Рашидов Шараф Рашидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рашидов Шараф Рашидович

Coat of arms of the Soviet Union.svg 11-ий Перший секретар ЦК КП УзРСР Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
15 березня 1959 — 31 жовтня 1983
Попередник Сабир Камалович Камалов
Наступник Інамжон Бузрукович Усманходжаев

Coat of arms of the Soviet Union.svg Голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
21 серпня 1950 — 24 березня 1959
Попередник Армін Ірматович Ніязов
Наступник Ядгар Садыковна Насриддінова

Народився 6 листопада 1917(1917-11-06)
Російська імперія Джизак, Самаркандська область, Російська республіка
Помер 31 жовтня 1983(1983-10-31) (65 років)
СРСР Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Національність Узбек
Політична партія КПРС з 1939 року
Професія Філолог, письменник
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Ленінська премія
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоної Зірки
Орден «Знак Пошани»
Пам'ятник Шарафу Рашидову в Ташкенті в сквері його імені

Шараф Рашидович Рашидов (узб. Sharof Rashidovich Rashidov; 24 жовтня (6) листопада 1917, Джизак — 31 жовтня 1983, Ташкент, УзРСР) — радянський партійний і державний діяч Узбецької РСР у складі СРСР. Член КПРС з 1939 року. Перший секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), письменник.

Рашидов до початку політичної кар'єри[ред.ред. код]

Народився в місті Джизак за день до Жовтневої Революції в селянській родині узбеків.

Закінчив філологічний факультет Узбецького державного університету в Ташкенті (1941), Всесоюзну Партійну Школу (ВПШ) при ЦК ВКП (б) (1948, заочно). З 1935 року після закінчення Джизацького педагогічного технікуму працював викладачем середньої школи. У 1937–1941 роках відповідальний секретар, заступник відповідального редактора, редактор Самаркандської обласної газети «Ленин йўлі» (укр. «Ленінський шлях»).

У 1941–1942 роках в Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни. Після поранення повернувся до Узбекистану. У 1943–1944 роках редактор газети «Ленин йўлі». У 1944–1947 роках секретар Самаркандського обкому КП (б) Узбекистану. У 1947–1949 роках відповідальний редактор республіканської газети «Қизил Ўзбекистон» (укр. «Червоний Узбекистан»).

Рашидов як політичний діяч[ред.ред. код]

  • 1949–1950 — голова правління Спілки письменників Узбекистану.
  • 1950–1959 — голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.
  • З 1956 — кандидат у члени ЦК КПРС, делегат XIX–XXIV з'їздів КПРС.
  • З березня 1959 — перший секретар ЦК КП Узбекистану.
  • З 1961 — член ЦК КПРС, кандидат у члени Президії ЦК.
  • З квітня 1966 — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС.
  • З 1970 — член Президії Верховної Ради СРСР.
  • Депутат Верховної Ради СРСР трьох скликань.

Нагороди[ред.ред. код]

Рашидов як письменник[ред.ред. код]

Перша збірка віршів Рашидова — «Мій гнів» — вийшов у 1945 році. У романі «Переможці» (1951), першої частини трилогії, що зв'язала воєдино події воєнних років і післявоєнного життя, показана боротьба народу за освоєння цілинних земель. Герої роману — Айкіз, Алімджан, секретар райкому Джурабаев (реальна історична особа Мурат Джурабаев), російський інженер Смирнов. У романі «Сильніше за бурю» (1958) виступаю ті самі герої. Зіткнення характерів, конфлікти ідей і світоглядів стали ще глибшими. Завершується еволюція героїв у романі «Зрілість» (1971). Роман «Могутня хвиля» (1964) присвячений героїзму радянських людей в тилу в роки Великої Вітчизняної війни. У романтичній повісті «Кашмірська пісня» (1956) відображена боротьба індійського народу за визволення. У 1950 році Рашидов опублікував збірку публіцистичних статей «Вирок історії», в 1967 році — книгу «Прапор дружби». Критичні статті Рашидова були присвячені проблемам радянської літератури.

Видання творів у російському перекладі[ред.ред. код]

  • Зібрання творів у п'яти томах. — М., 1979–1980.

Екранізації[ред.ред. код]

  • 1969 — «Її ім'я — Весна» (за мотивами роману «Могутня хвиля»)

Смерть[ред.ред. код]

31 жовтня 1983 Рашидов помер. Його поховали в самому центрі Ташкента, у сквері навпроти музею В. І. Леніна. Був розроблений проект будівництва меморіального комплексу.

За офіційними даними, Шараф Рашидов помер від серцевого нападу, його особистий лікар Р. Кацинович і академік К. Ю. Юлдашев не встигли врятувати йому життя — було вже пізно. Через кілька років після смерті Рашидова, стали висувати інші версії смерті колишнього керівника УзССР: за однією версією, він прийняв отруту, за іншою — застрелився.

Література[ред.ред. код]

  • Дуров В. А. Орден Леніна. М., 2005
  • Горбачов А. Н. Багаторазові кавалери орденів СРСР. М., 2006

Посилання[ред.ред. код]