Стрюверит
| Стрюверит | |
|---|---|
 | |
 Стрюверит у Вікісховищі |
Стрюверит (рос. strüverite; нім. Strüverit m) — мінерал, різновид рутилу.
Названий за прізвищем італійського мінералога Дж. Стрювера (G.Strüver, 1842-1915), F.Zambonini, 1907.
Синоніми: рутил танталистий, танталорутил, тапіоліт.
Мінерал дискредитовано Міжнародною мінералогічною асоціацією у 2006 році (IMA 06-С, листопад 2006 р.).[1]
Опис[ред. | ред. код]
Хімічна формула: за «Fleischer's Glossary» (2004): (Ti, Ta, Fe)3O6.
Містить 15,44 % Та2О5 та 8,64 % Nb2O5.
Сингонія тетрагональна. Форми виділення: зливні маси, стовпчасті та короткоголчасті кристали. Густина 5,4. Тв. 6,0-6,5. Крихкий. Колір сіро-чорний. Блиск металічний. Непрозорий. Зустрічається в альбітизованих ґранітних пегматитах з колумбітом, берилом, каситеритом, монацитом. Також у кварц-топаз-слюдистих ґрейзенах.
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Знахідки: Краведжа, П'ємонт (Італія). Ампангабе, о. Мадагаскар.
Інші значення[ред. | ред. код]
Відміна хлоритоїду, збагачена MgO (до 9 %). (A.Brezina, 1876). Син. — сисмондин.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (EN) Ernst A.J. Burke, A mass discreditation of GQN minerals (PDF), in The Canadian Mineralogist, vol. 44, 2006, pp. 1557—1560. URL consultato il 24 gennaio 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Стрюверит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Стрюверит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
