Марксизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Га́йнрих Маркс - німецький філософ, соціолог, економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження, об'єднані в теоретичне вчення, яке називають марксизмом, сформували основу комуністичного і соціалістичного руху.

Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878)[1].

Різноманітні визначення марксизму мають умовно наступну структуру (поділяються на наступні групи):

Зміст вчення[ред.ред. код]

Спираючись на спадщину німецької класичної філософії, англійської політекономії і французького утопічного соціалізму, Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили матеріалістичний погляд на історію, теорію доданої вартості як економічну основу капіталізму й вчення про комунізм — безкласове суспільство, що неминуче прийде на зміну капіталізму[4]. Роль могильника капіталізму марксизм відводить пролетаріату.

Найважливішими творами в становленні марксизму були «Маніфест комуністичної партії», в якому проголошується неминучість загибелі капіталізму й стверджується роль робітничого класу, «Капітал» Карла Маркса — фундаментальний аналіз економіки капіталізму, та «Діалектика природи» — незавершена праця Фрідріха Енгельса, в якій сформульовані філософські погляди засновників марксизму.

Філософські засади[ред.ред. код]

Соціалізм
Red flag waving.svg
Ідеї
Егалітаризм
Змішана економіка
Громадська власність
Демократія
Впливи
Марксизм
Анархізм
Командна економіка
Внутрішні течії
Російський соціалізм
Марксизм-ленінізм
Демократичний соціалізм
Соціал-демократія
Соціалізм XXI століття
Лібертарний соціалізм
Релігійний соціалізм
Ведичний соціалізм
Християнський соціалізм
Ісламський соціалізм
Буддійський соціалізм
Африканський соціалізм
Арабський соціалізм
Меланезійський соціалізм
Аграрний соціалізм
Екосоціалізм

[шаблон]

Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Варто зазначити, що марксизм — це не тільки ідеологія, але й політична програма дій. Маркс і Енгельс займали колективістську і спрямовану на конфлікт політичну позицію. Як каже сам Маркс: «філософи тільки по-різному п о я с н я л и світ, а мова йде про те, щоб його з м і н и т и»[5]. У своїх теоретичних працях Маркс та Енгельс «перевернули діалектику Геґеля догори ногами», визначивши сучасний їм капіталізм як один з кількох щаблів історії, який став гальмом суспільного розвитку і повинен поступитися місцем вищим етапам суспільного розвитку — соціалізму і комунізму. Рушійною силою суспільного прогресу вони вважають класову боротьбу, а пролетаріат — провідною верствою суспільства. Свою історичну місію «могильника капіталізму»[6] пролетаріат виконає за допомогою свого бойового авангарду — комуністичної партії, шляхом встановлення диктатури пролетаріату. Маркс і Енгельс пропагували ідею поширення пролетарської революції в ряді країн і вірили у можливість створення т.зв. Сполучених Штатів Європи. Основним лозунгом міжнародної організації трудящих було гасло: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»[7] У своїй фундаментальній праці «Капітал» Маркс критикує економічну теорію капіталізму як таку, яка заснована на експропріації власниками результатів найманої праці робітників (додаткової вартості). У зв'язку з цим висувається лозунг «експропріації експропріаторів». Вони приймають ідею логіки історії Геґеля, але ідеологія, в їхньому розумінні, є відображенням матеріальних засобів виробництва, що лежать в її основі (т.зв. економічний детермінізм). За словами Маркса й Енґельса, «Історія всіх дотеперішних суспільств — се історія клясової боротьби»[8]. а ворогуючі кляси є завжди наслідком способів виробництва та обміну, себто економічних умов їхнього часу. Економічна структура суспільства завжди визначає той базис, відштовхуючись від якого, ми можемо дати певне пояснення всієї надбудови юридичних і політичних інституцій, а також релігійних, філософських та інших ідей певного історичного періоду. Класова боротьба перестане бути рушійною силою історії тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли будуть ліквідовані класи, що саме є основним завданням комуністів.

Велика частина творчої спадщини марксизму присвячена пропаґанді міжнародного комуністичного руху, що для нього Маркс і Енґельс 1848 року написали проґрамний документ під назвою «Маніфест комуністичної партії». У ХХ ст. багато країн проголошували курс на побудову соціялізму (або комунізму) за марксистською проґрамою. Найбільшими з них були Союз Радянських Соціялістичних Республік і Китайська Народна Республіка.

Економічні засади[ред.ред. код]

Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.

Теорія криз[ред.ред. код]

Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів невипадковість і закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві.

Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми виробки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати[Джерело?].

