Марксизм
|
|
|---|
|
Аннали * Нова історична наука * Культура * Економічна * Ґендерна * Історицизм * Марксизька * Мікроісторія * Постколоніальна * Постмодерн * Історична психологія * Соціальна * Список істориків * Історія
|
Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878)[1].
Різноманітні визначення марксизму мають умовно наступну структуру (поділяються на наступні групи):
- засновану на історико-матеріалістичних поглядах теорію «наукового соціалізму»[2]
- різноманітні теорії, які, як на першоджерело, посилаються на Маркса та Енгельса.[3]
- політичні рухи, які орієнтуються на теорію Маркса[3]
- марксизм-ленінізм — радянський різновид марксизму, офіційну державну доктрину колишнього СРСР та радянського блоку[3].
Зміст |
Зміст вчення[ред.]
 |
Нейтральність цієї статті є під сумнівом. (Червень 2009) |
Спираючись на спадщину німецької класичної філософії, англійської політекономії і французького утопічного соціалізму, Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили матеріалістичний погляд на історію, теорію доданої вартості як економічну основу капіталізму й вчення про комунізм — безкласове суспільство, що неминуче прийде на зміну капіталізму[4]. Роль могильника капіталізму марксизм відводить пролетаріату.
Найважливішими творами в становленні марксизму були «Маніфест комуністичної партії», в якому проголошується неминучість загибелі капіталізму й стверджується роль робітничого класу, «Капітал» Карла Маркса — фундаментальний аналіз економіки капіталізму, та «Діалектика природи» - незавершена праця Фрідріха Енгельса, в якій сформульовані філософські погляди засновників марксизму.
Філософські засади[ред.]
Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.
Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.
У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.
Економічні засади[ред.]
Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.
Теорія криз[ред.]
Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів невипадковість і закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві.
Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми виробки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати[Джерело?].
Слід зазначити, що у часи, коли жив Маркс, не було таких понять як «глобалізація», «споживацтво», «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», не було масового «експорту» технологій та перенесення транснаціональними корпораціями виробництва у країни з дешевою робочою силою. Тому у наукових працях Маркса та Енгельса немає відповідей на деякі гострі проблеми сучасної світової економіки. Але це не зменшує значення творів Маркса як цінного першоджерела для вивчення проблем сучасної глобальної економіки та кризових явищ глобальної економіки.[Джерело?]
Постмарксизм[ред.]
Постмарксизм виник як теоретичний напрямок, який намагається зберегти елементи марксистської філософії після колапсу марксизму як глобальної політичної сили в другій половині XX століття та переорієнтуватись у відповідь на стрімкі зміни в середовищі культури. Ґрунтується на працях Ернеста Лаклау та Шанталь Муфф. Наразі, марксизм на Заході, зазвичай, вважається дискредитованим вченням, обтяженим авторитаризмом та тоталітаризмом, протилежним сучасній підтримці (теоретичній та політичній) культурному плюралізму та лібералізму[5].
Виноски[ред.]
- ↑ Schüler DUDEN: Die Philosophie. - DUDEN-Verlag, Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich, S.254. ISBN 341102206x //Енциклопедійна серія DUDEN для гімназій: том «Філософія».
- ↑ DER BROCKHAUS. (in 3 Bde.) - Brockhaus-Verlag, Leipzig-Mannheim, 2005. Bd. 2, S. 621. ISBN 3765300934
- ↑ а б в Grundbegriffe der Soziologie. - Leke+Budrich Verlag, Opladen-Augsburg, 2003, S. 187. ISBN 3825214168 //Грунтовні поняття соціології. Фаховий довідник для ВНЗів
- ↑ Ленін В.І. Три джерела і три складові частини марксизму. Повне зібрання творів, т. 23. К., 1972.
- ↑ Stuart Sim Introduction // Post-Marxism. An intellectual history. — Routledge, 2000. — С. 1. — ISBN 0-203-18616-8
Першоджерела[ред.]
- К. Маркс. Злидні філософії, 1847
- Ф. Енґельс, К. Маркс. Маніфест комуністичної партії, 1848
- К. Маркс. До критики політичної економії, 1859
- К. Маркс. Капітал, т. 1. 1867
- Ф. Енґельс. Анти-Дюрінг. 1876
- Ф. Енґельс. Початок родини, приватної власности і держави, 1884
Посилання[ред.]
- Ґеорґ Лукач. Що таке ортодоксальний марксизм? (1919)
- Карл Корш. Недоґматичний підхід до марксизму (1946)
- Карл Корш. Десять тез про марксизм сьогодні (1950)
- Макс Горкгаймер. Три помилки Маркса (1956-1958)
- П.Феденко. Марксистські і большевицькі теорії національного питання (1960)
- Луї Альтюссер. Марксизм і гуманізм (1963)
- Ернест Ґелнер. Марксизм і іслам (1983)
- Кріс Харман. Не весь марксизм догматичний (2009)
- Сергій Іщенко. Марксизм за 120 хвилин (2010)
- Роман Тиса. Короткий нарис українського марксизму (2011)
- Анатолій Дністровий. Глобус імені Карла Маркса (модерний марксизм і глобалізація: контури прогнозування (2012)
- Marxists Internet Archive (англ.)
Див. також:[ред.]
- Марксистське вчення про право
- Карл Маркс
- Фрідріх Енгельс
- Карл Каутський
- Володимир Ілліч Ленін
- Роза Люксембурґ
- Лев Давидович Троцький
- Карл Корш
- Дьйордь (Ґеорґ) Лукач
- Антоніо Ґрамші
- Герберт Маркузе
- Роман Роздольський
- Луї Альтюсер
- Всеволод Голубничий
- Іштван Месарош
- Самір Амін
- науковий соціалізм
- діалектичний матеріалізм
- неомарксизм
- марксизм-ленінізм
- Нойє Райніше Цайтунг
- Франкфуртська школа
|
||||||||||||||
