Сова-голконіг гігантська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сова-голконіг гігантська
Гігантська сова-голконіг зі впольованим кільцехвостим поссумом (Національний парк Лейн-Коув)
Гігантська сова-голконіг зі впольованим кільцехвостим поссумом (Національний парк Лейн-Коув)
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Совоподібні (Strigiformes)
Родина: Совові (Strigidae)
Рід: Сова-голконіг (Ninox)
Вид: Сова-голконіг гігантська
Біноміальна назва
Ninox strenua
(Gould, 1838)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Athene strenua
Посилання
Вікісховище: Ninox strenua
Віківиди: Ninox strenua
ITIS: 555476
МСОП: 22689389
NCBI: 73883

Сова́-голконі́г гігантська[2] (Ninox strenua) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae)[3]. Ендемік Австралії[4].

Опис[ред. | ред. код]

Гігантська сова-голконіг (Сідней, Австралія)
Гігантська сова-голконіг (озеро Парраматта[en], Новий Південний Уельс)

Гігантські сови-голконоги є найбільшими представниками свого роду[5]. Їх довжина становить 45-65 см, а розмах крил 112-135 см. На відміну від більшості сов, самці є дещо більшими за самиць, їх вага становить від 0,99 до 2,22 кг, в середньому 1,45 кг, тоді як самиці важать від 1,04-1,6 кг, в середньому 1,25 кг[6][7][8]. Довжина крила у самців становить 397-434 мм, у самиць 381-410 мм, довжина хвоста становить 280 мм, довжина дзьоба становить 31-33 мм.

Гігантські сови-голконоги мають довгий хвіст і відносно невелику голову, що надає їх силуету нетипових для сов рис і робить їх схожими на яструбів[4]. Це враження підсилюється виступаючим дзьобом і вираженими надбрівними дугами. Лицевий диск слабо виражений. Верхня частина тіла темно-сірувато-коричнева, поцяткована білуватими поперечними смужками. Груди і боки білі, поцятковані широкими V-подібними сірувато-коричневими плямами. Голова коричнева, у більшості птахів оперення навколо очей більш темне. Хвіст сірувато-коричневий, на ньому є шість білуватих поперечних смуг. Очі великі, жовті. Лапи покриті сірим пір'ям до основи пальців, перший палець довший за середній, а третій найбільш короткий. Ступні тьмяно-жовті, пазурі дуже міцні. Дзьоб сірий[9].

Вокалізація[ред. | ред. код]

Крик самця гігантської сови-голконога являє собою низьке, доволі жалібне, протяжне подвійне ухання. Кожен звук триває принаймні кілька секунд, переривається короткою паузою, а другий звук вищий, ніж перший. Самиці мають подібний, однак більш високий крик. На початку сезону розмноження птахи часто кричать дуетом. Поодинокі самці кричать доволі рідко.

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Гігантські сови-голконоги мешкають на сході Австралії, в прибережних районах і в горах Великого Вододільного хребта, зазвичай не далі, ніж за 200 км від океана. Вони поширені від Національного парку Юнгелла[en] і річки Доусон (річка, Квінсленд)[en] на південь до Центрального нагір'я[en] в штаті Вікторія і на захід до Лімесон-Коаст[en] в Південній Австралії. Вони живуть у вологих тропічних лісах, в порослих лісом долинах, в прибережних лісах і чагарникових заростях, в рідколіссях, на соснових плантаціях, в парках і садах на висоті до 1500 м над рівнем моря[9][4].

Поведінка[ред. | ред. код]

Гігантська сова-голконіг зі здобиччю

Гігантські сови-голконоги зустрічаються поодинці, парами або невеликими сімейними зграйками по 3-4 птаха[10][11]. Вони ведуть нічний спосіб життя. День вони проводять на гілці в кроні дерева, часто тримаючи в лапах спійману вночі здобич. Це територіальні птахи, які займають одну територію протягом багатьох років. Політ гігантських сов-голконогів повільний і плавний.

Живлення[ред. | ред. код]

Гігантські сови-голконоги є головними нічними хижаками в лісах і рідколіссях в межах свого ареалу. Близько 75% раціону цих птахів складають деревні ссавці, такі як гігантські летючі кускуси (Petauroides volans), посумові (Pseudocheiridae), кузу (Trichosurus spp.), коали (Phascolarctos cinereus), цукрові сумчасті летяги (Petaurus breviceps) і карликові акробатці (Acrobates pygmaeus)[12][13]. Здобич сильно різниться за своїми розмірами: карликові акробатці важать в середньому 10-15 г, а коали від 8,5 до 12 кг. Тим не менш, гігантські сови-голконоги рідко полюють на дорослих коал та на інших деревних сумчастих великого і середнього розміру (вага яких становить від 1,7 до 4,1 кг), натомість полюють на їх дитинчат. Лише 15% поссумів, які стають здобиччю цих птахів, є дорослими. Найбільш поширеною здобиччю сов є гігантські летючі кускуси і кільцехвості поссуми (Pseudocheirus peregrinus), середня вага яких у дорослому віці становить від 700 до 1700 г, і цукрові сумчасті летяги, середня вага яких становить 80-170 г[12][13][14][15]. Загалом, середня вага здобичі гігінтських сов-голконогів коливається від 176 до 286 г, в залежності від регіону і доступності їжі[16][17]. Нерідко вага впольованого ссавця становить 50-100% від ваги самого птаха, тоді як у північних сов аналогічного розміру, зокрема у бородатих сов і віргінських пугачів, здобич зазвичай важить 20% або менше від ваги птаха.

