Черепашка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Раковина» перенаправляє сюди; див. також Санітарна техніка.
Мушлі різних молюсків

Черепашка, мушля — захисний скелетний утвір, що вкриває тіло багатьох найпростіших, більшості молюсків, плечоногих та деяких ракоподібних. Черепашки безхребетних вивчає наука конхіологія. Для практичного використання та колекціонування найбільше значення мають мушлі молюсків.

Організми, що мають черепашку[ред.ред. код]

Рак-самітник Coenobita perlatus у черепашці гастроподи
Ксенофора — морський равлик, що вбудовує в свою мушлю черепашки інших молюсків
Амоніт Parapuzosia seppenradensis
Мушля наутилуса в розрізі
Внутрішні черепашки спірули
Рудиментарна черепашка каракатиці
Черепашка аргонавта
  • Протисти (одноклітинні):
    • Діатомові водорості. Їх скелет зазвичай називають панциром, але іноді вживається і термін «черепашка». Це утворення має дві стулки і складається з кремнезему.
    • Динофлагеляти можуть мати панцир з платівок целюлози, який іноді також називають черепашкою.
    • Форамініфери. Мають черепашки різної форми, що бувають однокамерними та багатокамерними. У деяких органічні, у інших — з аглютинованих піщинок чи інших часток, що скріплені органічним цементом, ще у інших — з карбонату кальцію.
    • Gromiidea (черепашкові амеби). Мають однокамірні органічні черепашки з одним устям[1].
    • Tectofilosida (черепашкові амеби). Черепашки однокамерні, з одним або двома устями, органічні, іноді з аглютинованими частками[1].
    • Еугліфіди (черепашкові амеби). Черепашки однокамерні, складаються з кремнеземових платівок[2].
    • Арцелініди (черепашкові амеби). Черепашки однокамерні, органічні або аглютиновані (з піщинок, скріплених органічним цементом)[2].
    • Trichosida (черепашкові амеби). Черепашки однокамерні, еластичні, з фіброзного материалу[2].
  • Тварини:
    • Ракоподібні:
    • Плечоногі мають двостулкові черепашки, але їх стулки — не права і ліва, як у молюсків, а спинна і черевна. За складом вони бувають кальцитові або хітино-фосфатні (з хітину, білків та фосфату кальцію)[3].
    • Молюски, ті, що мають черепашку, будують її з карбонату кальцію у модифікації кальциту або арагоніту, часто обох.
      • Панцирні. Мають на спинному боці 8 окремих арагонітових платівок.
      • Моноплакофори. Черепашка тонка, ковпачкоподібна, вкриває тварину згори.
      • Двостулкові. Права і ліва стулки найчастіше є дзеркальним відображенням одна одної. До винятків належать, наприклад, устриці, які однією стулкою приростають до субстрата. Цікаво видозмінена черепашка у корабельних червів, що використовують її лише для свердління деревини.
      • Лопатоногі. Черепашка трубчаста, довга, дещо вигнута. Відкрита на обох кінцях.
      • Черевоногі. Черепашка, як правило, сильно асиметрична, турбоспіральна, у більшості видів правозакручена. Екземпляри з протилежним напрямком закрученості є рідкістю. У багатьох еволюційних лініях черепашка редукувалася; всіх таких «голих» черевоногих називають слизунами. Морські молюски родини Juliidae (англ.) мають двостулкову черепашку, вкрай дивну для гастропод.
      • Головоногі. Найдавніші представники мали пряму довгу конічну черепашку, розділену на камери, через які проходив сифон (у роду Cameroceras така черепашка досягала 10 м у довжину). У багатьох з їх нащадків (наприклад, у амонітів) мушля стала закрученою; серед сучасних тварин таку зберіг наутилус. Але у більшості сучасних головоногих черепашка сильно, або й зовсім, редукована. Восьминоги не мають черепашки взагалі, крім роду Argonauta (англ.), самки якого будують однокамерну спіральну мушлю, що не гомологічна мушлям інших головоногих. У кальмарів і пекельного вампіра є гладіус (англ.) — тонка підшкірна пластинка, що складається в основному з хітину. Каракатиці мають схований всередині тіла залишок черепашки, відомий як кістка каракатиці (англ.) або сепіон[4], — сильно пориста арагонітова пластинка, що містить газ і потрібна для регуляції пловучості. Черепашка тварин роду Spirula (англ.) теж цілком схована всередині тіла і виконує ту саму функцію, але не так сильно редукована: вона багатокамерна, має сифон і закручена.

Геологічне значення[ред.ред. код]

Черепашки різних груп організмів можуть складати (частково, або й цілком) цілі товщі осадових гірських порід.

Скелети діатомових водоростей, що накопичуються на морському дні, утворюють діатомовий мул, який поступово перетворюється на інші кременисті породидіатоміт, трепел і опоку[5].

Черепашки форамініфер утворюють глобігериновий мул, названий так за родом Globigerina. Черепашки великих форамініфер — фузулінід и нуммулітид — роблять великий чи малий внесок у формування вапняків.

Черепашки молюсків теж є важливою складовою вапляків, а скупчення черепашок крилоногих молюсків (англ.) утворюють птероподовий мул[6].

