Сьоґун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Токуґава Іеясу, засновник сьоґунату Едо, у парадних шатах сьоґуна.

Сьо́ґун (яп. 将軍, しょうぐん, полководець"[1]) — найвища військова посада у домодерній Японії. Голова самурайського уряду. Відповідає «маршалу» у західних і «гетьману» у східноєвропейських арміях.

Початково сьоґуном називали тимчасового головнокомандувача імператорської армії, яка вирушала в похід проти племен еміші, автохтонів Японських островів, так званих «північно-східних варварів». У 12 столітті титул сьоґуна закріпився за однією з військових посад імператорського двору — сей'ї тайсьоґуном[2], лідером самураїв Східної Японії і головою самурайського уряду — сьоґунату. З 14 століття сьоґунів також називали кубо[3].

Стародавність (8 — 11 століття)[ред.ред. код]

Різноманіття «сьоґунів»[ред.ред. код]

У 7 — 8 століттях, у періодах Асука і Нара, існувало декілька посад, які включали себе слово «сьоґун». Серед них були:

  • сей'ї сьоґун (征夷将軍) — «полководець — завойовник варварів Сходу»;
  • тінтекі сьоґун (鎮狄将軍) — «полководець — завойовник варварів Заходу»;
  • тіндзю сьоґун (鎮守将軍) — «полководець — пацифікатор».

Як правило, ті хто обіймав ці посади займали високий ранг у чиновницькій системі Японії. Вони були головами експедиційних армій або командирами їхніх окремих частин.

Сьоґуни також поділялися на «вищих» і «нижчих»:

  • тайсьоґун (大将軍) — «великий полководець»
  • сьоґун (将軍) — «полководець»
  • фукусьоґун (副将軍) — «заступник полководця»

Військові кампанії були тимчасовими, посадовець повертав пост сьоґуна Імператору одразу після її завершення[4].

Іноді синонімом сьоґуна виступала посада державного «посланця» сі (使). Зокрема, у 7 — початку 8 століттях поняття «посланець — завойовник варварів Сходу» сей'і сі (征夷使) та «полководець — завойовник варварів Сходу» сейі сьоґун (征夷将軍) ототожнювалися[4].

Перші сей'і-тайсьоґуни[ред.ред. код]

Саканоуе но Тамурамаро, перший сей'і-тайсьоґун стародавньої Японії (Кікуті Йосай, Збірка гравюр «Дзенкен кодзіцу», 1825–1836)

У 8 столітті одним з найпріоритетніших напрямків зовнішньої політики імператорів Японії було об'єднання острова Хонсю під своєю владою. Нескореною землею залишався північний схід острова — регіон Тохоку, споконвічне місце проживання племен еміші. Японці вважали ці племена «варварськими» і періодично висилали армії для їх підкорення. Головнокомандувачіі цих армій обіймали посади сей'і сьоґун. Першими відомими історії сей'і сьоґунами були Тадзіхі Аґатаморі[5] у 720 та Фудзівара Умакаі[6] у 725 роках.

Згодом посаду сей'і сьоґуна заступила посада сей'і тайсьоґун. Її вперше отримав у 793 році Отомо но Отомаро. У 797 році його перейняв Саканоуе но Тамурамаро, а у 811 році — Фун'я но Ватамаро. Подвиги Саканоуе, який практично підкорив увесь північний схід острова Хонсю і полонив емішійського вождя, оповили посаду сейї тайсьоґуна особливим ореолом воєнної слави і величі.

У 9 столітті, після приєднання еміші, необхідність у нових експедиційних арміях відпала. Посада сейі тайсьоґуна лишалась тривалий час вакантною. На завойованих північно-східних землях японці сформували пацифікаційний уряд-адміністрацію тіндзюфу. Її начальником призначався «сьоґун-пацифікатор» — тіндзю сьоґун. Він мусив ліквідовувати залишки опору емішійських племен та наглядти за реалізацією асиміляційних проектів центрального уряду.

У 10 столітті у східних районах Японії спалахнуло повстання самурайського ватажка Тайри но Масакадо. Для його придушення імператорський уряд відрядив каральну експедицію на чолі з Фудзіварою но Тадабумі, якого призначив «великим сьоґуном — завойовником Сходу» — сейто тайсьоґуном. Призначення ж на посаду «великого сьоґуна — завойовника варварів Сходу», сей'і тайсьоґуна, не було, оскільки повстанці були знатними самураями, а не «варварами» еміші.

Загалом, до середини 12 століття, завдяки стабілізації соціально-економічного життя, посада сей'і тайсьоґуна практично канула у небуття.

Сьоґун — самурайський лідер (12 — 19 століття)[ред.ред. код]

Портрет знатного самурая, ймовірно Мінамото но Йорітомо, засновника самурайського уряду в Камакурі.

