Скалка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
  • Скалка (скабка) — трісочка, гострий осколок металу, скла, які застряли у шкірі[1][2].
  • Скалка (скіпка, лучина, тріска) — невеликий тонкий шматок деревини, який відкололи або відколовся від стовбура, колоди, тонкий шматок сухого дерева, що могли використовувати для освітлення[1][2].
  • Скалка — деталь самопрядки на верхньому веретені, куди намотується готова пряжа[1][2].
  • Скалка — назва деталі деяких механізмів (насоса, золотника, токарного верстата, деяких видів клинового затвора)[3].
  • Скалка — відколотий, відбитий шматок чогось твердого, осколок, уламок[1][2].
  • Скалка — тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо, кристал[1][2].
  • Скалка — візерунок на шибках від морозу[2].
  • Скалка — розмовне позначення більма[1][2].
  • Скалка — діалектне позначення кременя в крісі[1].
  • Скалка — діалектне позначення двостулкової мушлі або її скойки[1][2].
  • Скалки — найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє, іскри[1][2]
  • Скалки — яскраві відблиски світла, зазвичай на воді, полиски[1][2].
  • Скалки — краплі жиру на поверхні рідини[1][2].
  • Скалки — у переносному сенсі — спогади, речі, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь[1].

Топонім[ред. | ред. код]

Польща Польща[ред. | ред. код]

Словаччина Словаччина[ред. | ред. код]

Чехія Чехія[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Скалка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в г д е ж и к л м Скалка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Русско-украинский политехнический словарь

Джерела[ред. | ред. код]