Стародавній Єгипет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Стародавнього Єгипту
Egyptian-Chariot.png
Додинастичний період
Тасійська культура
Бадарійська культура
Накадійська культура
Амратська культура (Накада I)
Герзейська культура (Накада II)
Династичний період
Раннє царство
I династіяII династія
Древнє царство
III династіяIV династія
V династіяVI династія
Перший перехідний період
VII династіяVIII династія
IX династіяX династія
XI династія
Середнє царство
XI династіяXII династія
Другий перехідний період
XIII династіяXIV династія
XV династіяXVI династія
А
XVII династія
Нове царство
XVIII династіяXIX династія
XX династія
Третій перехідний період
Пізнє царство
Перський період
Елліністичний період

Старода́вній Єги́пет — одна з найдавніших держав на Землі і колиска цивілізації Середземномор'я. Країна-стрічка займала територію в нижній течії річки Ніл в північно-східній Африці.

Стародавній Єгипет — це спочатку вузька долина ріки Ніл, яку Єгиптяни називали Хапі, серед безводних пустель та голих скель у північно-східній Африці. Проте завдяки повеням Нілу ця земля — одна з найродючиших у світі. Єгиптяни були дивним народом. З одного боку, вони винайшли геометрію, математику , знали астрономію і в усьому знали точність. З іншого боку, ніяк не могли навести лад серед власних богів. Велику роль у міфології єгиптян відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі.


Стародавня Єгипетська імперія

Назва[ред.ред. код]

Топонім Єгипет — грецького походження. Він походить від назви столиці стародавнього Єгипту Мемфісу — Хікупта (Хет-Ка-Птах, дім Ка Птаха). На початку 1 тис. до н. е., коли давні греки почали проникати в Єгипет, перше з великих міст, яке їм зустрілося, було Мемфіс на межі Дельти і долини Нілу. Його назву (одну з назв, позаяк «Мемфіс» також єгипетське слово) — «Хікупта» або на грецький манер «Айгюптос» греки згодом поширили на всю країну.[1].

Самоназва країни давньоєгипетською мовою —

km m t
O49

[km.t] — Та-Кемет (Чорна Земля)

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Єгипту

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В 10-6 тисячоліттях до н. е., коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушити, зі змішування яких до 4 тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.

Приблизно в середині 4 тис. до н. е. з багатьох невеликих територіальних утворень — номів — утворилися два царства: на півдні — Верхній Єгипет, на півночі — Нижній Єгипет (відповідно зі столицями в Ієраконполі і Буто). Остаточно країну об'єднав біля 3000 р. до н.е цар півночі Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Хікупта (Білі Стіни), (грец. Μημφισ — Мемфіс), яка стала в 28 ст. до н. е. столицею об'єднаного Єгипту.

З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами в 341 до н. е. змінилося 30 династій — за підрахунком єгипетського історика жерця Манефона (кін. 4 — поч. 3 ст. до н. е.). До кінця 4-го — початку 3-го тис. належать перші пам'ятки, написані єгипетським ієрогліфічним письмом.

Раннє царство[ред.ред. код]

У 30-28 століттях до н. е. почалися війни з сусідами: кушітами (нубійцями) — на півдні, з лівійцями — на заході і кочівниками з Сінайського півострова — на північному сході.

Давнє царство (близько 2800–2250 до н.е)[ред.ред. код]

У 28-23 століттях сформувалася давньоєгипетська цивілізація. Єдність Єгипту втілювалася у владі фараонів — необмежених господарів всієї країни. Фараон був главою культів всіх богів Єгипта і сам оголошувався богом. Будівництво у цей період пірамід було для передавання інформації в космос (одна із версій). Збільшилось значення геліопольского культу бога сонця Ра, синами якого називали себе всі фараони (в титулатурі).

Перший розпад Єгипту (біля 2250–2050 до н. е)[ред.ред. код]

У 23-21 століттях до н. е. Єгипет розпадається на безліч номів.

