Скотарство муїсків

Скотарство муїсків — один з видів господарської діяльності в державах чибча-муїсків. На відміну від інших андських народів, особливо інків, не набуло значного розвитку. Водночас характеризується низкою особливостей, зокрема наявність напівсвійської худоби. Її доповнювало розвинене рибальство, птахівництво і полювання.

Особливості

В доколоніальний період в'ючних тварин у муїських господарствах не було через відсутність підходящих диких видів у самій природі. Фактично не існувало також великої та малої рогатої худоби. Скотарство в значні мірі полягало в утримуванні великої чисельності морських свинок (fucuy, fucos, sucui). За свідченням іспанських хроністів та конкістадорів у чибча їх було в «незліченній кількості» в усіх господарствах незалежно від соціального статуса з огляду на лекгість харчування цих тварин. Тому м'ясом муїски були забезпечені.

Специфічною формою скотарства був догляд і контроль за кількість чередами диких оленів (види — мазаму малу, американську мазаму, сіру мазаму — guahagui, білохвостого оленя — chihica). Призначалися пастухи, що годували та охороняли ці стада. В свою чергу, за згадками іспанців, олені не боялися індіанців. Догляд за цими оленячими чередами відбувався, на думку дослідників, на кшталт як це роблять канадські індіанці з оленями карібу або анроди півночі Сибіру — стосовно до дикого північного оленя. Педро Симон відзначив, що олені вільно бродили на території муїсків і були такі численні, що вони нагадували худобу і овець Іспанії. Муїски мігрували услід за оленями, при цьому намагалися спрямовувати стада на нужні пасовища. Втім оленина була дуже дорогою, такими стадами володіли правителі, жерці або храми, окремі аристократи. За згадкою конкістадорів, коли вони прийшли до землі чибча, ті намагалися відкупитися від іспанців олениною: тоді конкістадори вбивали по 80 оленів на день. Тому іспанців нерідко ототожнювали оленів з іспанською великою рогатою худобою.

Набуло значного розвитку птахівництво. У загорожах різного розміру (в залежності від соціального статусі і статків) тримали курей, качок (перед усім андську пірникозу, що натепер є вимерлою), голубів.

Водночас чибча полювали на пекарі, бразильських кроликів, тапірів, пум, диких собак, коаті, броненосців, лисиць-крабоїдів, опосумів, бавовняних щурів, видр, мавп, ласиць. Полювання здійснювалося великих груп людей. При цьому застосовувалися списи, луки, стріли, видувні трубки, пращі, різного роду сильця. Найбагатші мисливські угіддя являли незаселені місця в холодних долинах і парамо.

Завдяки географічних особливостях, наявності великих річкових систем, муїски мали широкий доступ рибальства (chupcua) і полювання на водних тварин, різних птахів (маскову та чорночеревну деревну качок, чирянку коричневу, Anas georgica та Oxyura jamaicensi з качкових, вид ниркових — Netta erythrophthalma; малу султанку, Gallinula melanops — з пастушкових, жовтовухого папугу, великого баранця — з баранцевих; Odontophorus strophium, андського гуана, Penelope purpurascens).

Основу рибальства складали річкові та озерні риби, яких виловлювали у величезних кількостях майже скрізь. Для ловлі риби користувалися гарпунами, остенями, мережами, волосінням з кам'яними тягарцями. також застосовували засіб, коли від річки або лагуни виводили невеличкі канали, які потім пересипали й осушували: рибу, що туді потрапляла збирали руками.

Водночас між терасами, серед піднятих полів муїски запускали воду й тримали наче у ставках рибу. Вони контролювали її кількість, харчування та ін. При необхідоності потрібна кількість риби виловлювалася. Найпоширенішою рибою, яку розводили чибча-муїски була представниці сомомподібних — Eremophilus mutisii (chichinegua). Її широко використовували не лише для приготування страв, а й у торгівлі та як виплату данини касіку.

Джерела

• Legast, Anne 1995 La Fauna Muisca. Bogotá: Instituto Colombiano de Cultura
• Glassner, Martin 1970 The Chibchas: A History and Re-Evaluation. The Americas 26(3): 302—327.