Пролетаріат
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пролетаріат (від лат. proletarius)— найбідніший клас суспільства, представники якого живуть у злиднях і позбавлені всіх благ громадянства.
Поняття П. етимологічно походить від лат. proletarius („належачі до нижчіх верств населення“). В часи античного Риму цим словом звався соціальний прошарок безземельних (без власності), але не рабів. Дефіниція зрозуміла в тому сенсі, що пролетарі це ті, хто нічим не володіє окрім свого потомства ( лат. proles).
Як соціальний прошарок Пролетаріат помітно чисельно зріс в історичний період Нового часу кінця 18 ст. - початку 19 століття - епохи індустріальної революції і експотенційного зросту класу промислових робітників, поповнення його за рахунок декласованої бідноти із іншіх соціальних прошарків міського населення та збіднілого селянства. Як поняття «пролетаріат» набуло широкого вжитку в політичній літературі і соціальній публіцистиці Західної Європи в великій мірі завдяки соціальним революціям во Франції та загостренню соціальних конфліктів в іншіх країнах Європи. На початку 20 століття ці ж соціальні процеси і відповідна лексика поширюється на Східну Европу.
Зміст |
[ред.] Пролетарська філософія і ідеологія
Поняття П. посідає одне з центральних місць у соціології марксизму. Як соціальний клас П. у марксистському розумінні ототожнювався з міським робітничим класом на противагу селянству тощо, але інші науковці вживають цей термін для того, щоб одним словом охопити всіх "незаможних". У сучасному марксизмі "пролетаріат" розуміється як предмет процесу пролетаризації певних класів на відміну від "обуржуазнення" інших класів. Тобто місце пролератіату та його політично-економічне становище сприймається у співвідношенні з місцем та становищем інших класів.
За марксовою теорією безкласового суспільства П. є передовим класом, що прискорює еволюцію-перехід суспільства від класового (буржуазного) стану до безкласового ("комуністичного"). Це "прискорення" йде шляхом "пролетарської революції", у якій П. відіграє провідну роль. Держава, як суспільний інститут, що знаходиться у руках панівних класів, (за Марксом, а потім Леніним) повинна поступово "відмерти". Для подолання опору залишків правлячих класів — в "перехідний період" — на місці "буржуазної" держави постає держава "диктатури пролетаріату", в якій провідною політичною силою є "пролетарська партія". У СРСР керуюча партія КПРС (ВКПб) до початку 60-х років офіційно вважалася "пролетарською" партією або "партією перемігшого пролетаріату".
[ред.] Пролетарська партія
В дійсності диктатура пролетаріату в Росії і в її країнах-сателітах була диктатурою однієї комуністичної («пролетарської») партії, побудованою на принципах диктаторського централізму (за Леніним - «демократичний центарлізм»). В цілях утримання своєї влади ця партиія використовувала в пропагандиській лексиці марксиську пролетарську фразеологію, постійно акцентуючи, що влада в країні належить «робітничому класу». Проте в дійсності, в керівних органах партії робітників («пролетарів») практично - починаючи ленінським Центральним Комітетом РСДРП («більшовіки») і кінчаючи брежнєвським ЦК і Політбюро - ніколи не було. Ядро партії за походженням створювали: російські міщани-інтелігенти (Л.Мартов, П.Б.Аксельрод), прикажчики (В.П.Ногін, В.М.Молотов), із родини держслужбовців (В.О.Левицький В.О., Н.В.Криленко, В.І.Ленін - із родини іменного дворянина), з родини купців (А.А.Йоффе, А.С.Мартинов), землевласника-арендаря (Л.Д.Троцький), збіднілі дрібні дворяни (Г.В.Плеханов, А.В.Луначарський, Ф.Е.Дзержинський). Після Жовтневого перевороту 1917 її керівні органи поповнювались з рядів декласованих (маргінальних) прошарків суспільства, а іноді і осіб з відверто кримінальним минулим (Й.В.Сталін).
[ред.] Див. також
[ред.] Джерело
- Маркс,К., Енгельс,Ф.: Маніфест Комуністичної партії.
- Енциклопедія політичної думки. — К.: Дух і Літера, 2000.
Див.також:
