Поль Елюар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поль Елюа́р (фр. Paul Éluard, повне ім'я — фр. Eugène Émile Paul Grindel; *14 грудня 1895, Сена-Сен-Дені — 18 листопада 1952, Париж) — французький поет, творчість якого відносять до сюрреалізму.

Життя і творчість[ред.ред. код]

14 грудня 1895 Ежен Еміль Поль Грендель, згодом носив ім'я Поля Елюара, народився в паризькому окрузі Сен-Дені.  Його батько, Клемент Грендель, був бухгалтером, мати Жанна - кравчинею.

1900 -Клемент Грендель, який володів організаційним талантом, створив власну фірму з продажу нерухомості, яка швидко стала процвітати.  1909 -Ежен Грендель, будучи добрим учнем, надходить у вищу початкову школу.

У 1912 році Ежен Грендель отримує атестат. У нього були слабкі легені. На канікулах він разом з матір'ю відправляється в швейцарські гори подихати чистим повітрям.  У грудні лікарі ставлять йому діагноз легеневого туберкульозу. Ежен змушений припинити навчання. Він їде в санаторій, розташований в Клаваделе (Швейцарія), де перебуває аж до лютого 1914 р. Там він знайомиться і закохується в молоду російську дівчину, Олену Дмитрівну Дьяконовим. Він дав їй прізвисько Гала. Ежен пише свої перші вірші. У 1917 році Поль Елюар і Гала одружилися, через рік у них народилася донька Сесіль.1914 Поль і Гала планують поєднуватися шлюбними узами, але пані Грендель проти. Гала повертається в Росію.

Поет брав участь в Першій світовій війні як санітар в госпіталі, на фронті він написав збірку віршів, вперше підписавшись ім'ям Поль Елюар. У 1918 його «відкрив» Жан Полан, він же познайомив його з Бретоном, Арагоном, Максом Ернстом. Разом з ними Елюар став одним із засновників дадаїзму, а потім сюрреалізму. У 1923 порвав з дадаїзмом, посварився з Тристаном Тцара. У 1926 разом з іншими сюрреалістами вступив в комуністичну партію, в 1933 був виключений за антирадянські вислови.

У 1929 році Поль Елюар зустрічає Сальвадора Далі і з ним же пізніше знайомить свою дружину. Гала приймає рішення піти від Елюара до Далі, який з цієї нагоди написав «Портрет Поля Елюара». Далі висловився про це так: «Я відчував, що на мене покладений обов'язок відобразити лице поета, з Олімпу якого я викрав одну з муз».

Напередодні публікації збірки Mourir de ne pas mourir (Вмирати тому, що не вмираєш), про яке Поль Елюар сказав, що це буде його остання книга, він, не попередивши нікого, відправився в подорож. Гала і його друзі думали що він мертвий. Ця подорож навколо світу тривала сім місяців. Тоді він зустрів Марію Бенц (Нуш), його нову музу, а в майбутньому дружину. У 1930 році Гала остаточно пішла від Елюара до Далі, а в 1934 він одружився з Нуш. Під час громадянської війни в Іспанії Поль виступав проти франкістського руху. В ті роки він зближувався з Пабло Пікассо; саме картина художника «Герніка» надихнула Елюара на написання поеми «Перемога Герніки».

На початку Другої світової війни Поль влаштувався в Парижі і почав активну боротьбу проти нацистів, що окупували Францію. Він писав вірші щоб підтримати дух партизан в роки Опору. Працював у підпільному видавництві, випускаючи разом з Луї Арагоном і Жаном Еффелем антифашистські сатиричні листівки. Листівки з текстом одного з найзнаменитіших творів Елюара «Свобода» були скинуті англійськими літаками над Францією. У 1942 році, вже в підпіллі, він був знов прийнятий в комуністичну партію. Після війни поета спіткав новий удар, смерть улюбленої дружини Нуш.

Поль Елюар подорожував по всьому світу беручи участь в різних конгресах присвячених миру і як представник руху сюрреалістів. У 1950 році, у Варшаві, він був присутній на розробці Усесвітньої Ради Миру. У тому ж році він познайомився з Домінік Лемор, вони взяли шлюб в 1951. Поль написав збірку віршів «Фенікс», присвячених їх відносинам і новознайденій радості життя. У лютому 1952, поет представляв французьку культуру на ювілеї Віктора Гюго в Москві. 18 листопада 1952 року Поль Елюар помер від інфаркту, похований на Паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Визнання[ред.ред. код]

Лауреат Міжнародної премії миру (1952).

До творів Елюара писали музику Ф. Пуленк, А. Соге, Л. Ноно, К. Сааріахо, А. Волконський, О. Градський.

На його честь названо астероїд 15752 Елюар[1].

Твори[ред.ред. код]

  • « Premiers poèmes » (1913)
  • « Le Devoir » (1916)
  • « Le Devoir et l'Inquiétude » (1917) avec une gravure sur bois par André Deslignères
  • « Les Animaux et leurs hommes, les hommes et leurs animaux » (1920)
  • « Une vague de rêve » (1924)
  • « Mourir de ne pas mourir » (1924)
  • « Au défaut du silence » (1925)
  • « Capitale de la douleur» (1926)
  • « Les Dessous d'une vie ou la Pyramide humaine » (1926)
  • « L'Amour la Poésie » (1929)
  • « Ralentir travaux » (1930), en collaboration avec André Breton et René Char
  • « À toute épreuve » (1930)
  • « Défense de savoir » (1932)
  • « La Vie immédiate » (1932)
  • « La Rose publique » (1935)
  • «Facile» (1935)
  • « Les Yeux fertiles » (1936)
  • <Quelques-uns des mots qui jusqu'ici m'étaient mystérieusement interdits; glm, (1937)>
  • « Cours naturel » (1938)
  • « Donner à voir » (1939)
  • « Poésie et vérité 1942 » (1942)
  • « Liberté » (1942)
  • «Avis» (1943)
  • « Les Sept poèmes d'amour en guerre » (1943)
  • « Au rendez-vous allemand » (1944)
  • « Poésie ininterrompue » (1946)
  • « Le Cinquième poème visible » (1947)
  • « Notre vie » (1947)
  • « À l'intérieur de la vue » (1947)
  • « La Courbe de tes yeux »
  • « Le temps déborde » (1947)
  • « Ode à Staline» (1950)
  • « Le Phénix », (1951), Œuvres complètes, II, Gallimard, Bibliothèque de la Pléiade, 1968
  • Picasso, малюнки (1952)
  • Повне зібрання творів « Œuvres complètes », в двох томах під редакцією Marcelle Dumas та Lucien Scheler було опубліковане в 1968 році в серії видавництва Ґаллімар «Bibliothèque de la Pléiade».
  • « Le Poète et son ombre », Seghers, 2008 : textes provenant de plaquettes à tirage limité, de catalogues rares et de revues. (антологія, багато нових документів).

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Поль Елюар, Поезії. Київ, 1975

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]