Прискорення змін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дослідження майбутнього
Огляд досліджень майбутнього[en]
Методологія досліджень майбутнього
Оцінка технологій[ru] і Передбачення технологій[en]


У дослідженнях майбутнього та історії технологій прискорення змін — це спостережуваний експоненціальний характер швидкості технологічних змін у новітній історії, який може свідчити про швидші та глибші зміни в майбутньому та може супроводжуватися настільки ж глибокими соціальними та культурними змінами.

Масове використання винаходів: роки до використання чвертю населення США

Віндж експоненціально прискорює зміни[ред. | ред. код]

Математик Вернор Віндж популяризував свої ідеї про експоненціальне прискорення технологічних змін у науково-фантастичному романі Marooned in Realtime (1986), дія якого відбувається у світі швидкого прогресу, що веде до появи все більш і більш складних технологій, розділених все коротшими інтервалами часу, поки не буде досягнуто межі людського розуміння.

Його подальший роман «Вогонь на глибині» (1992), відзначений премією Г’юго, починається з образного опису еволюції суперінтелекту, який проходить через експоненціально прискорені стадії розвитку, що закінчуються трансцендентною, майже всемогутньою силою, незбагненною для простих людей. Також його стаття 1993 року про технологічну сингулярність компактно підсумовує основні ідеї прискорення змін та сингулярності.

Закон прискореної віддачі Курцвейла[ред. | ред. код]

У своїй книзі 1999 року «Епоха духовних машин» Рей Курцвейл запропонував «Закон прискореного повернення», згідно з яким швидкість змін у різноманітних еволюційних системах (включаючи, але не обмежуючись, розвиток технологій) має тенденцію до експоненціального зростання.[1] Він звернув увагу на це питання в есе 2001 року під назвою «Закон прискорення повернення».[2] У ньому Курцвейл доводив доцільність розширення закону Мура для опису експоненціального зростання різноманітних форм технологічного прогресу. За словами Курцвейла, щоразу, коли технологія наближається до певного бар’єру, буде винайдено нову технологію, яка дозволить нам подолати цей бар’єр. Він наводить численні минулі приклади цього, щоб обґрунтувати свої твердження. Він прогнозує, що такі зміни парадигми відбувалися і будуть ставати все більш поширеними, що призведе до «технологічних змін настільки швидких і глибоких, що вони представляють собою розрив у тканині людської історії». Він вважає, що закон прискореної віддачі означає, що технологічна сингулярність відбудеться до кінця 21 століття, приблизно в 2045 році.   За словами Курцвейла, з початку еволюції складніші форми життя розвивалися експоненціально швидше, з дедалі коротшими інтервалами між появою радикально нових форм життя, таких як люди, які мають здатність до свідомого проектування — нова ознака, яка замінює відносно сліпі еволюційні механізми відбору на ефективність.

Крім того, швидкість технічного прогресу серед людей також експоненціально зростає, оскільки ми відкриваємо більш ефективні способи робити речі, більш ефективні способи навчання — мова, цифри, писемність, філософія, науковий метод, інструменти спостереження, підрахункові пристрої, механічні калькулятори, комп’ютери, тощо. Кожне із цих головних досягнень у нашій здатності враховувати інформацію відбувається все швидше і ближче один до одного на часовому проміжку.

Кульмінацією цієї моделі стане неймовірний технологічний прогрес у 21 столітті, що призведе до сингулярності. Свої погляди Курцвейл детально викладає в книгах «Епоха духовних машин» і «Сингулярність поруч».

