Марксизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Га́йнрих Маркс - німецький філософ, соціолог, економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження, об'єднані в теоретичне вчення, яке називають марксизмом, сформували основу комуністичного і соціалістичного руху.

Маркси́зм — узагальнена назва сукупности теоретичних поглядів німецьких мислителів Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енґельса (1820-1895) на історію, політику та суспільство загалом, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та втілювати на практиці. Марксизм заявляє про себе, що він є системою революційних поглядів робітничої кляси, що відображає об'єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід клясової боротьби народних мас проти експлоататорів, і постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду.

Першим марксизм визначив Енґельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878)[1]. Ріжноманітні инші визначення марксизму можно умовно позділити на наступні катеґорії:

Історія виникнення[ред.ред. код]

Марксизм виник у 1840-х у Німеччині, де назрівала буржуазно-демократична революція. Своєрідність революційної ситуації в цій країні, роздробленій тоді на кілька великих (Баварія, Пруссія, Саксонія) і безліч невеличких держав, полягала в тому, що буржуазія, налякана революційністю народних мас, прагнула укласти угоду з королівською владою і поміщиками за рахунок інтересів трудящих. Істотною відмінністю цієї революційної ситуації порівняно з умовами, що передували буржуазним революціям в інших країнах Західної Європи (Голляндія, Анґлія, Франція), була тією, що в Німеччині на арену політичної боротьби вийшла робітнича кляса, що виявилася найрадикальнішою силою суспільних перетворень. Якщо у минулих буржуазних революціях робітнича кляса власноруч «тягала каштани з вогню» для буржуазії, то під час революції у Німеччині вона виступила самостійно зі своїми особливими вимогами. Все це робило Німеччину центром европейського революційного руху. За завдання озброїти робітничу клясу проґрамою, стратеґією і тактикою революційної боротьби взялися молоді ідеолоґи пролєтаріяту Маркс й Енґельс, так поклавши початок новому революційному вченню — марксизму.

Від самого моменту свого виникнення, починаючи з революцій 1848-1849, марксизм безперестанку проходить практичну перевірку, що супроводжується зміною тактики політичної боротьби. Після поразки цих революцій Маркс заявив про необхідність переходу до мирного роботи зі збирання і підготовки сил для нового етапу підйому революції. 1852 року, після розпуску німецького робітничого «Союзу комуністів», що його членами були Маркс й Енґельс, останні спрямували свою діяльність на пропаґанду ідей комунізму, на підготовку революційних кадрів в усіх країнах Західної Европи, на збирання сил для нової боротьби.

Пореволюційний період ознаменувався створенням — за активної участи Маркса й Енгельса — «Міжнародного товариства робітників» (I Інтернаціоналу), заснованого 1864 року. «Міжнародне товариство робітників» вперше з'єднало революційну теорію з практикою масового революційного руху, з клясовою боротьбою проти експлоататорів. Так було створено вихідні позиції для завоювання марксизмом міцних позицій у світовому робітничому русі. У 1870-90-ті у низці країн Європи було створено масові робітничі (соціялістичні та соціял-демократичні) партії, що заявляли про свою прихильність до марксистської доктрини. Виникли вони або на базі істнуючих у тих країнах національних секцій «Міжнародного товариства робітників», або завдяки діяльности активістів, вихованих в ньому.

Зміст вчення[ред.ред. код]

Спираючись на спадщину німецької класичної філософії, англійської політекономії і французького утопічного соціалізму, Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили матеріалістичний погляд на історію, теорію доданої вартості як економічну основу капіталізму й вчення про комунізм — безкласове суспільство, що неминуче прийде на зміну капіталізму[4]. Роль могильника капіталізму марксизм відводить пролетаріату.

Найважливішими творами в становленні марксизму були «Маніфест комуністичної партії», в якому проголошується неминучість загибелі капіталізму й стверджується роль робітничого класу, «Капітал» Карла Маркса — фундаментальний аналіз економіки капіталізму, та «Діалектика природи» — незавершена праця Фрідріха Енгельса, в якій сформульовані філософські погляди засновників марксизму.

Філософські засади[ред.ред. код]

Соціалізм
Red flag waving.svg
Ідеї
Егалітаризм
Змішана економіка
Громадська власність
Демократія
Впливи
Марксизм
Анархізм
Командна економіка
Внутрішні течії
Російський соціалізм
Марксизм-ленінізм
Демократичний соціалізм
Соціал-демократія
Соціалізм XXI століття
Лібертарний соціалізм
Релігійний соціалізм
Ведичний соціалізм
Християнський соціалізм
Ісламський соціалізм
Буддійський соціалізм
Африканський соціалізм
Арабський соціалізм
Меланезійський соціалізм
Аграрний соціалізм
Екосоціалізм

[шаблон]

Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, своєю чергою, зумовлюють клясову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільну формацію. Тобто не духовний процес, а матеріяльні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Політична теорія[ред.ред. код]