Також гігантські сови-голконоги полюють на чорних і сіроголових криланів, найбльших рукокрилих Австралії, хоча більш дрібні кажани також стають їх здобиччю. Також вони полюють на інтродукованих ссавців, зокрема на пацюків (Rattus spp.), сірих зайців (Lepus europaeus) і європейських кролів (Oryctolagus cuniculus), особливо на їх дитинчат. Подібно до інших хижих птахів, гігантські сови-голконоги полюють на нічних птахів, зокрема на австралійських білоногів (Podargus strigoides). Також їх здобиччю часто стають денні птахи, які влаштовуються на ночівлю, зокрема різноманітні какаду і папуги (зафіксовано більше 10 видів), східні великоноги (Alectura lathami), чорні курочки (Gallinula tenebrosa), австралійські чепури (Egretta novaehollandiae), чубаті голуби-бронзовокрили (Ocyphaps lophotes), вонги (Leucosarcia melanoleuca) кукабари (Dacelo spp.), великі лірохвости (Menura novaehollandiae), оливкові вивільги (Oriolus sagittatus), великі сорочиці (Gymnorhina tibicen), куравонги (Strepera spp.), медолюби (Meliphagidae), круки і ворони (Corvus spp.)[9][5][17][18][19]. Одними з найбільш поширених видів птахів, на яких полюють гігантські сови-голконоги, є строкаті куравонги (Strepera graculina) і червоні розели (Platycercus elegans). Дуже рідко здобиччю сов також стають хижі птахи, зокрема бурі і тасманійські яструби[20]. Комахи, ящірки і змії також можуть стати здобиччю сов[9][15].

Гігантські сови-голконоги шукають свою здобич на деревах, перелітаючи між кронами дерев, поки не побачать її. Смерть від міцних і сильних пазурів цих птахів наступає раптово, хоча деякі жертви можуть вижити після нападу, якщо встигнуть втекти до того, як сова вчепиться в них[21]. Сови розривають свою здобич і поїдають її частинами. Вдень, сидячи на сідалі, вони часто продовжують тримати її в лапах, час від часу прокидаючись, щоб перекусити. Іноді гігантські сови-голконоги ховають частину здобиччі в прихованому місці, хоча плямисті сови-голконоги роблять це частіше[4][9][5].

Розмноження[ред. | ред. код]

Пташенята гігантської сови-голконога

Гніздування у гігантських сов голконогів відбувається південною зимою, причому парування відбувається в травні-червні, а насиджування триває до вересня. Площа гніздових територій у цих птахів варіюється від 800 до 1000 га при достатній кількості їжі, а в разі її нестачі площа гніздової території може бути більшою удвічі. Іноді між самцями сов відбуваються сутички за територію[22]. Зазвичай гнізда розміщуються на відстані 5-20 км одне від одного. Вони розміщуються в дуплах дерев, на висоті від 8 до 30 м над землею, переважно на висоті 10-15 м над землею. Дупла іноді встелюються опалим листям, однак часто птахи відкладають яйця прямо на дно дупла, у гнилу деревину. В кладці два, іноде одне або три овальних, матово-білих яйця, середній розмір яких становить 54×45 мм[23]. Інтервал між відкладанням першого і другого яйця становить до чотирьох днів, що є незвично великим інтервалом для сов. Інкубаційний період триває від 36 до 38 днів[23]. Насиджують самиці, тоді як самці приносять їм їжу і захищають гніздо. При народженні пташенята покриті білуватим пухом, обличчя у них сірувато-коричневе, а покривні пера крил сірі. Вони покидають гніздо через 6-8 тижнів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще кілька місяців, навіть коли вони вже можуть добре літати. Птахи стають самостійними у віці 5-9 місяців, однак іноді батьки піклуються про них до наступного сезону розмноження.

Хижаків, які б нападали на гігантських сов-голконогів, не існує. Однак були зафіксовані випадки, коли сови і австралійські орли вбивали один одного в сутичках за територію. Крім того, сови можуть постраждати внаслідок нападу на них зграї куравонгів або круків. У одному випадку пара австралійських круків (Corvus coronoides) напала на гігантську сову-голконога і вбила її, ймовірно, захищаючи своє гніздо[24].