Межі прискорення змін[ред. | ред. код]

Застосовуючи науковий підхід, ми помітимо, що для природознавства характерно, що процеси, які характеризуються експоненціальним прискоренням на своїх початкових стадіях, переходять у фазу насичення. Але, незважаючи на можливе згасання прискорення науково-технічного прогресу в доступному для огляду майбутньому, сам прогрес, а як наслідок і суспільні перетворення, не зупиняться і навіть не сповільнюються — він, ймовірно, продовжиться з досягнутою швидкістю.[3]

Прискорення змін може бути не обмежено епохою антропоцену[4], а загальною та передбачуваною особливістю розвитку Всесвіту.[5] Фізичні процеси, які генерують прискорення, такі як закон Мура, є петлями позитивного зворотного зв’язку, що призводить до експоненціальних або суперекспоненційних технологічних змін.[6] Ця динаміка призводить до все більш ефективних і щільних конфігурацій простору, часу, енергії та матерії (ефективність і щільність STEM, або «стиснення» STEM).[7] На фізичній межі цей процес розвитку прискорення змін призводить до організації щільності чорних дір, до такого висновку також дійшли дослідження кінцевих фізичних меж обчислень у Всесвіті.[8][9]

Застосування цього бачення до пошуку позаземного розуму призводить до ідеї, що розвинене розумне життя перетворює себе на чорну діру. Такі розвинені форми життя цікавляться внутрішнім простором, а не космічним простором і міжзоряним розширенням.[10] Таким чином, вони певним чином вийшли б за межі реальності, не були б спостережливими, і це було б вирішенням парадоксу Фермі, який називається «гіпотеза трансцендії».[11][5][7]

Інша ідея полягає в тому, що чорні діри, які ми спостерігаємо, насправді можна інтерпретувати як розумні суперцивілізації, що харчуються зірками.[12][13] Ця динаміка еволюції та розвитку є запрошенням до вивчення самого Всесвіту як еволюції, розвитку.[14] Якщо Всесвіт є свого роду суперорганізмом, він, можливо, має тенденцію відтворюватися природним шляхом[15] або штучно, при цьому роль відіграє розумне життя.[16][17][18][19][20]

Концепція біоцентричного Всесвіту передбачає, що свідомість кожного свідомого спостерігача-індивідуума створює картину Всесвіту.

Критика[ред. | ред. код]

І Теодор Модіс, і Джонатан Хюбнер стверджували — кожен з різних точок зору — що темпи технологічних інновацій не лише перестали зростати, а й фактично зараз знижуються. [21]

Галерея[ред. | ред. код]

Курцвейл створив наступні графіки, щоб проілюструвати свої переконання щодо Закону прискореної віддачі та його обґрунтування.

  • Потужність комп'ютера зростає в геометричній прогресії.
    Потужність комп'ютера зростає в геометричній прогресії.
  • Експоненціальне зростання потужності суперкомп'ютерів
    Експоненціальне зростання потужності суперкомп'ютерів