Середнє царство (біля 2050–1700 до н.е)[ред.ред. код]

Нове об'єднання Єгипту почалося з піднесення номархів Гераклеополя (в Середньому Єгипті), пізніше посилилися правителі південного міста Фіви. Фіванський фараон Ментухотеп I став правителем об'єднаного Єгипту. У 21-18 століттях покровителем фараонів оголошений Бог Амон. Аменемхет I переніс столицю з Фів в Іттауі в Файюмській оазі.

Другий розпад Єгипту (біля 1700–1580 до н.е)[ред.ред. код]

Новий розпад Єгипту у 18-16 століттях привів до захоплення його азіатськими володарями — гіксосами, які захопили владу у Нижньому Єгипті і зробили своєю столицею місто Аваріс в східній частині дельти Нілу.

Нове царство (біля 1580–1070 до н.е)[ред.ред. код]

Аменхотеп IV і Нефертіті приносять моління богу Атону

Знищити панування гіксосів вдалося Яхмосу I. Переслідуючи їх, він вдерся до Палестини, Сирії. Його наступники встановили панування Єгипту в Палестині, Фінікії, Сирії; країна Куш до 4-го нільського порогу стала провінцією Єгипту.

При Аменхотепі III Єгипет досяг найбільшої могутності. З провінцій в Азії і в країні Куш Єгипет отримував данину деревиною, міддю, оловом, свинцем, сріблом, а також худобу, рабів, вина, ювелірні вироби, слонову кістку. З країни Пунт, куди цариця Хатшепсут направила експедицію, в Стародавній Єгипет надходили пахощі. У цей період армія Єгипту стала регулярною. Релігійна реформа Аменхотепа IV (Ехнатона) проголосила культ єдиного для єгиптян бога Атона (сонячного диска). На честь цього бога будується нова столиця Ахетатон. Після смерті Ехнатона в 1335 р. до н. е. відновили шанування колишніх богів, і Фіви знову стали столицею Єгипта. Захопившись релігійною реформою, Ехнатон закинув управління державою. Занепад тривав і після його смерті, але близько 1290 р. до н. е. фараон Рамзес II відновив могутність Єгипта. Він вів вперту боротьбу з хеттами та їх сирійськими союзниками. Столицею Єгипта при Рамзесі II став Пер-Рамзес, побудований на місці Аваріса.

Пізній період (біля 1070–332 до н. е.)[ред.ред. код]

У 11-7 століттях зміцнилася влада монархів.

У 945 до н. е. лівійський воєначальник Шешонк I проголосив себе фараоном, зробивши своєї резиденцією місто Бубастіс в дельті Нілу. Він захопив Єрусалим і пограбував його.

У 671 до н. е. ассірійська армія Асархаддона захопила і розграбувала Мемфіс.

У 667 до н. е. і 663 до н. е. ассірійці захопили Фіви. Псамметиху I вдалося знову об'єднати Єгипет. При Нехо II, синові Псамметиха I, було прорито канал, що з'єднав Ніл з Червоним морем.

У 528 до н. е. Єгипет був завойований перським царем Камбісом і став перською провінцією (сатрапією). У 341 до н. е. перси знову вторглись в Єгипет, піддавши його страшному руйнуванню.

Греко-Римський період (332 до н. е. — 395 н.е)[ред.ред. код]

У 332 до н. е. в Єгипет вступила армія Александра Македонського: Єгипет став частиною його держави. Після розділу його імперії між діадохами Єгипет дістався полководцю Птолемею Лагу — засновнику греко-македонської династії Птолемеїв Лагідів (в 305-30 рр. до н. е.). Столицею стало місто Александрія.

При Птолемеях Єгипет став головним постачальником хліба в елліністичному світі. У цей період флот Єгипту панував в Середземному морі. При правлінні цариці Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, Єгипет виявився втягнутим у політичну боротьбу з Римом. Після поразки флоту Єгипту при мисі Акцій в 31 до н. е. і самогубства Клеопатри був перетворений в римську провінцію (30 до н. е.).

