Нова історія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нова́ істо́рія — період всесвітньої історії, що настав за періодом середніх віків. Поширення розподілу історії на давню, середню і нову сприяв твір французького вченого Жана Бодена «Метод легкого вивчення історії».

Хронологічно, за традицією європейської історіографії, період Нової історії починається на рубежі 15/16 століть:

В російській історіографії традиційно називається інша дата:

У радянській і пострадянській історіографії історію після Середніх віків заведено розділяти на дві епохи: Нову історію і Новітню історію. В західній історіографії такого поділу немає, і вся історія, починаючи з кінця середньовіччя називається Сучасною історією (наприклад, у англ. Modern history).


Поняття «Нова історія» з'явилося в європейській історико-філософській думці в епоху Відродження як елемент запропонованого гуманістами тричленного ділення історії на стародавню, середню і нову. Критерієм визначення «нового часу», його «новизни» в порівнянні з попередньою епохою був, з погляду гуманістів, розквіт в період ренесансу світської науки і культури, тобто не соціально-економічний, а духовно-культурний чинник. Проте цей період досить суперечливий за своїм змістом: Високе Відродження, Реформація і гуманізм були сусідами з масовим сплеском ірраціоналізму, розвитком демонології, явищем, що отримало в літературі найменування «полювання на відьом».

Поняття «Новий час» було сприйняте істориками і утвердилося в науковому ужитку, але сенс його багато в чому залишається умовним — не всі народи вступили в цей період одночасно. Безперечне одне: у даний відрізок часу відбувається виникнення нової цивілізації, нової системи стосунків, «європейського світу», «європейського дива» і експансія європейської цивілізації в інші райони світу.

Критерії, що відокремлюють Новий час від Середніх віків[ред.ред. код]

Хоча сучасники (гуманісти) пов'язували з переходом від Середніх віків до Нового часу перш за все перехід культури з релігійної сфери в сферу світську; а також появу інтересу до античної цивілізації (Стародавня Греція і Стародавній Рим), практично відсутнього під час Середніх віків, з позиції сьогодення ясно, що рубежем, що відокремлює Середні віки від Нового часу, був цілий комплекс глибоких змін у всіх сферах.

Політичні зміни[ред.ред. код]

Закінчення Середньовіччя ознаменувалося зростанням значення централізованого державного управління. Яскравими прикладами цього зростання служать завершення феодальних усобиць — таких як війна червоної та білої троянд в Англії, об'єднання регіонів — Арагон і Кастилія в Іспанії.

Великі географічні відкриття[ред.ред. код]

Однією з найважливіших змін було розширення відомої тодішнім європейцям ойкумени. За дуже короткий період (кінець XV — початок XVI століть) європейські мореплавці обігнули Африку, проклали морський шлях у Індію, відкрили новий континент — Америку і здійснили кругосвітнє плавання. Примітно, що саме відкриття Колумбом Америки (1492 рік) прийнято вважати за символічне закінчення Середніх віків. Ці подорожі були б неможливі без передумов, головними з яких були: винахід компаса і створення судна, здатного долати величезні відстані у відкритому морі. Цікаво, що один з цих винаходів було зроблено задовго до настання Нового часу.

Так, компас був винайдений в Китаї ще в III столітті до н. е. (правда, цей тип компаса у вигляді намагніченого металевого предмету в формі розливної ложки, що лежав на відполірованій пластині, був непридатний для мореплавання), проте новий винахід проник у Європу тільки в XIII століття через посередництво арабів, які почали застосовувати компас в XII столітті.

Судном, на якому першовідкривачі відправлялися в далекі плавання, стала каравела. Ці невеликі за сучасними мірками судна (наприклад, «Санта-Марія», флагман Колумба в його першій подорожі, мала водотоннажність в 130 тон) в буквальному розумінні змінили карту світу, з каравелами міцно пов'язана вся епоха великих географічних відкриттів. Досить характерна назва, яку каравела отримала в нідерландській мові, — oceaanvaarder, буквально — «судно для океану».

