Політика Бутану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Королівство Бутан
Політика Бутану
Emblem of Bhutan.svg

Ця стаття — частина серії:
Державний устрій
Бутану


Портал «Королівство Бутан»

Королівство Бутан — конституційна монархія. Правляча династія, яка прийшла до влади в 1907 році, встановила абсолютну монархію. З 1950 року королі поступово проводили курс демократизації суспільства[1]. У Бутані главою держави є король. Виконавчу владу здійснює уряд Бутану, очолюваний прем'єр-міністром. Законодавча влада належить двопалатному парламенту: верхня палата — Національна рада і нижня палата — Національна асамблея. 22 квітня 2007 року був опублікований королівський указ, який, напередодні виборів до Національної ради, скасовував заборону на політичні партії[2]. У 2008 році в Бутані була прийнята перша сучасна конституція.

Суверенітет[ред.ред. код]

У мешканців Бутану історично ніколи не було сумнівів щодо їх національного суверенітету. Бутан ніколи не був колонізований. Однак геополітичні інтереси Бутану завжди були тісно пов'язані з Індією, а до цього з Британією. Бутан розглядався як сюзерен Британії, створений під час її колоніальної історії. Зовнішня та оборонна політика проводилася відповідно до договору з Британією від 1910 року. Бутан не накладав на себе істотних зобов'язань. Однак наслідком договору стала самоізоляція країни. У 1949 році, після здобуття Індією незалежності, Бутан та Індія підписали договір, за яким Індія погодилася не втручатися у внутрішні справи Бутану, а Бутан погодився «керуватися порадами уряду Індії у зовнішніх відносинах» (стаття 2). Договором також були передбачені вільна торгівля і видача злочинців між двома країнами[3].

Хоча основні міжнародні відносини Бутану пов'язані з Індією, він у той же час прагне затвердити свій суверенітет, не втрачаючи гарних відносин з Індією.

У статті 2 договору 1949 року не приділялась увага іншим зовнішньополітичним зв'язкам Бутану і його спробам демаркації кордону з Китаєм.

У лютому 2007 року індо-бутанський договір про дружбу був істотно переглянутий, були усунуті всі сумніви про суверенітет і незалежність Бутану[4].

Органи влади[ред.ред. код]

Згідно з конституцією Бутану влада складається з трьох основних органів — виконавчої, законодавчої і судової, крім цього існує неполітична Комісія у справах монастирів (Dratshang Lhentshog) школи Друкпа Каг'ю. Світська і релігійна влада в країні єдині і виражені в особі Друк Г'ялпо (короля Бутану)[5].

Поділ світської влади не є абсолютним. Є також багато незалежних комісій, агентств та інституцій, які працюють за межами цих органів, таких як Королівське валютне управління Бутану і виборча комісія. Є також установи, членами яких є представники більш ніж одного органу влади, такі як суди. Деякі міністерства в уряді, такі як Міністерство внутрішніх справ і культури, делегують повноваження у допоміжні департаменти[5]. Контроль над законодавчою владою переданий місцевим органам влади[6].

Виконавча влада[ред.ред. код]

Посада Ім'я Партія З якого часу
Король Джігме Кхесар Намг'ял Вангчук 15 грудня 2006
Прем'єр-міністр Джігме Тінлей Партія миру та процвітання 24 березня 2008

Главою держави є Друк Г'ялпо («Драконовий Король»). Хоча його титул є спадковим, він повинен піти на пенсію по досягненню 65-річного віку, він також може бути відправлений у відставку консенсусом з 2/3 голосів членів парламенту[5]. До 2008 року існував аналогічний процес зречення відповідно до якого короля могла право змусити відректися від престолу однопалатна Національна асамблея (Цогду).

Дже Кхемпо є вищим релігійним ієрархом Бутану і главою Комісії у справах монастирів (Dratshang Lhentshog)[5]. Він вважається найближчим і найавторитетнішим радником короля Бутану. 71-м і нинішнім Дже Кхемпо є Трулку Джігме Чхоеда.