Відродження імені сей'і тайсьоґуна мало місце наприкінці епохи Хей'ан під час війни між родами Тайра і Мінамото. У 1184 році командир останніх, Мінамото но Йосінака, вигнав самураїв Тайра зі столиці і, призупинивши правління імператора-інока Ґо-Сіракава, самовільно призначив себе на цю посаду. Цим кроком він хотів залучити на свій бік вояків для походу проти Мінамото но Йорітомо, конкурента зі Сходу Японії, армії якого підступали до Кіото. Сили останнього ототожнювалися зі зниклими еміші, «варварами Сходу» стародавніх часів, які мусили бути покарані. Завдяки діям Йосінаки сей'і тайсьоґун перетворився у фактично незалежну від центрального уряду політичну фігуру, яка формально підкорялася лише імператору Японії і отримувала від нього частину монарших повноважень.

Того ж року Мінамото но Йорітомо знищив Йосінаку і, захопивши столицю, негайно забажав від двору призначення себе на посаду сей'і тайсьоґуна. Це підвищило політичну вагу цієї посади, котра стала символізувати військового лідера Східної Японії. Проте Ґо-Сіракава, який боявся виникнення незалежного самурайського уряду на сході країни, не задовольнив прохання Йорітомо. Останній був призначений на сьоґунську посаду лише після смерті імператора-інока у 1192 році.

Пост сей'і тайсьоґуна був тимчасовим, але Йорітомо збирався перебувати на ньому постійно. За японським звичаєм обіймач сьоґунської посади мусив тричі відіслати посольство до Кіото з проханням повернути її дворові. Як правило, після двох відмов імператора посада поверталася під час прибуття третього посольства. Проте Йорітомо відрядив лише два посольства до столиці, на які отримав традиційну відмову. Під приводом того, що двір не бажає забирати посаду, він не відправляв третього посольства і залишався сьоґуном до кінця свого життя.

Така політика Йорітомо сприяла тому, що більшість населення країни сприймала його нащадків як сьоґунів, не залежно від того чи було офіційне затвердження на цю посаду імператорським двором чи ні. Наприклад, Мінамото но Йорііе, син Йорітомо, був призначений на пост сей'і тайсьоґуна у 1202 році, лише за три роки після смерті свого батька. Проте у світі ходили чутки, що він вже перебував на сьоґунівському посту безпосередньо перед кончиною Йорітомо. У історичному джерелі «Адзума каґамі», яке було складене у 1266 році, згадується, що Йорііє став спадкоємцем саме сьоґуна. Це свідчить про наявний симбіоз титулів і посад сей'і тайсьоґуна і голови самурайського уряду — «Камакурського господаря» (鎌倉殿) — у свідомості тогочасних японців. Цей симбіоз було остаточно закріплено урядом у 1203 році, коли Мінамото но Санетомо був призначений на сьоґунську посаду одразу ж по успадкуванню головування у Камакурі.

Таким чином, на початок 13 століття посада сей'і тайсьоґуна перетворилася на спадкову. Вона стала синонімом лідера самураїв Японії і голови самурайського уряду. Відтепер слово «сьоґун» асоціювалося лише з цією посадою, а не різноманітними «сьоґунами» стародавніх часів. У наступні століття призначення на пост сей'і тайсьоґуна було приводом до заснування власного самурайського уряду і слугувало легалізацією пануючого режиму. Поєднання сьоґунської посади і функцій голови японського уряду проіснувало до середини 19 століття. Пост сей'і тайсьоґуна був ліквідований імператорським указом у 1867 році.

Церемонія призначення на посаду[ред.ред. код]

У давнину церемонія призначення на посаду сьоґуна проводилася у імператорському палаці. Вона супроводжувалась оголошенням едикту про призначення та врученням церемоніального меча (節刀), який був символом делегування судових повноважень імператора сьоґуну. Там само у палаці призначався заступник сьоґуна і верхівка командного складу армії.

Докладних відомостей про те, як призначали сьоґунів у 12 — 13 століттях немає. Ймовірно, церемонії супроводжувались оголошенням едикту і врученням меча як у стародавні часи. Відомо, що у випадку з Мінамото но Йорітомо та принца Хісаакі едикт про призначення на посаду сейі тайсьоґуна відсилався до сьоґунівської ставки у Камакурі імператорським послом (勅使). В усіх інших випадках двір такого привілею не надавав, а сповіщав номінанта про призначення його сьоґуном через простих гінців.

У 14 — 17 століттях, включаючи перших трьох правителів сьоґунату Токуґава, обов'язковим для номінанта на сьоґунівську посаду було прибуття до столиці і аудієнція з імператором. Така практика була припинена за часів правління Токуґави Іецуни, який через свій малий вік не зміг з'явитися до кіотського двору. Він був оголошений сьоґуном у своєму Едоському замку через імператорського посла. До середини 19 століття його наступники також ставали сьоґунами не полишаючи ставки в Едо.

Церемонія призначення на посаду сьоґуна з 14 по 19 століття була вельми скромною. Під час оголошення едикту про призначення сьоґуном, номінант обіцяв слідувати «світлому прикладу» Мінамото но Йорітомо і, наповнивши золотим піском скриньку, у якій містився едикт, передавав її імператорському посланцю. З 15 століття, починаючи від правління Асікаґи Йосіміцу, обіймач посту сей'і тайсьоґуна також призначався «старшим роду Мінамото» (源氏長者), головою школи Сьоґакуін (奨学院) і буддистського павільйону Дзюннаін (淳和院), а також інспектором імператорських конюшень (馬寮御監).