Після розподілу Римскої імперії в 395 р. н. е. Єгипет став провінцією Східної Римської імперії (Візантії). Нащадками давніх єгиптян — коптами — була прийнята християнська релігія монофісітського штибу.

У 639–642 роках Єгипет був завойований арабами.

Цивілізація Стародавнього Єгипту[ред.ред. код]

«Оригінальність та неповторність Стародавнього Єгипту — причина його особливої привабливості та разом із тим визначеної чужості нам, з якою ми часто не можемо примиритися ні розумом ні серцем» — Войтех Замаровський

Виникнення єгипетської держави[ред.ред. код]

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В X — VI тисячоліттях до н. е. коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушіти, зі змішування яких до IV тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.

«Даром Нілу» назвав Єгипет Геродот, а єгиптяни Ніл — «рікою, що дарує життя». Перших великих успіхів давньоєгипетська цивілізація і культура також змогли досягти завдяки Нілу.

Біля сер. IV тис. до н.е з багатьох невеликих територіальних утворень — номів (яких на той час існувало біля 40) — утворилися два царства: на півночі — Нижній Єгипет, на півдні — Верхній Єгипет (зі столицями в Ієраконполі і Буто). Остаточно країну об'єднав біля 3000 до н.е цар півдня Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю «Білі Стіни» (грец. Мемфіс), що стала в 28 ст. до н. е. столицею Єгипту. З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами в 341 до н. е. змінилося 30 династій — за підрахунком єгипетського історика жерця Манефона (кін. IV — поч. III ст. до н. е.) До кінця IV — початку III тис. належать перші пам'ятки, написані єгипетським ієрогліфічним письмом.

Релігія[ред.ред. код]

Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів. Найбільш давні з них отримали назву «Тексти пірамід» — вони нанесені на стіни похоронних камер фараонів Давнього царства всередині пірамід. У часи Середнього царства магічні вислови пишуть і в усипальницях жреців, знатних вельмож, це — «Тексти саркофагів». У період Нового царства подібні записи супроводять вже і «простих» померлих, роблять їх на папірусі, які називають «Книгою мертвих».

Єгипетська книга мертвих

Багато які боги шанувалися єгиптянами у вигляді тварин. Священний бик Апіс сприймався як уособлення виробляючої сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо гнойового жука — скарабея. Йому поклонялися в храмах сонячних божеств, його зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея вміщували на місце серця. Це — найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом, вірування. Поступово уявлення про зовнішній вигляд богів мінялися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше — у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон — з рогами барана, бог Гор- з головою сокола. Сфінкс же — божество, що охороняє кордон пустелі, що стереже Єгипет від Сету — бога смерті і гарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Певні звіри і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і вдавалися до поховання. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». У часи Древнього царства головним божеством був бог Сонця — Ра. Захід і схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних — небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді — в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і поява Сонця зв'язували з проковтуванням світила і новим його народженням. З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі.

Рамссесеум. Руїни.

Кожне місто мало свого бога-заступника. У Фівах особливо шанували бога Амона. Коли столиця Єгипту перейшла сюди (у часи Середнього царства) культ Амона був об'єднаний з головним державним культом поклоніння Сонцю, склався образ єдиного бога — Амона — Ра.

В епоху Нового царства був недовгий період, коли фараон Аменхотеп IV відмінив всі колишні культи і ввів єдинобожі (монотеїзм) — поклоніння всемогутньому сонячному диску — богу Атону. Своє ім'я, що означало «Амон задоволений» він замінив на Ехнатон («Корисний для Атона»). Щоб бути більш незалежним, фараон зробив своєю столицею спеціально побудоване нове місто Ахет-Атон. Після смерті Ехнатона жреці, проти яких і була, власне, направлена реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли прокляту жрецями і покинену столицю фараона-реформатора, його історія стала відома науці.

