Складка: Лейбніц і бароко
| Складка: Лейбніц і бароко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Жанр | нон-фікшн[d] | |||
| Автор | Жиль Делез | |||
| Опубліковано | 1988 | |||
|
| ||||
«Складка. Лейбніц і бароко» (фр. Le Pli. Leibniz et le baroque) — це книга Жиля Дельоза, в якій він пропонує нове тлумачення бароко та творчості, спираючись на роботи Лейбніца.
Дельоз починає з того, що основна ідея бароко полягає у функції, а не рисі. А саме він звертається до функції згортання матерії різними складними способами[1].
Він визначає складку, як одиницю матерії, найменший елемент безкінечного матеріального лабіринту; вона не є точкою, а краєм лінії; складка завжди знаходиться в середині іншої складки, «як порожнина в порожнині»[2]; вона є процесом, який постійно впливає один на одне. Складка — не лише одягу, а й тіла, скелі, води, землі, лінії. ЇЇ можна визначати як «розрив», але такий, при якому обидва розірвані елементи відкидають і активізують один одного[3]. Дельоз визначає оперативну тотожність між епохою бароко та складкою[4].
Бароко не припиняє виробляти складки, а посилює їх, на відміну від інших епох. Складки є барочними, оскільки виходять за межі чітких геометричних структур, багатокутних і негнучких, набуває безмежної свободи[4]. Давньогрецька складка, наприклад, хоча їй і властиві справедливі прагнення мати вагу, платонівська парадигма тканини як переплетення обмежується текстурами і не виділяє формальних елементів складки[5]. Складка в бароко — це не просто геометричний елемент одягу, а весь барочний світ.
По відношенню до складок, які вона здатна утворити, матерія стає експресивною[6]. Основним механізмом матерії є пружина[2], яка не згинає та розгинає складки, а є послідовним процесом створення складки за складкою, які постійно впливають одна на одну, та створюються нові складки всередині існуючих. Складку матерії або текстуру, слід співвіднести з декількома факторами: зі світлом — способом, яким складка затримує світло і видозмінюється сама в залежності від часу і освітлення, та із глибиною — з тим як сама складка детермінує «дрібну» і глибину, що напластовується[6].
Організму притаманні ендогенні складки, тоді як неорганічна матерія має складки екзогенні, які визначаються із зовнішнього та внутрішнього боку матерії[7]. Неорганічна складка є простою та безпосередньою, тоді як органічна завжди буде складовою, перехресною, опосередкованою[8].
Теорія складки Дельоза тісно зв'язана із епохою бароко та «бароковим домом». Бароковий будинок має два поверхи: матеріальний, освітлений поверх та темний поверх душі. Вони обоє наповнені складками, і розділяються складкою[9].
За теорією Дельоза існує два безкінечних лабіринтів складок: «лабіринт матерії» та «складки в душі»[9]. Бароковий світ організується за двома векторами — занурення в глибини і пориву на небо[10]. Те, що один вектор метафізичний, а інший фізичний, не заважає їм складати один світ, той самий «барочний будинок». Світ лише з двох поверхів, розділених складкою, яка «відбивається» з кожної з двох сторін у різному режимі, є визначним проявом епохи бароко[10]. В епоху бароко душа невіддільна від тіла, вона знаходить у ньому тварину, що отупляє її і заплутує її в лабіринті матерії, але також знаходить людяність (ступінь розвитку), яка дозволяє їй піднестися над усіма іншими складками[11].
Таким чином, декартівський розподіл між розумом і тілом як двома окремими субстанціями у Дельоза переважає ідеєю, що все є з матерією, складеної по-різному. Душа — це просто матерія, нескінченно згорнута в неймовірні складності, створюючи внутрішність. Немає різниці між розумом і матерією, оскільки розум — це нескінченно складена матерія[1].
Світ є нескінченна крива, що стосується нескінченної множини кривих у нескінченній множині точок, крива з єдиною змінною, конвергентна серія всіх серій[12]. Всесвіт існує в згинах душі, «весь світ ні що інше, як віртуальність» — душа діє завдяки внутрішньому розгину, за допомогою якого вона становить уявлення про включений до неї світ[13].
Розрив між інтер'єром і екстер'єром «барокового дому» відсилає до поділу між двома поверхами матерії, а останнє — до складки, що актуалізується в найбільш тонких згинах, замкнутих на верхньому поверсі (в душі), і реалізується в складках, які породжує матерія на нижньому поверсі. Отже, ідеальна складка є складкою, що розрізняє та розрізняється.[14]
Відомо, як назвав Лейбніц душу чи суб'єкт, як метафізичну точку: монадою. Він запозичив цей термін у неоплатоників, які ним користувалися для позначення стану Єдиного: це одиниця, що згортає безліч, і безліч, що розгортає Єдине у вигляді «серії». Точніше кажучи, Єдине має властивість згортання і розгортання, тоді як множина невіддільна від згинів, що їх виробляє, коли вона згорнута, — і від розгинань, коли вона розгорнута[15].
Лейбніц дає визначення барокової математики: її об'єктом стає «новий потяг» змінних величин, тобто варіація. Завжди присутня інфлексія — елемент змінної кривої[16], що перетворює варіацію на згин і спрямовує її до нескінченності. Згин є ступінь і потенція — як в ірраціональному числі, що отримується при витягуванні кореня, а також у диференціальному залишку, що виводиться із відношення будь-якої величини та ступеня[17].
Хоч Дельоз активно залучає та аналізує Лейбніца, Дельоз — матеріаліст, що викликає парадокс його теорії. Філософія монад була баченням кожної частинки матерії, населеної космосом крихітних живих душ. Це своєрідна філософська переробка стародавнього, архаїчного анімізму, і це світогляд, який цілком «несумісний» із світоглядом Дельоза, який був, хоч і метафізиком, але насамперед матеріалістом[1].
Дельоз аналізує Закон достатньої підстави Лейбніца та його теорію нескладних світів, але важко зрозуміти, яке відношення це має до особливого погляду на світ Дельоза. Книга є спробою Дельоза використати філософію Лейбніца як маску та проаналізувати світ крізь його призму[1].
- ↑ а б в г Ebert, John David (8 вересня 2010). Theory Classics: The Fold. Cultural Discourse (англ.). Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б Делёз, Ж., (1997), Складка. Лейбниц и барокко, пер. Б. М. Скуратова, с. 8
- ↑ Делёз, с. 18
- ↑ а б Делёз, с. 29
- ↑ Делёз, с. 32
- ↑ а б Делёз, с.31
- ↑ Делёз, с. 9
- ↑ Делёз, с.12
- ↑ а б Делёз, с. 6
- ↑ а б Делёз, с. 25
- ↑ Делёз, с. 13
- ↑ Делёз, с. 22
- ↑ Делёз, с. 20
- ↑ Делёз, с. 26
- ↑ Делёз, с.21
- ↑ Делёз, с. 14
- ↑ Делёз, с. 16
- Делёз, Ж., (1997), Складка. Лейбниц и барокко, пер. Б. М. Скуратова. Москва, изд. «Логос» ISBN 5-8163-003-2
- Deleuze, G., (2010) The Fold: Leibniz and the Baroque, Review by Ebert J.D., Cultural Discourse