Мушлі та їхнє використання[ред.ред. код]

З мушель молюсків з давніх часів виготовляли сосуди, ложки, ножі, скребки, риболовні крючки, сигнальні ріжки, амулети, прикраси. Черепашки каурі використовували як гроші. У деяких двостулкових і наутилуса з черепашок добувають перламутр. З черепашок форамініфер, молюсків та інших складаються вапняки та інші осадкові породи, що слугують будівельним матеріалом.

Мушлі й мистецтво[ред.ред. код]

Худ. Адріан Корте. Натюрморт «Мушлі», 1697 р., місто Маастріхт.
Худ. Йоганн Георг Хайнц. Кабінет прихильника мистецтв з мушлями. Гамбург, Кунстхаллє.
Худ. Віллем Калф. Коштовний келих з мушлі наутилуса, золота оправа з морською потворою. Фрагмент натюрморту 17 століття. Мадрид.

Мушлі давно стали предметом колекціонування, вдовольняючи людський потяг до естетики чи екзотики. Епідемія колекціонування черепашок пройшла Голландією в 17 столітті. Колекціонуванням мушель займалися науковці, художники та прихильники мистецтв. Заморські колонії тогочасної Голландії були постійними постачальниками мушлей для колекцій. Їх різноманітність викликала подив, захоплення, наукові дослідження. Особливо поціновувались великі за розміром мушлі. Черепашки заморських країн були типовою частиною «колекцій рідкісних речей», так званих кабінетів, кунсткамер.

Свідоцтвом тому є відомий портрет Яна Говертсена, видавця гравюр, палкого прихильника мистецтв та мушель. Коли Говертсен замовив художнику Хендріку Гольциусу свій портрет, то побажав бачити себе зі своєю колекцією. На портреті в його руці велика мушля Turbo sarmaticus. Портрет зберігає музей Бойманс ван Бенінген.

Мушлі були предметом зображень на голландських натюрмортах, як окремо, так і в оточенні інших речей. На великі за розмірами мушлі звернули увагу ювеліри. Мушлі оправляли в золото і срібло і робили центральною частиною коштовних келихів, що розійшлися по королівським і царським збіркам-скарбницям.

Знайшли своє використання і заморські мушлі малих розмірів. Ними почали викладати тло деяких картин або екзотичні фігури.

Не оминули маленькі мушлі своєю увагою і декоратори, тогочасні дизайнери інтер'єрів. Мушлями одного розміру почали викладати візерунки і орнаменти в павільйонах Грот, що символізував палац бога морів Нептуна (Грот в садибі Кусково), викладати орнаменти на стінах в палацах (Хет Лоо, (Голландія), Грот, Цвінґер Новий палац (Потсдам), Сан-Сусі, Німеччина).

Мушля в бароко і рококо[ред.ред. код]

Могутній, синтетичний стиль бароко використовував як мушлі природнього походження, так і їх образ. Мушля була ознакою релігійного паломника, що мандрував до католицьких святинь (художник Хосе де Рібера, Апостол Яків Старший, його плащ пілігріма прикрашений мушлею гребінець).

Мушля довго використовувалась як оздоба ніші на фасаді костелу (Вознесенський костел (Золочів), Україна) чи прикрашала стелю в інтер'єрі. Мушля прикрасила фонтани на площах міст і скульптури янголів в церквах. Мушля (тобто рокайль за французькою), її хвилясті лінії і вигини разом з рослинними візерунками стали характерною рисою стилю рококо взагалі (Див. також рокайль).

Мушля і сучасне мистецтво[ред.ред. код]

Мушля не зникла і в сучасному мистецтві. Вона - традиційний атрибут стародавніх і сучасних фонтанів (скульптор Карл Міллєс, Швеція, фонтан «Посейдон», 1930-ті рр.)

Мушлю, збільшивши всі розміри до велетенських, перенесли в брутальну сучасну архітектуру.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Thomas Cavalier-Smith, Ema E-Y Chao. Phylogeny and classification of phylum Cercozoa (Protozoa) (англ.) // Protist : Журнал. — 2003. — Т. 154. — № 3—4. — С. 341—358. — doi:10.1078/143446103322454112
  2. а б в Карташев А. Г., Смолина Т. В. Влияние нефтезагрязнений на почвенных беспозвоночных животных. — Томск: В-Спектр, 2011. — 146 с. — 500 прим. — ISBN 978-5-91191-213-9
  3. Михайлова И. А., Бондаренко О. Б. 1 // Палеонтология. — Москва: Издательство Московского университета, 1997. — 448 с. — ISBN 5-211-03841-X
  4. Палеонтологический словарь / под ред. Г. А. Безносовой и Ф. А. Журавлевой. — Москва: «Наука», 1965. — 620 с.
  5. Діатоміт у Великій радянській енциклопедії (рос.)
  6. Черепашка у Великій радянській енциклопедії (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Биологический энциклопедический словарь. Под ред. М. С. Гилярова — М.: Советская Энциклопедия, 1986.
  • Шедевры западноевропейской живописи 16-19 веков из собрания музея Бойманс ван Бенинген. Каталог выставки. - Л, 1986.