Дуже важливий загальноегипетський культ помираючого і воскресаючого бога Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його брат, злий Сет, бажаючи правити сам, убив Осіріса. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда, знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса і Ісіди — Гір — вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гір воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Культ Осіріса був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами Осіріса, поява перших всходів — його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора і сонця). Найважливішою межею древнеєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, вважалося, що він знаходив вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Вірили, що влада фараона розповсюджується навіть на сили природи. Існував обряд, коли при настанні часу розливу Ніла фараон кидав в ріку папірус з відповідним наказом. Такі уявлення мали вельми реальну основу: фараон володів абсолютною владою, йому підкорявся величезний бюрократичний апарат, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження поступали податки, що збираються.

У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них — Ба — у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися з тілом. Звідси відбувається звичай муміфікації. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвоприносин в єгипетському обряді поховання не було. У гробницю вміщували численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю вміщували скульптурні зображення померлого. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів. Існували спеціальні землі, прибуток з яких йшов на утриманняґ гробниць, храмів, жреців.

Непоправну шкоду замогильному буттю могло принести навіть неуважне поводження з ім'ям покійного. Іменам додавалося особливе магічне значення. Простим людям заборонялося вимовляти вголос не тільки власне ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон — це інакомовне позначення, яке зберіглося в Біблії (в перекладі — великий будинок, тобто — той, який живе у великому будинку). У написах ім'я фараона захищалося — обводилося особливою рамкою — картушем (до речі, цей звичай допоміг в свій час розшифрувати ієрогліфи). Фараон Нового царства Тутмос III довгі роки не міг зайняти престол, оскільки в країні правила влада, що захопила шляхом змови цариця Хатшепсут. Коли після її смерті Тутмос став фараоном, він віддав наказ знищити всі написи і статуї в її честь. Леся Українка, що бувала в Єгипті, що вивчала його культуру, використала описані уявлення як художній образ в одному з своїх віршів:

Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував, щоб славили народи незчисленні, щоб тямили на всі віки потомки Імення…

Мистецтво[ред.ред. код]

Роль мистецтва була абсолютно іншою, ніж у наш час. На відміну від скороминущого земного життя, мистецтво було носієм життя вічного, головним засобом забезпечити безсмертя. Тому праця художників вважалася священодією, вони займали високе положення, часто були жрецями. Написи прославляють їх: «я спорудив…», «я виконав роботи прекрасні…». На відміну від майстрів Месопотамії, в історії збереглися імена древньоєгипетських майстрів. Першу піраміду побудував Імхотеп, він був і архітектором, і математиком, і лікарем. Слава про його мудрість дійшла до древніх греків, які ототожнювали його з богом врачювання Аськлепієм. Разом з тим, свобода індивідуальної творчості була обмежена, художник насамперед був охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігало єдність художнього стилю.

Єгипетські малюнки в поховальній камері невідомої особи. 1500 рр. до Хр.

У Єгипті вже на початку III тис. до н. е. складається монументальна архітектура. Причому майже не збереглося споруд цивільного призначення, зате безліч — похоронних споруд і храмів. Першою похоронною спорудою, для якої камінь був основним будівельним матеріалом, була піраміда фараона Джосера (Древнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою була вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з всілякими приміщеннями). Вражає уміння древніх каменотесів орієнтуватися при роботі в глибині скелі. Піраміда Джосера — ступінчаста, згодом же стали будувати геометрично правильні піраміди. У Древньому царстві вони були основною формою царських поховань. Недалеко від сучасного Каїра, у Гізі, знаходяться найбільші з них — піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, окрім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує і припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часами на споруді пірамід працювала майже половина працездатного населення Єгипту (це було можливе тому, що на зрошуваних нільських землях вдавалося отримувати урожаї, в яких додатковий продукт становив до 80%).

З виникненням різних економічних і політичних труднощів піраміди, що знову зводяться поступово «меншають» в розмірах, а потім їм на зміну приходять скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». Більшість з них була пограбована ще в старовині, тому в 1920–1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологом Говардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона.

У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси — храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнаку веде пряма двокілометрова дорога — алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони віками. Найхарактерніша деталь — безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано наслідують нільским рослинам і деревам — їх капітелі (капітель — верхня, прикрашена частина колони) виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми.