Дивись також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ray Kurzweil, The Age of Spiritual Machines, Viking, 1999, p. 30 and p. 32
  2. ↑ The Law of Accelerating Returns. Ray Kurzweil, March 7, 2001.
  3. ↑ Shestakova I. To the Question of the Limits of Progress: Is a Singularity Possible?.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ Steffen, Will; Broadgate, Wendy; Deutsch, Lisa; Gaffney, Owen; Ludwig, Cornelia (2015). The trajectory of the Anthropocene: The Great Acceleration (PDF). The Anthropocene Review. 2: 81—98. doi:10.1177/2053019614564785. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  5. ↑ а б Smart, J. M. (2009). Evo Devo Universe? A Framework for Speculations on Cosmic Culture.. У S. J. Dick (ред.). Cosmos and Culture: Cultural Evolution in a Cosmic Context. Washington D.C.: Government Printing Office, NASA SP-2009-4802. с. 201—295. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  6. ↑ Nagy, Béla; Farmer, J. Doyne; Trancik, Jessika E.; Gonzales, John Paul (October 2011). Superexponential Long-Term Trends in Information Technology (PDF). Technological Forecasting and Social Change. 78 (8): 1356—1364. doi:10.1016/j.techfore.2011.07.006. ISSN 0040-1625. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2014. Процитовано 9 липня 2013. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  7. ↑ а б Smart, J. M. (2012). The Transcension Hypothesis: Sufficiently advanced civilizations invariably leave our universe, and implications for METI and SETI. Acta Astronautica. 78: 55—68. Bibcode:2012AcAau..78...55S. CiteSeerX 10.1.1.695.2737. doi:10.1016/j.actaastro.2011.11.006. ISSN 0094-5765. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 4 січня 2014.
  8. ↑ Lloyd, S. (2000). Ultimate Physical Limits to Computation. Nature. 406 (6799): 1047—1054. arXiv:quant-ph/9908043. Bibcode:2000Natur.406.1047L. doi:10.1038/35023282. PMID 10984064.
  9. ↑ Kurzweil, R. (2005). The Singularity Is Near: When Humans Transcend Biology. Penguin Books. с. 362.
  10. ↑ Ćirković, Milan M. (2008). Against the Empire. Journal of the British Interplanetary Society. 61 (7): 246—254. arXiv:0805.1821. Bibcode:2008JBIS...61..246C. ISSN 0007-084X.
  11. ↑ Webb, Stephen (2015). If the Universe Is Teeming with Aliens ... Where Is Everybody?. Science and Fiction. Cham: Springer International Publishing. с. 203—206. ISBN 978-3-319-13235-8.
  12. ↑ Webb, Stephen (2015). If the Universe Is Teeming with Aliens ... Where Is Everybody?. Science and Fiction. Cham: Springer International Publishing. с. 196—200. ISBN 978-3-319-13235-8.
  13. ↑ Vidal, C. (2016). Stellivore extraterrestrials? Binary stars as living systems. Acta Astronautica. 128: 251—256. Bibcode:2016AcAau.128..251V. doi:10.1016/j.actaastro.2016.06.038. ISSN 0094-5765.
  14. ↑ Evo Devo Universe Community. Процитовано 25 квітня 2018.
  15. ↑ Smolin, Lee (1992). Did the universe evolve?. Classical and Quantum Gravity. 9 (1): 173—191. Bibcode:1992CQGra...9..173S. doi:10.1088/0264-9381/9/1/016.
  16. ↑ Crane, Louis (2010). Possible Implications of the Quantum Theory of Gravity: An Introduction to the Meduso-Anthropic Principle. Foundations of Science. 15 (4): 369—373. arXiv:hep-th/9402104. doi:10.1007/s10699-010-9182-y. ISSN 1233-1821.
  17. ↑ Harrison, E. R. (1995). The Natural Selection of Universes Containing Intelligent Life. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society. 36 (3): 193—203. Bibcode:1995QJRAS..36..193H.
  18. ↑ Gardner, J. N. (2000). The Selfish Biocosm: complexity as cosmology. Complexity. 5 (3): 34—45. Bibcode:2000Cmplx...5c..34G. doi:10.1002/(sici)1099-0526(200001/02)5:3<34::aid-cplx7>3.0.co;2-8.
  19. ↑ Smart, J. M. (2009). Evo Devo Universe? A Framework for Speculations on Cosmic Culture.. У S. J. Dick (ред.). Cosmos and Culture: Cultural Evolution in a Cosmic Context. Washington D.C.: Government Printing Office, NASA SP-2009-4802. с. 201—295.
  20. ↑ Vidal, C. (2014). The Beginning and the End: The Meaning of Life in a Cosmological Perspective (Submitted manuscript). The Frontiers Collection. New York: Springer. arXiv:1301.1648. Bibcode:2013PhDT.........2V. doi:10.1007/978-3-319-05062-1. ISBN 978-3-319-05061-4.
  21. ↑ Korotayev, Andrey (2018). The 21st Century Singularity and its Big History Implications: A re-analysis. Journal of Big History. 2 (3): 71—118. doi:10.22339/jbh.v2i3.2320.
Питання
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прискорення_змін&oldid=41328583