Сурілов Олексій Васильович
| Сурілов Олексій Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
17 березня 1928 Гнилякове, Одеський район, Одеська округа, Українська СРР, СРСР |
| Помер |
6 березня 1999 (70 років) Дачне, Біляївський район, Одеська область, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | ОДУ ім. І. І. Мечникова (1949) |
| Заклад |
ОНУ ім. І. І. Мечникова Одеський національний економічний університет Державний університет Молдови Національний університет «Одеська юридична академія» |
| Аспіранти, докторанти | Харитонов Євген Олегович |
| Нагороди |
 |
Сурілов Олексій Васильович (17 березня 1928, с. Гниляково, зараз в межах села Дачне Одеського району Одесської області, УРСР — 6 березня 1999, Одеса, Україна) — український правознавець, доктор юридичних наук (1966), професор (1967), Заслужений діяч науки і техніки України.
Життєопис[ред. | ред. код]
У 1949 року закінчив юридичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ), а у 1952 року — аспірантуру ОДУ. Працював у цьому вузі старшим викладачем кафедри теорії та історії держави і права. З 1954 року доцент Одеського кредитно-економічного інститу. З 1955 — старший викладач Одеського, а потім Кишинівського філіалу Всесоюзного юридичного заочного інституту (ВЮЗІ). Після перетворення 1959 Кишинівського філіалу ВЮЗІ на юридичний факультет Кишинівського університетуту працював там доцентом, а згодом — завідувачем кафедри державно-правових дисциплін. З 1968 — завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ОДУ, з 1997 — завідувач кафедрою теорії держави і права Одеської державної юридичної академії.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Активно співпрацював з міжнародними організаціями. 1974 року О. В. Сурілова було призначено членом Постійної палати Міжнародного третейського суду, розташованого в Гаазі (Нідерланди). Також він читав лекції з проблем теорії держави і права та правової охорони довкілля в університетах міст Регенсбург і Пассау, а також в Мадриді, Сегеді, Любліні, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі[1].
З 1980-х років приділяв багато уваги проблемам захисту природного середовища і екологічної правосвідомості. Він був керівником перспективного напряму, над яким працював колектив очолюваної ним кафедри, — «Природоохоронна функція держави». На цю тему були підготовлені дві монографії — «Державно-правове управління якістю навколишнього середовища» (1983), «Державно-правове управління прибережних вод моря» (1986). О. В. Сурилов першим підготував 10 кандидатів наук — екологів права, з них троє — іноземці[2].
Наприкінці 1980-х років О. В. Сурілов почав систематизацію проблемних питань теорії держави і права. Результатом цієї роботи став вихід у світ навчального посібника «Теория государства и права» (1989), рекомендовану Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник. Пізніше О. В. Сурілов опублікував навчальний посібник «Основи загальної теорії держави і права» (1995), який став одним із перших у незалежній Україні з цієї дисципліни[1][3].
Сурилов О. В. був автором понад 90 фундаментальних праць з питань теорії та історії держави і права, серед яких 6 монографій. Він створив власну наукову школу, з якої вийшли 27 кандидатів і 5 докторів юридичних наук. Успішно захистили дисертації шість претендентів з Німеччини, Йорданії, Непалу, Афганістану і Ємену[3].
Благодійна діяльність[ред. | ред. код]
Був членом правління першої в СРСР неурядової благодійної організації Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[4][5]
Літературна творчість[ред. | ред. код]
У творчій спадщині О. В. Сурілова як літератора шість історичних романів, у яких відображена епоха кінця XVIII — початку ХХ ст. Це трилогія про засновників Одеси: адмірала Дерібаса, дюка Ришельє, фельдмаршала Воронцова; романи «Месть гайдука» — про події на Балканах у XVIII ст. і роман «Омут» — про драматичні події громадянської війни на Півдні України. Останній роман «Государь император Александр ІІ» був присвячений одній з найцікавіших історичних постатей ХІХ століття[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в [1] [Архівовано 2021-04-25 у Wayback Machine.] Сурілов Олексій Васильович
- ↑ «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Історія та сучастнісь (1865—2015)». Одеса: ОНУ, 2015—964 с. ISBN 976-627-689-113-0
- ↑ а б «Всё остается людям» — Газета «Порто-Франко» № 35 от 9.09.2008 г.(рос.)
- ↑ «Философия достоинства, свободы и прав человека». — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9(рос.)
- ↑ «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.](рос.)
Праці[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Олексій Васильович Сурілов
- Сурілов Олексій Васильович // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 780. — ISBN 978-966-937-233-8.
- Народились 17 березня
- Народились 1928
- Померли 6 березня
- Померли 1999
- Померли в Одеській області
- Випускники Одеського університету
- Науковці Одеського університету
- Викладачі Державного університету Молдови
- Заслужені діячі науки і техніки України
- Українські правознавці
- Випускники юридичного факультету Одеського університету
- Доктори юридичних наук СРСР
- Доктори юридичних наук України
- Українські професори
- Науковці Одеської юридичної академії
- Заслужені діячі науки УРСР
- Дачне (Одеський район)