Ще одне справжнє чудо древньоєгипетської архітектури — скельний храм фараона Рамзеса II в Абу-Симбеле. При вході в храм висічені чотири фігури двадцятиметрової висоти, що зображають самого фараона і головних богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз в рік — в день приходу Рамзеса II на престол, сонячні промені досягали головного святилища, освітлювали особи статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирного договору з хеттами, перемогу над якими отримав фараон. Вже в наш час, в ході будівництва дамби на Нілі храм в Абу — Симбеле попав в зону повного затоплення. Техніка ХХ с. дозволила перенести величезну споруду (правда, по частинах) на безпечне місце.

Як і архітектура, весь стиль древньоєгипетського образотворчого мистецтва виражає ідею постійності, вічності. Воно підкорялося найсуворішим канонам. Суворо визначені були типи статуй: що стоїть — фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; що сидить — руки встановлені на коліна або одна рука зігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований вдалечінь. Протягом Древнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств, фараонів, жреців повторювали ці пози. Особливий канон був прийнятий для зображення фігур на площині — рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, а верхня частина тіла — в анфас. Вся фігура обмальовувалася однією лінією. Розміри зображень передавали систему цінностей: чим значнішим вважався предмет або людина, тим більшого розміру він зображався. Найбільшим зображався фараон (рівним богам), потім — члени його сім'ї, найменшими — раби. Теми композицій були різними — придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна гамма фресок і розфарбованих рельєфів (рельєфи обов'язково розфарбовувалися) — поєднання жовтих і коричневих із зеленими і блакитними тонами (кольори відповідно землі, рослин, а, значить, життя і неба).

Згідно з уже згадуваним віруванням одна з душ померлого — Ка, повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб досягнути схожості (інакше Ка не впізнає свою матеріальну оболонку) стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося разюче портретне мистецтво Древнього Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві — портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній — портрети членів царської сім'ї. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі відтворюють звичайно в профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Пояснюють цю незавершеність по-різному: одні — просто раптово перерваною роботою (в майстерні всюди — сліди погрому), інші — наміром художника, що не захотів, щоб його вироблення замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися).

Наукові знання[ред.ред. код]

В процесі спостережень за природою, господарської діяльності, політичного життя накопичувався досвід. Господарювання в долині Нілу взагалі неможливе без певних наукових знань, тому вони перетворювалися на своєрідний важіль політичної влади. Виникнувши з практичних потреб, наукові знання утаємничувалися й охоронялися жрецькою кастою. Розвиток астрономії диктувався потребою обчислювати періоди розливу Нілу. Було помічено, що розлив збігався з появою на світанку, після довгої перерви, яскравої зірки Сіріус. Завдяки цьому, власне, ставав можливим ритуал, коли фараон «командував» розливом.

Стародавні єгипетські медичні інструменти

Єгиптяни були першим народом, котрий винайшов писемність. Вже перші пам'ятки єгипетської писемності говорять про те, що їх письмо являло собою завершену систему, що явилася продуктом довгого розвитку. Ці пам'ятки написані ієрогліфічним письмом, котре так назвали греки. До пізнішого часу відносяться пам'ятки скорописного ієратичного письма. Обидві ці форми писемності в своїй основі однакові, але ієратична була простішою і використовувалася не для монументальних споруд, а для звичайного письма на папірусах.

Треба підкреслити, що винахід писемності, без сумніву, був найбільшим внеском древніх єгиптян у світову цивілізацію і культуру. Із їх ієрогліфів приблизно у XVI ст. до н. е. виникло синайське письмо, із нього в XIV — XIII ст. до н. е. фінікійське письмо, із нього через посередництво арамейської писемності не пізніше IX ст. до н. е. грецький алфавіт, а із останнього латинський алфавіт та слов'янська азбука.