Варто зазначити, що марксизм — це не тільки ідеологія, але й політична програма дій. Маркс і Енгельс займали колективістську і спрямовану на конфлікт політичну позицію. Як каже сам Маркс: «філософи тільки по-різному п о я с н я л и світ, а мова йде про те, щоб його з м і н и т и»[5]. У своїх теоретичних працях Маркс та Енгельс «перевернули діалектику Геґеля догори ногами», визначивши сучасний їм капіталізм як один з кількох щаблів історії, який став гальмом суспільного розвитку і повинен поступитися місцем вищим етапам суспільного розвитку — соціалізму і комунізму. Рушійною силою суспільного прогресу вони вважають класову боротьбу, а пролетаріат — провідною верствою суспільства. Свою історичну місію «могильника капіталізму»[6] пролетаріат виконає за допомогою свого бойового авангарду — комуністичної партії, шляхом встановлення диктатури пролетаріату. Маркс і Енгельс пропагували ідею поширення пролетарської революції в ряді країн і вірили у можливість створення т.зв. Сполучених Штатів Європи. Основним лозунгом міжнародної організації трудящих було гасло: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»[7] У своїй фундаментальній праці «Капітал» Маркс критикує економічну теорію капіталізму як таку, яка заснована на експропріації власниками результатів найманої праці робітників (додаткової вартості). У зв'язку з цим висувається лозунг «експропріації експропріаторів». Вони приймають ідею логіки історії Геґеля, але ідеологія, в їхньому розумінні, є відображенням матеріальних засобів виробництва, що лежать в її основі (т.зв. економічний детермінізм). За словами Маркса й Енґельса, «Історія всіх дотеперішних суспільств — се історія клясової боротьби»[8]. а ворогуючі кляси є завжди наслідком способів виробництва та обміну, себто економічних умов їхнього часу. Економічна структура суспільства завжди визначає той базис, відштовхуючись від якого, ми можемо дати певне пояснення всієї надбудови юридичних і політичних інституцій, а також релігійних, філософських та інших ідей певного історичного періоду. Класова боротьба перестане бути рушійною силою історії тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли будуть ліквідовані класи, що саме є основним завданням комуністів.

Велика частина творчої спадщини марксизму присвячена пропаґанді міжнародного комуністичного руху, що для нього Маркс і Енґельс 1848 року написали проґрамний документ під назвою «Маніфест комуністичної партії». У ХХ ст. багато країн проголошували курс на побудову соціялізму (або комунізму) за марксистською проґрамою. Найбільшими з них були Союз Радянських Соціялістичних Республік і Китайська Народна Республіка.

Критика політичної економії[ред.ред. код]

Додаткова вартість[ред.ред. код]

Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.

Наймана праця і капітал[ред.ред. код]

Товарний фетишизм[ред.ред. код]

Теорія криз[ред.ред. код]

Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів невипадковість і закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві.

Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми виробки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати[Джерело?].

Ґлобальний капіталізм[ред.ред. код]

Слід зазначити, що у часи, коли жив Маркс, не було таких понять як «глобалізація», «споживацтво», «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», не було масового «експорту» технологій та перенесення транснаціональними корпораціями виробництва у країни з дешевою робочою силою. Тому у наукових працях Маркса та Енгельса немає відповідей на деякі гострі проблеми сучасної світової економіки. Але це не зменшує значення творів Маркса як цінного першоджерела для вивчення проблем сучасної глобальної економіки та кризових явищ глобальної економіки.[Джерело?]

Марксизм після Маркса й Енґельса[ред.ред. код]

Ревізіонізм[ред.ред. код]

Австромарксизм[ред.ред. код]

Докладніше: Австромарксизм

Більшовизм[ред.ред. код]

Докладніше: Більшовики

Західний марксизм[ред.ред. код]

Докладніше: Західний марксизм

По першій світовій війні (1914-1918) сформувався «західний марксизм» — теоретичний рух в марксизмі, що творчо розвивав спадщину Маркса й Енґельса, критикуючи, з одного боку, капіталістичну систему зліва, з иншого  — протиставляючи себе «радянській» інтерпретації марксизму і заперечуючи так званий «реальний соціалізм» в СРСР і країнах Східної Европи та КНР як клясове суспільство нового типу (державний капіталізм, бюрократичний колєктивізм або новий спосіб виробництва). Засновниками прийнято вважати угорця Дьйордя Лукача, німця Карла Корша й італійця Антоніо Грамші[9]. Назву явищу в 1950-х роках надав Моріс Мерло-Понті.

Український марксизм[ред.ред. код]

Марксизм у «третьому світі»[ред.ред. код]

Постмарксизм[ред.ред. код]

Докладніше: Постмарксизм

Постмарксизм виник як теоретичний напрямок, який намагається зберегти елементи марксистської філософії після колапсу марксизму як глобальної політичної сили в другій половині XX століття та переорієнтуватись у відповідь на стрімкі зміни в середовищі культури. Ґрунтується на працях Ернеста Лаклау та Шанталь Муфф. Наразі, марксизм на Заході, зазвичай, вважається дискредитованим вченням, обтяженим авторитаризмом та тоталітаризмом, протилежним сучасній підтримці (теоретичній та політичній) культурному плюралізму та лібералізму[10].