Слід зазначити, що у часи, коли жив Маркс, не було таких понять як «глобалізація», «споживацтво», «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», не було масового «експорту» технологій та перенесення транснаціональними корпораціями виробництва у країни з дешевою робочою силою. Тому у наукових працях Маркса та Енгельса немає відповідей на деякі гострі проблеми сучасної світової економіки. Але це не зменшує значення творів Маркса як цінного першоджерела для вивчення проблем сучасної глобальної економіки та кризових явищ глобальної економіки.[Джерело?]

Постмарксизм[ред.ред. код]

Постмарксизм виник як теоретичний напрямок, який намагається зберегти елементи марксистської філософії після колапсу марксизму як глобальної політичної сили в другій половині XX століття та переорієнтуватись у відповідь на стрімкі зміни в середовищі культури. Ґрунтується на працях Ернеста Лаклау та Шанталь Муфф. Наразі, марксизм на Заході, зазвичай, вважається дискредитованим вченням, обтяженим авторитаризмом та тоталітаризмом, протилежним сучасній підтримці (теоретичній та політичній) культурному плюралізму та лібералізму[9].

Виноски[ред.ред. код]

  1. Schüler DUDEN: Die Philosophie. - DUDEN-Verlag, Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich, S.254. ISBN 341102206x //Енциклопедійна серія DUDEN для гімназій: том «Філософія».
  2. DER BROCKHAUS. (in 3 Bde.) - Brockhaus-Verlag, Leipzig-Mannheim, 2005. Bd. 2, S. 621. ISBN 3765300934
  3. а б в Grundbegriffe der Soziologie. - Leke+Budrich Verlag, Opladen-Augsburg, 2003, S. 187. ISBN 3825214168 //Грунтовні поняття соціології. Фаховий довідник для ВНЗів
  4. Ленін В. І. Три джерела і три складові частини марксизму. Повне зібрання творів, т. 23. К., 1972.
  5. Карл Маркс. Тези про Фоєрбаха // Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Фоєрбах (з «Німецької ідеології»). — Харків—Київ, Державне видавництво України, 1930. — Стор. 52.
  6. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 25.
  7. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 60.
  8. Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — Стор. 6.
  9. Stuart Sim Introduction // Post-Marxism. An intellectual history. — Routledge, 2000. — С. 1. — ISBN 0-203-18616-8

Першоджерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Аксельрод (Ортодокс) Л.И. Курс лекций по историческому материализму: Лекция 1 // «Красная новь». — 1922. — №6 (10). — С. 200-210; Лекция 2 // «Красная новь». — 1923. — №1 (11). — С. 177-188; Лекция 3 // «Красная новь». — 1923. — №3 (13). — С. 155-168; Лекция 4 // «Красная новь». — 1923. — №6 (16). — С. 215-228; Лекция 5 // «Красная новь». — 1923. — №7 (17). — С. 168-184.
  • Бернс Э. Введение в марксизм. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1961. — 95 с.
  • Биола Г. Марксизм и окружающая среда. — Москва: «Прогресс», 1975. — 151 с.
  • Бухарін Н. Теорія історичного матеріалізму. — Харків-Берлін-Нью-Йорк: Українсько-американське видавництво «Космос», 1923. — 326 с.
  • Енґельс Ф. Основні засади комунїзму. — Вінніпег: Накладом «Робочого народа», 1918. — 60 с.
  • Енґельс Ф. Розвиток соціялїзму від утопії до науки. — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1917. — 60 стор.
  • Ленін В.І. Карл Маркс // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Кн. I / Пер. з нім. за ред. Д.Рабіновича. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1934. — Стор. 47-72.
  • Маркс К., Енґельс Ф. Комунїстичний манїфест. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціялїстичної партії, 1917. — 60 с.
  • Митин М. Марксизм-ленинизм // «Философская энциклопедия». — Т. 3. / Ред. коллект.: Ф. В. Константинов (главный редактор) и др. Институт философии АН СССР. — Москва: «Советская энциклопедия», 1964. — С. 314-318.
  • Паннекук А. Марксізм і дарвінізм. — Вінніпеґ: Накладом «Українських робочих вістий», 1920. — 43 с.
  • Плеханов Г.В. Основные вопросы марксизма (изд. 2-е). Москва: Кооперативное издательство «Московский рабочий», 1922. 185 с.
  • Раинко С. Марксизм и его критики. — Москва: «Прогресс», 1979. — 336 с.
  • Р. Штайгервальд. Введение в марксистскую философию. — Москва: Издательство политической литературы, 1982. — 144 с.
  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.
  • Bidet, J. (ed.) and Kouvelakis S. (ed.). Critical Companion to Contemporary Marxism. Leiden—Boston: Brill, 2008. 813 p.
  • Bottomore, T. (ed.). A Dictionary of Marxist Thought (2nd edition). Oxford: Blackwell Publishers Ltd., 1991. 647 p.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]