Єгипетські жерці розробили надзвичайно точний для свого часу сонячний календар. Спочатку діяв календар, який складався з 360 днів. Коли жерці уточнили тривалість року, було вигадано міф про те, що боги подарували народу Єгипту декілька днів, які були оголошені святковими. У пізньому періоді навіть виник проект введення високосних років, але він не здійснився. Саме в Єгипті розділили добу на 24 години.

Розробляється десяткова система рахунку. Єгиптяни оперували простими дробами з чисельником 1, уміли обчислювати довжину кола і площу круга. Звичай муміфікації сприяв розвитку анатомічних знань (для порівняння — в Месопотамії препарування трупів було заборонене державою). Існували лікарі різних спеціальностей — окулісти, дантисти, хірурги.

При храмах діяли закриті навчальні заклади — «будинки життя». Школи писарів (а ці посади, як правило, передавалися спадкоємцю) створювалися при дворі фараона, при храмах і великих державних установах. Основні предмети — читання, письмо і лічба. Навчання грамоті полягало в заучуванні ієрогліфів, читанні текстів і письмових вправах. Тексти для письма (як правило, для переписування) добиралися з таким розрахунком, щоб їх зміст був повчальним, сприяв усвідомленню майбутнім писарем своєї місії. Одне з найвідоміших повчань свідчить: «Зверни ж серце твоє до книг… немає нічого вищого за книгу».

Після походів Олександра Македонського замкнена єгипетська культурна традиція перервалася, але порівняно з іншими цивілізаціями Стародавнього Сходу через греків культурні досягнення Єгипту мали найбільший вплив на зовнішній світ. Багато вчених-ортодоксів вважають, що всі досягнення Єгиптян за часів існування Давнього царства у зодчестві, живописі і скульптурі — їх власне відкриття та винахід. Себто вони починали все з нуля! Але такі швидкі досягнення без посередньої допомоги викликають деякі сумніви.

Архітектура[ред.ред. код]

Аж до поч. XX ст. Велика піраміда на плато Гіза у Єгипті була найбільшим монументом, коли-небудь збудованим людьми. Піраміди, Сфінкс, а також більшість монументальних споруд у Єгипті потребували великих наукових знань населення яке їх побудувало, якщо взагалі піраміди були зведенні єгиптянами у III тис. до н. е.

Треба зазначити, що точність з якою збудовані піраміди важко оцінити: їх кути абсолютно точно зорієнтовані на частини світу; кути пірамід дорівнюють 89°57´27´´ − 89º59´58´´, що майже дорівнює прямому куту у 90º (наприклад, ні один дім збудований у сучасному світі не має таких точних кутів); плити з яких збудовані піраміди настільки щільно укладенні, що між ними не можна просунути й лезо ножа. Але саме вражаюче не те, що цивілізація, яка нещодавно з'явилася на світ та не мала у своєму віданні технічних засобів щоб виконувати таку важку працю змогла побудувати піраміди, а те що піраміди Хеопса, Хефрена та Менкаура абсолютно точно відповідають «поясу Оріона» у сузір'ї Оріона.

Діагоналі двох великих пірамід (Хеопса та Хефрена) розташовані по одній прямій. А третя піраміда — Менкаура, що значно поступається за розмірами двом попереднім відхиляється на декілька градусів від прямої проведеної через діагональ пірамід Хеопса і Хефрена.

Розташування пірамід повністю збігається із розташуванням зірок на небі. І тепер можна додати те, що має відношення до Єгипту, але може і не є продуктом його цивілізації.

Сузір'я Оріона поступово обертається у небі протягом тисячоліть; вчені-астрономи прорахувавши та проаналізувавши шлях сузір'я дослідили, що приблизно за 10500 років до н. е. «пояс Оріона» знаходився над комплексом великих пірамід у Гізі. Але це не є єдиним збігом. Сфінкс, збудований за версією більшості вчених у 2500 р. до н. е. за велінням фараона Хефрена, теж має свої особливості. Так, вже був проведений аналіз голови обличчя Сфінкса та обличчя статуї фараона Хефрена, який показав дуже значні розбіжності і довів, що голова Сфінкса не є головою фараона Хефрена. Грем Хенкок у свою чергу вказав на ерозію якою вкрито тіло Сфінкса; після досліджень проведених геологами було з'ясовано, що Сфінкс підлягав впливу проливних «тропічних» дощів.

