Диктатура пролетаріату

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Диктатýра пролетаріáту — в марксизмі означення влади, яка встановлюється внаслідок революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією.

[ред.] Диктатура пролетаріата в філософії К.Маркса

Карл Маркс, використовуючи термін «диктатура», мав на увазі передачу засобів виробництва і громадських інституцій представникам робітничого класу, які змінять представників заможних класів (т.зв. «диктатура буржуазії»). У новим післяреволюційнім періоді повинні були виникнути цілковито нові структури влади, що уможливлювали б усім робітникам можливість управління як засобами виробництва, так і державою.^[1]

Положення про диктатуру пролетаріату, уточнення її місця в історичному процесі добре відображено у відомому листі К.Маркса Ведемейеру від 5 березня 1852 року, в «Анти-Дюрінгу» Ф. Енгельса (1876-78 р.) і в «Критиці Готської програми» К.Маркса (1875 р.), де Маркс робить такий висновок:

«Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого в друге. Цьому періоду відповідає і політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, крім як революційною диктатурою пролетаріату»

^[2]. Дана теза одержала подальший розвиток у роботі В. І. Леніна «Держава і революція» (1917):

«Демократія для гігантської більшості народів і придушення силою, тобто виключення з демократії, експлуататорів, гнобителів народу, — ось яка видозміна демократії при переході від капіталізму до комунізму»

^[3].

[ред.] Диктатура пролетаріату в СРСР

В практиці по смерті Леніна (1924) і приходу до влади Сталіна термін диктатура пролетаріату почав використовуватися у значному спрощенному сенсі. Акцентувався заклик застосування терору, який почав слугувати закріпленню влади Партії, а пізніше окремих осіб, а не якимось суспільним інтересам. Цю схему слід за СРСР повторювали країни-сателіти. Наслідком стала справжня диктатура, що спиралася на необмеженій владі вузької групи осіб, що не мала нічого спільного з передачею влади до робітничого клас у первісному розумінні.^[1]

Секретар Політбюро ЦК ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов у своїх спогадах писав^[4]:

За марксистською догмою — у нас диктатура пролетаріату. Після семи років комуністичної революції все населення країни, пограбоване й злиденне, — пролетаріат. Звичайно, усе воно ніякого відношення до влади не має. Диктатура встановлена над ним, над пролетаріатом. Офіційно в нас ще влада робітників і селян. Тим часом, усякій дитині очевидно, що влада тільки в руках партії, і навіть уже не в партії, а партійного апарата. У країні купа всяких радянських органів влади, які є насправді зовсім безвладними виконавцями й реєстраторами рішень партійних органів. Політбюро — верховна влада, але це — надзвичайно секретно, це повинне бути приховано від усього миру. Усе, що ставиться до Політбюро, строго секретно: всього його рішення, виписки, довідки, матеріали; за розголошення секрету винним загрожують усякі кари. Але брехня йде далі, просочує все. Профспілки — це офіційні органи захисту трудящих. Насправді — це органи контролю й жандармського примуса, єдине завдання яких полягає в тому, щоб змусити трудящих якнайбільше працювати, якнайбільше з них видати для рабовласницької влади. Вся термінологія брехлива. Винищувальна каторга називається «виправно-трудовими таборами», і сотні брехунів у газетах співають дифірамби незвичайно мудрої й гуманної радянської влади…

[ред.] Джерела

1. ↑ ^{а б}
   • Використано матеріали зі статті в польській Вікіпедії
2. ↑ К.Маркс и Ф.Энгельс, Избранные произведения, т.3, стр.23, Москва, политиздат,1979 г., перекладено з російської
3. ↑ Владимир Ленин «Государство и революция»
4. ↑ Борис Бажанов Записки секретаря Сталина