Сучасна критика[ред.ред. код]

Андре Глюксман:

« Марксизм - порожня доктрина і може наповнюватися будь-якими дурницями, що мають як місцевий, так і інтернаціональний колорит. ...Марксизм відмовляється бачити власну порожнечу, це порожнеча, яка не вважає себе такою... Маркс був вкрай непослідовний. Практично кожні п'ять років він пророкував загальну і остаточну кризу капіталізму, солідаризувався з найреакційнішими представниками англійського суспільства, потім починав викривати їх. Спочатку він називав Паризьку Комуну націоналістичною, підлою революцією, а якийсь час опісля вимовив фразу, що стала знаменитою про пролетарів, які штурмували небо. Я вважаю, що Маркс був першою жертвою власної порожній доктрини, які не здатної правильно інтерпретувати історію. Це не означає, що Маркса не варто читати. «Капітал» - захоплююча праця.[11]  »

Виноски[ред.ред. код]

  1. Schüler DUDEN: Die Philosophie. - DUDEN-Verlag, Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich, S.254. ISBN 341102206x //Енциклопедійна серія DUDEN для гімназій: том «Філософія».
  2. DER BROCKHAUS. (in 3 Bde.) - Brockhaus-Verlag, Leipzig-Mannheim, 2005. Bd. 2, S. 621. ISBN 3765300934
  3. а б в Grundbegriffe der Soziologie. - Leke+Budrich Verlag, Opladen-Augsburg, 2003, S. 187. ISBN 3825214168 //Грунтовні поняття соціології. Фаховий довідник для ВНЗів
  4. Ленін В. І. Три джерела і три складові частини марксизму. Повне зібрання творів, т. 23. К., 1972.
  5. Карл Маркс. Тези про Фоєрбаха // Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Фоєрбах (з «Німецької ідеології»). — Харків—Київ, Державне видавництво України, 1930. — Стор. 52.
  6. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 25.
  7. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 60.
  8. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 6.
  9. http://www.unilib.neva.ru/dl/327/Theme_1/Historiography/Historiography%20in%20%D5%D5/part1_vv.htm
  10. Stuart Sim Introduction // Post-Marxism. An intellectual history. — Routledge, 2000. — С. 1. — ISBN 0-203-18616-8.
  11. «Зло всегда творят от имени Добра» — бесіда А.Глюксмана з М.Рикліним

Першоджерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Аксельрод (Ортодокс) Л.И. Курс лекций по историческому материализму: Лекция 1 // «Красная новь». — 1922. — №6 (10). — С. 200-210; Лекция 2 // «Красная новь». — 1923. — №1 (11). — С. 177-188; Лекция 3 // «Красная новь». — 1923. — №3 (13). — С. 155-168; Лекция 4 // «Красная новь». — 1923. — №6 (16). — С. 215-228; Лекция 5 // «Красная новь». — 1923. — №7 (17). — С. 168-184.
  • Бернс Э. Введение в марксизм. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1961. — 95 с.
  • Биола Г. Марксизм и окружающая среда. — Москва: «Прогресс», 1975. — 151 с.
  • Бухарін Н. Теорія історичного матеріалізму. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 326 с.
  • Енґельс Ф. Основні засади комунїзму. — Вінніпег: Накладом «Робочого народа», 1918. — 60 с.
  • Енґельс Ф. Розвиток соціялїзму від утопії до науки. — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1917. — 60 стор.
  • Ленін В.І. Карл Маркс // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Кн. I / Пер. з нім. за ред. Д.Рабіновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1934. — Стор. 47-72.
  • Маркс К., Енґельс Ф. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — 60 с.
  • Митин М. Марксизм-ленинизм // «Философская энциклопедия». — Т. 3. / Ред. коллект.: Ф. В. Константинов (главный редактор) и др. Институт философии АН СССР. — Москва: «Советская энциклопедия», 1964. — С. 314-318.
  • Паннекук А. Марксізм і дарвінізм. — Вінніпеґ: Накладом «Українських робочих вістий», 1920. — 43 с.
  • Плеханов Г.В. Основные вопросы марксизма (изд. 2-е). Москва: Кооперативное издательство «Московский рабочий», 1922. 185 с.
  • Раинко С. Марксизм и его критики. — Москва: «Прогресс», 1979. — 336 с.
  • Р. Штайгервальд. Введение в марксистскую философию. — Москва: Издательство политической литературы, 1982. — 144 с.
  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.
  • Bidet, J. (ed.) and Kouvelakis S. (ed.). Critical Companion to Contemporary Marxism. Leiden—Boston: Brill, 2008. 813 p.
  • Bottomore, T. (ed.). A Dictionary of Marxist Thought (2nd edition). Oxford: Blackwell Publishers Ltd., 1991. 647 p.

Посилання[ред.ред. код]