Збереження[ред. | ред. код]

МСОП загалом класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак, в штатах Вікторія і Новий Південний Уельс вид класифікується як вразливий[25]. Загальна популяція гігантських сов-голконогів становить від 3250 до 4250 птахів, з яких в штаті Вікторія мешкає менше 500 пар, на північному сході Нового Південного Уельсу приблизно 1000-1500 пар, а на південному сході Нового Південного Уельсу приблизно 125 пар.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ BirdLife International (2016). Ninox strenua: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 28 листопада 2022
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Owls. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 листопада 2022.
  4. ↑ а б в г Hume, R. (1991). Owls of the World. Running Press, Philadelphia, PA.
  5. ↑ а б в Mikkola, H. (2012) Owls of the World: A Photographic Guide Firefly Books ISBN 9781770851368
  6. ↑ Owl pages: Ninox strenua. Процитовано 24 травня 2020.
  7. ↑ Hollands, David (2008) Owls, Frogmouths and Nightjars of Australia, Bloomings Books, p318
  8. ↑ Dunning, J. B. Jr. (2008) CRC Handbook of Avian Body Masses CRC Press (2nd Edn) ISBN 978-1-4200-6444-5.
  9. ↑ а б в г д König, Claus; Weick, Friedhelm (2008). Owls of the World (вид. 2nd). London: Christopher Helm. ISBN 9781408108840.
  10. ↑ Thistleton, John (3 грудня 2014). Gang Gang: Powerful owl visits. The Canberra Times. Fairfax Media. Процитовано 9 січня 2015.
  11. ↑ Warden, Ian (7 January 2015). Powerful attraction drawing birdwatchers and photographers to capture the moment. The Canberra Times. Процитовано 9 January 2015.
  12. ↑ а б Seebeck, J. H. (1976). "The diet of the powerful owl Ninox strenua in western Victoria." Emu, 76(4): 167–170.
  13. ↑ а б Cooke, R., Wallis, R., Hogan, F., White, J., & Webster, A. (2006). "The diet of powerful owls (Ninox strenua) and prey availability in a continuum of habitats from disturbed urban fringe to protected forest environments in south-eastern Australia." Wildlife Research, 33(3), 199–206.
  14. ↑ Cooke, R., and Wallis, R. (2004). "Conservation management and diets of powerful owls (Ninox strenua) in outer urban Melbourne, Australia." In Proceedings of the 4th International Symposium on Urban Wildlife Conservation, Shaw, W., Harris, L., and Vandruff, L. (Eds) pp. 110–113.
  15. ↑ а б Kavanagh, R. P. (2002). "Comparative diets of the powerful owl (Ninox strenua), sooty owl (Tyto tenebricosa) and masked owl (Tyto novaehollandiae) in southeastern Australia." Ecology and Conservation of Owls, pp. 175–191.
  16. ↑ Kavanagh, R. P. (1988). "The impact of predation by the powerful owl, Ninox strenua, on a population of the greater glider, Petauroides volans." Australian Journal of Ecology, 13(4): 445–450.
  17. ↑ а б Olsen, J., Judge, D., Trost, S., Rose, A. B., Flowers, G., McAuliffe, J., ... & Maconachie, M. (2011). "Powerful owl Ninox strenua diet from two sites in the Australian Capital Territory." Australian Field Ornithology, 28(3): 120.
  18. ↑ Pavey, C. R., Smyth, A. K., & Mathieson, M. T. (1994). The breeding season diet of the powerful owl Ninox strenua at Brisbane, Queensland. Emu, 94(4), 278–284.
  19. ↑ Goth, A., & Maloney, M. (2012). "Powerful owl preying on an Australian brush-turkey in Sydney." Australian Field Ornithology, 29(2): 102.
  20. ↑ Mourik, P & Richards, A.O (2019). Predation of a grey goshawk with a powerful owl as the likely predator." Australian Field Ornithology, 36: 5–10.
  21. ↑ Mo, M., Hayler, P., Waterhouse, D. R., & Hayler, A. (2016). "Observations of hunting attacks by the powerful owl Ninox strenua and an examination of search and attack techniques." Australian Zoologist, 38(1): 52–58.
  22. ↑ Mo, M., Hayler, P., & Hayler, A. (2015). "Male combat in the powerful owl Ninox strenua." Australian Field Ornithology, 32(4): 190.
  23. ↑ а б Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. p.381. ISBN 978174021417-9
  24. ↑ McNabb, E. G., Kavanagh, R. P., & Craig, S. A. (2007). "Further observations on the breeding biology of the powerful owl Ninox strenua in south-eastern Australia. Corella 31(1): 6–9.
  25. ↑ Victorian Department of Sustainability and Environment (2013). Advisory List of Threatened Vertebrate Fauna in Victoria – 2013 (PDF). East Melbourne, Victoria: Department of Sustainability and Environment. с. 14. ISBN 978-1-74287-504-0.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Бази даних таксонів
Ninox strenua
Athene strenua
Птах Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сова-голконіг_гігантська&oldid=39970796