Виходячи з того, що вже доведено, існування на території Єгипту тропічного клімату у більш ранню епоху: XII — VII тис. до н. е.; факт побудови Сфінкса у 2500 р. до н. е. ставиться під сумнів.

Грем Хенкок постав під вірогідне побудову Сфінкса у період з XI — IX тис. до н. е. Наша Земля обертається навколо Сонця за 365 днів, перебуваючи у межах певних сузір'їв протягом року. А Сонце як і вся Сонячна система обертається навколо центра нашої галактики протягом 25920 років. Кожні 2160 років із цього циклу вона знаходиться (Сонячна система) у межах певного сузір'я. Саме з цього Хенкок вивів збудування Сфінкса у період з 10970 по 8810 рр. до н. е., коли наша Сонячна система знаходилася у Сузір'ї Лева і Сонце у день весняного «рінодення» сходило на фоні сузір'я Лева. Також видається можливим, що людська голова Сфінкса, на якій нема шляхів ерозії була вирізана пізніше вже за часів єгипетської цивілізації, а спочатку у Сфінкса була голова лева, як і тулуб. Адже для єгиптян було характерним зображувати Богів у вигляді людей з головами тварин, а не навпаки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Петровский Н. С., Матвеев В. В., 1959

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • (укр.) Войтех Замаровський. Їх величності піраміди: Наук.-худож. нарис: Для ст. шк. віку; Переклав зі словацької А. Семенович; Мал. О. Пока. Київ: Веселка, 1988
  • (рос.) Авдиев В. Военная история древнего Египта. Том 1. Возникновение и развитие завоевательной политики до эпохи крупных войн XVI–XV вв. до н.э. М.: Советская наука, 1948
  • (рос.) Авдиев В. Военная история древнего Египта. Том 2. Период крупных войн в Передней Азии и Нубии в XVI–XV вв. до н.э. М.: Издательство АН СССР, 1959
  • (рос.) Ассман Я. Египет: теология и благочестие ранней цивилизации. М.: Присцельс, 1999.
  • (рос.) Брестед Д., Тураев Б. История Древнего Египта. Минск: Харвест, 2003
  • (рос.) История Древнего Востока. Часть 2 — Передняя Азия. Египет. (под общ. ред. Дьяконова И.) М.: Наука,1988
  • (рос.) Коростовцев М. Религия Древнего Египта. СПб: Летний Сад, 2000
  • (рос.) Матье М. Искусство Древнего Египта. Ленинград: Искусство, 1961
  • (рос.) Матье М. Мифы Древнего Египта. Ленинград: Государственный Эрмитаж, 1940
  • (рос.) Поэзия и проза Древнего Востока. М.: Художественная литература, 1973
  • (англ.)Allen J. Middle Egyptian: An Introduction to the Language and Culture of Hieroglyphs. Cambridge, UK: Cambridge University Press, 2000.
  • (англ.) Clayton P. Chronicle of the Pharaohs. London: Thames and Hudson, 1994.
  • (англ.) Gardiner A. Egyptian Grammar: Being an Introduction to the Study of Hieroglyphs. Oxford, UK: Griffith Institute, 1957.
  • (англ.) The Literature of Ancient Egypt: An Anthology of Stories, Instructions, Stelae, Autobiographies, and Poetry. Yale: Yale University Press, 2011
  • (англ.) Pinch G. Egyptian Myth: A Very Short Introduction. Oxford, UK: Oxford University Press, 2004
  • (англ.) Shaw I. Ancient Egypt: A Very Short Introduction. Oxford, UK: Oxford University Press, 2004
  • (англ.) Shaw I. The Oxford History of Ancient Egypt. Oxford, UK: Oxford University Press, 2003
  • (англ.) Strouhal E. Life in Ancient Egypt. Norman, Oklahoma: University of Oklahoma Press, 1989.