Главою уряду Бутану є прем'єр-міністр. Прем'єр-міністр призначається партією, що отримала більшість місць у Національній асамблеї.

У 1998 році виконавчі повноваження короля були передані уряду. Кандидати в міністри обираються Національною асамблеєю на п'ятирічний термін з членів законодавчих зборів. Уряд очолюється прем'єр-міністром. Прем'єр-міністр переобирається щорічно з п'яти кандидатів, які наберуть найбільшу кількість голосів. У 2005 році в проект Конституції Бутану було включено положення про двопартійну демократичну систему, яке було прийнято через чотири роки[7]. Раніше кандидатів у міністри висував король, а обирала Національна асамблея на п'ятирічний термін. Існувала також Королівська консультативна рада, члени якої призначалися королем.

Законодавча влада[ред.ред. код]

Уг'єн Вангчук зі своїми радниками в Пунакха, Бутан

Згідно з Конституцією 2008 року, законодавчу владу обирають на загальних виборах. Бутанський парламент двопалатний, складається з Національної ради (верхня палата) і Національної асамблеї (нижня палата).

До 2008 року законодавчою владою Бутану був однопалатний Цогду. У ньому було 150 депутатів, які обиралися на трирічний термін по одномандатних округах, 34 призначених депутатів і 10 членів від буддійських ченців. Відмінною особливістю виборчого права того часу було те, що один голос мала не окрема людина, а родина.

Політичні партії і вибори[ред.ред. код]

Партія Проголосували  % Місць
Партія миру та процвітання 169 490 67,04 45
Народно-демократична партія Бутану 83 522 32,96 2
Всього голосів (явка 79,4 %) 253 012 100,00 47

У Бутані за політичними партіями, виборами і референдумами спостерігає виборча комісія, незалежний урядовий контрольний орган[5].

Кандидати повинні бути неупередженими, проте політичні партії можуть різко критикувати кандидатів на місця в Національній асамблеї. Партія, що отримала більшість місць, призначає прем'єр-міністра[5]. Першим і нинішнім прем'єр-міністром Бутану є Джігме Тінлей, який очолює Партію миру і процвітання.

Впливовими політичними групами є буддійське духівництво; етнічні непальські організації, які проводять військові антиурядові компанії; індійське співтовариство торговців і Об'єднаний фронт за демократію у вигнанні.

Судова влада[ред.ред. код]

Правова система Бутану заснована на законах, прийнятих Шабдрунгом Нгаванг Намґ'ялом в XVII столітті під впливом англо-індійського загального права. Згідно з конституцією 2008 року, судова влада складається з Верховного суду, Вищого суду і двадцяти судів дзонгхагів . Додатково, суди дунгхагів є судами першої інстанції. Вищий суд є судом першої апеляції, а Верховний суд є судом вищої інстанції. Верховний суд також має первісну юрисдикцію над конституційними питаннями і питаннями державного значення, переданими на розгляд королю. Судді Верховного та Вищого судів призначаються королем[5].

До 2008 року в Бутані остаточною апеляційною інстанцією був король, а місцеві суди розглядали тільки незначні злочини[8]. Королівський Вищий суд був вищою судовою інстанцією в країні і володів первісною юрисдикцією у двадцяти дзонгхагах. Судді призначалися королем і могли бути відкликані в будь-який час.

Правова система[ред.ред. код]

Система кримінального правосуддя полягає в судовому розгляді колегією суддів. Прокурор прагне отримати визнання провини з обвинувачених. Якщо це відбудеться швидко, вирок може бути м'яким. Якщо провина очевидна, але обвинувачений відмовляється визнати це, вирок може бути, відповідно, важче. Судді можуть припинити справу через відсутність доказів у будь-який час. Нинішнє законодавство більш жорстко вимагає необхідності доказів провини, забезпечуючи захист від тривіального або помилкового звинувачення. Обвинувачені в дрібних кримінальних злочинах можуть бути судимі окружним суддею (en:Dzongkhag Court).

В Бутані не діють рекомендації Міжнародного суду ООН.