Проте одних передумов недостатньо, мав бути мотив, що примушував відправлятися в далекі і небезпечні подорожі. Таким мотивом став той факт, що в другій половині XV століття турки завоювавши ослаблу Візантійськую імперію, перекрили караванні шляхи на схід, якими в Європу доставлялися прянощі. Таким чином урвалася торгівля, що приносила надприбутки. Саме бажання знайти альтернативний доступ до багатств сходу стало стимулом мореплавців кінця XV — початку XVI століть. Отже, обгрунтованою виглядає точка зору, що вважає за дату закінчення Середніх віків 1453 рік — захоплення турками Константинополя.

Таким чином саме експансія мусульманської цивілізації послужила тим каталізатором, який викликав прискорений розвиток цивілізації європейської.

Астрономія[ред.ред. код]

Перша сторінка книги Коперника «Про обертання небесних сфер»

Не тільки уявлення європейців про Землю зазнали значних змін, але й місце самої Землі у Всесвіті піддалося перегляду — ще радикальнішому. 1542 року було видано книгу Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», в якій обгрунтовано ідею про рух Землі та інших планет навколо Сонця (всупереч панівній до того геоцентричній системі Птолемея), визначено послідовність розташування планет та обчислено їх відстані від Сонця. Цікаво, що починаючи свою астрономічну роботу, Коперник зовсім не збирався створювати щось принципово нове. Як і його середньовічні попередники, він вважав своїм завдання уточнення даних Альмагеста, головної праці Птолемея, не зачіпаючи при цьому основ. Хоча розбіжності між даними з «Альмагеста» і результатами спостережень були відомі й до нього, лише у Коперника вистачило сміливості відмовитися від інерції мислення і не «коригувати» праці стародавнього астронома, а запропонувати принципово нову модель Всесвіту.

Техніка і виробництво[ред.ред. код]

Великий вплив на повсякденне життя людей надав розвиток техніки на зламі XV—XVI століть. Однією з найважливіших інновацій того часу виявилося книгодрукування. Винахід і впровадження нескладної, здавалося б, технології стали драматично впливати на швидкість тиражування і розповсюдження інформації, а також на її доступність (друковані книги були набагато дешевшими від рукописних). За винахідника книгодрукування вважається Йоган Гутенберг. Він побудував свій друкарський верстат приблизно в 1440 році. Як це часто буває з винаходами, окремі елементи друкарської технології були відомі й до Гутенберга. Так, ілюстрації та фігурні заголовні букви переписувачі книг почали розмножувати за допомогою штампів ще за двісті років до Гутенберга. Проте, тоді вдалося розробити технологію виготовлення штампів (літер) не з дерева, а з металу. І саме він упровадив найважливішу ідею — набір тексту з окремих букв замість виготовлення дошки — штампу для всієї сторінки.

Важливе значення мав розвиток гірничої справи та металургії. Втім, найважливіше удосконалення в процесі виплавки заліза — заміна невеликих сиродутних печей так званим штукофеном (предком сучасної доменної печі) відбулося ще в період розквіту Середніх віків, приблизно в XIII столітті. На початок XV століття такі печі були значно покращені. Для надування міхів використовувалися водяні колеса. До XVI століття такі колеса, що досягали деколи величезних розмірів (до десяти метрів в діаметрі), почали використовувати для підйому з шахт руди та інших операцій. Своєрідною енциклопедією гірничої справи й металургії стала книга «De re metallica libri xii» («Книга про метали»). Цей дванадцятитомний трактат побачив світ у 1550 році. Його автором був професор Георг Агрикола (Бауер) (14901555). Також з XVI століття для опалювання й у виробництві почав використовуватися вугілля.

Навіть у тих областях виробництва, де технічний прогрес в порівнянні з середньовіччям був не дуже помітним (або його не було зовсім) відбулися кардинальні зміни, цього разу — за рахунок нового типу організації праці. З настанням Нового часу на зміну ремісничому виробництву Середніх віків приходить мануфактурний тип виробництва. На мануфактурах праця залишалася ручною, але на відміну від середньовічних майстерень було впроваджено розподіл праці, за рахунок чого значно зросла продуктивність. На мануфактурі майстри трудилися не на себе, а на власника мануфактури.

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.