історії, давні легенди. Крім цього фільми-пеплуми намагаються достовірно зобразити історичну епоху. Вони відрізняються епохальністю, широкомасштабністю зображення батальних та інших сцен, панорамною зйомкою, великою кількістю масовки. Дані фільми тривають дві години і більше.

Кадр з фільму «Нетерпимість» (1916)

Історія жанру[ред.ред. код]

У кіно жанр пеплума прийшов з Італії, де ще в 1910 році Енріко Ґуаццоні зняв фільм «Брут». Потім послідувала ціла низка фільмів, найвідоміші з яких: «Марк Антоній і Клеопатра» (Гуаццоні), «Останні дні Помпеї» (Ґалон), «Кабірії» (Пастроне). У той же час пеплуми стають надзвичайно популярними і в США. Тут знімають «Нетерпимість» (Гріффітс) і «Цар царів» (Де Мілль). Природно, що фільми були зняті наживо, без будь-яких технічних прийомів та ефектів — їх просто ще не було.

Макет «троянського коня» з фільму «Троя» це один з технічних прийомів, що застосовуються в наш час в зйомках.

У 20-30-і роки в Америці пеплуми знімає Де Мілль, в Італії — тривала війна, тому кінематограф цієї країни переживав роки упадку. Після її остаточного завершення найкращі італійські режисери взялися за реставрацію кінематографа. Це спровокувало нову хвилю інтересу до пеплумів. В Італії знову з'являються на екранах адаптації античних сюжетів. У США тим часом знімаються фільми, що стали згодом класикою жанру пеплума. Це, по-перше, фільми Роберта Уайза, Жака Турнера, Рауля Уолша, Річарда Флейшера, Роберта Олдріча, Джона Х'юстона. Тут вибір сюжетів був досить великий. Були задіяні біблійні персонажі, історичні особи і вигадані герої. Незважаючи на все це, пеплуми в 50-60-ті роки мали колосальний успіх. Цей час став золотою епохою пеплумів, як в італійському, так і в американському кінематографі. В цей період Сесіль Де Мілль знімає знамениті «Десять заповідей» (1956), які мали шалений успіх у прокаті і досі вважаються взірцевим фільмом на дану тематику. Вершиною ж популярності пеплумів по праву є володар 11 «Оскарів» — фільм «Бен-Гур» (1959) Вільма Вайлера, що став одним з найдорожчих фільмів того часу і входить в списки найкращих кінокартин за всю історію кіно. Знаковим пеплумом був також «Спартак» (1960) Стенлі Кубрика, який завоював любов глядачів зокрема у колишньому Радянському Союзі. Неймовірно дорога, навіть за голівудськими стандартами, картина Джозефа Манкевича «Клеопатра» (1963), хоча й зібрала чималу суму у прокаті, отримала суперечливі відгуки як критиків, так і глядачів, а провальне у прокаті «Падіння Римської імперії» (1964) Ентоні Манна знаменувало собою остаточний спад попиту на пеплуми.

Починаючи з фільму Тінто Брасса «Калігула» (1979) в пеплумах з'являються еротичні сцени, згодом випускають навіть стрічки порнографічного змісту.

Вважається, що відродження жанру пеплума у XXI ст. почалось із кінокартини «Гладіатор» (2001), після чого були створені ще кілька неопеплумів, таких, як «Троя» (2004), «Александр» (2004) та інші. Пеплуми знімаються переважно у США, але варто відзначити іспанський фільм «Агора» (2009), та польский «Quo vadis?» (2001) — екранізацію роману Генрика Сенкевича.

Представники жанру[ред.ред. код]

Класичні[ред.ред. код]

  • Єгиптянин (1954)
  • Десять заповідей (1956)
  • Бен-Гур (1959)
  • Ірод Великий (1959)
  • Останні дні Помпеї (1959)
  • Спартак (1960)
  • Колос Родоський (1961)
  • 300 спартанців (1962)
  • Клеопатра (1963)
  • Падіння Римської імперії (1964)
  • Даки (1966)

Сучасні[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Кінематографія Це незавершена стаття про кінематографію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.