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Бутан розділений на 20 районів (дзонгхагів): Бумтанг, Вангді-Пходранг, Гаса, Дагана, Жемганг, Лхунце, Монгар, Паро, Пемагацел, Пунакха, Самдруп-Джонгхар, Самце, Сарпанг, Тронгса, Трашіганг, Трашіянгце, Тхімпху, Хаа, Ціранг, Чукха.

Участь у міжнародних організаціях[ред.ред. код]

Бутан є членом організацій: АзБР, Bay of Bengal Initiative for Multi-Sectoral Technical and Economic Cooperation, План Коломбо, United Nations Economic and Social Commission for Asia and the Pacific, ФАО, G-77, МБРР, ІКАО, МАР, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, МФК, МВФ, Intelsat, Інтерпол, МОК , МТС, Рух неприєднання, ОЗХО, СААРК, ООН, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, ЮНІДО, ВПС, ВООЗ, ВОІВ, ВМО, Всесвітня туристична організація.

Збереження традиційної культури[ред.ред. код]

Кодифікація бутанської культури сходить до Шабдрунга Нгаванг Намґ'яла, тибетського лами і воєначальника, що об'єднав Бутан в єдину національну державу в XVII столітті. Нгаванг Намґ'ял прагнув об'єднати країну не тільки політично, але й культурно. Він впровадив Дріглам Намжа — правила поведінки та етикету. Ці правила були покликані заохочувати прояв бутанської ідентичності.

У 1960-х роках владою Бутану були введені 5-річні плани по збереженню і зміцненню національних традицій, так як значна частина населення Бутану, в основному молодь, піддалася впливу зовнішніх культур і течій. На цей період також припадає помітне збільшення іммігрантів з Непалу та Індії, більшість з яких осіли на півдні серед лхоцампа.

До 1980-х років уряд зрозумів необхідність забезпечення домінування культури нгалоп. У 1989 році уряд рекомендував носіння одягу згідно з Дріглам Намжа. Всі громадяни були зобов'язані дотримуватися дрес-коду (ґхо і кіра) в громадських місцях в робочий час. Цей указ викликав обурення у індуїстів лхоцампа, які були проти носіння одягу нгалоп[9][10]. Але уряд не вважає за потрібне послаблювати вимоги, щоб не виникло проблем в демографічному та культурному плані. Через етнічну напруженість в таборах біженців в Непалі до 2008 року, за оцінками, налічувалось 107 000 біженців та осіб, які просять притулку, в основному лхоцампа[11]. На січень 2010 року, за оцінками, їх залишалося 90 078 осіб[12].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Nitasha Kaul (2008-03-27). «Bhutan is neither authoritarian nor stuck in a time warp» (англ.). The Guardian Online. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  2. Somini Sengupta (2007-04-24). «Line Up and Pick a Dragon: Bhutan Learns to Vote» (англ.). New York Times. Процитовано 2011-07-15. 
  3. Eur Indo-Bhutan Treaty. — Regional Studies of the World: Far East and Australasia 2003 (34th ed.). — Psychology Press. — С. 201. — ISBN 1857431332
  4. Amrit Baruah (2007-03-07). «Bhutan no longer to be guided by India on foreign affairs (REPRODUCTION)» (англ.). AFPA News online. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  5. а б в г д е ж «Конституция Бутана» (англ.). Процитовано 2011-07-15. 
  6. «Local Government Act of Bhutan 2009» (англ.). Правительство Бутана. 2009-09-11. Архів оригіналу за 2013-07-16. Процитовано 2011-07-15. 
  7. «Проект Конституции Бутана» (англ.). Процитовано 2011-07-15. 
  8. Robert L. Worden (September 1991). «A Country Study: Bhutan» (англ.). Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  9. «Country profile – Bhutan: a land frozen in time» (англ.). BBC News online. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  10. «Bhutan country profile» (англ.). 2011-03-08. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  11. «First of 60,000 refugees from Bhutan arrive in U.S.» (англ.). CNN. Архів оригіналу за 2013-07-14. Процитовано 2011-07-15. 
  12. «UNHCR – Bhutan» (англ.). UNHCR online. 2010-01-01. Процитовано 2011-07-15.