Список сей'і тайсьоґунів[ред.ред. код]

Загальна кількість сьоґунів становить 45 осіб. Кількість правлінь дорівнює 46.

Imperial Seal of Japan.svg
Сьоґуни 8 — 12 століть
Українською Японською Роки життя Роки служби
1 Отомо но Отомаро 大伴弟麻呂 731809 793794 (?)
2 Саканоуе но Тамурамаро 坂上田村麻呂 758811 797811 (?)
3 Фун'я но Ватамаро 文屋綿麻呂 765823 813816
4 Мінамото но Йосінака 源義仲 11541184 1184
Sasa rindo.svg
1 Мінамото но Йорітомо 源頼朝 11471199 11921199
2 Мінамото но Йорііе 源頼家 11821204 12021203
3 Мінамото но Санетомо 源実朝 11921219 12031219
4 Фудзівара но Йоріцуне 藤原頼経 12181256 12261244
5 Фудзівара но Йоріцуґу 藤原頼嗣 12391256 12441252
6 Принц Мунетака 宗尊親王 12421274 12521266
7 Принц Кореясу 惟康親王 12641326 12661289
8 Принц Хісаакі 久明親王 12761328 12891308
9 Принц Морікуні 守邦親王 13011333 13081333
Imperial Seal of Japan.svg
1 Принц Морійосі 護良親王 13081335 1333
2 Принц Нарійосі 成良親王 13261344 13351336
Goshichi no kiri.svg
1 Асікаґа Такаудзі 足利尊氏 13051358 13381358
2 Асікаґа Йосіакіра 足利義詮 13301367 13581367
3 Асікаґа Йосіміцу 足利義満 13581408 13681394
4 Асікаґа Йосімоті 足利義持 13861428 13941423
5 Асікаґа Йосікадзу 足利義量 14071425 14231425
6 Асікаґа Йосінорі 足利義教 13941441 14291441
7 Асікаґа Йосікацу 足利義勝 14341443 14421443
8 Асікаґа Йосімаса 足利義政 14361490 14491473
9 Асікаґа Йосіхіса 足利義尚 14651489 14731489
10 Асікаґа Йосікі 足利義材 14661523 14901493
11 Асікаґа Йосідзумі 足利義澄 14801511 14941508
10[7] Асікаґа Йосітане 足利義稙 дивіться Асікаґа Йосікі 15081521
12 Асікаґа Йосіхару 足利義晴 15111550 15211546
13 Асікаґа Йосітеру 足利義輝 15361565 15461565
14 Асікаґа Йосіхіде 足利義栄 15381568 1568
15 Асікаґа Йосіакі 足利義昭 15371597 15681573
Alex K Tokugawa mon.png
1 Токуґава Іеясу 徳川家康 15431616 16031605
2 Токуґава Хідетада 徳川秀忠 15791632 16051623
3 Токуґава Іеміцу 徳川家光 16041651 16231651
4 Токуґава Іецуна 徳川家光 16411680 16511680
5 Токуґава Цунайосі 徳川綱吉 16461709 16801709
6 Токуґава Іенобу 徳川家宣 16621712 17091712
7 Токуґава Іецуґу 徳川家継 17091716 17131716
8 Токуґава Йосімуне 徳川吉宗 16841751 17161745
9 Токуґава Іесіґе 徳川家重 17121761 17451760
10 Токуґава Іехару 徳川家治 17371786 17601786
11 Токуґава Іенарі 徳川家斉 17731841 17871837
12 Токуґава Іейосі 徳川家慶 17931853 18371853
13 Токуґава Іесада 徳川家定 18241858 18531858
14 Токуґава Іемоті 徳川家茂 18461866 18581866
15 Токуґава Йосінобу 徳川慶喜 18371913 18661867

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назва цієї посади прийшла в Японію з Китаю, тому її інколи заміняли словами тайкі (大樹) або тайкі сьоґун (大樹将軍) на китайський лад. Слово тайкі сьоґун (大樹将軍) означає «полководець (将軍) великого дерева (大樹)». Воно вперше зустрічається у китайських хроніках 4-5 століття «Записах пізньої Хань» на адресу видатного генерала Хьо-І (馮異). Він був настільки скромний, що втік під велике дерево (大樹) під час розмов про свої подвиги, не бажаючи вихвалятися ними. На основі цього оповідання виникло словосполучення «полководець великого дерева», яким позначали доброчесних військовиків.
  2. яп. 征夷大将軍, せいいたいしょうぐん, сейі тайсьоґун. Дослівно: «великий полководець — завойовник варварів». Розбір по знаках: сей (, захоплювати, карати), і (, східні варвари), тай (, великий), сьо (, вести у бій), ґун (, військо, полк).
  3. 公方, くぼう, «пан-державність»
  4. а б 『国史大辞典』15巻、17冊 (Великий словник історії Японії).東京、吉川弘文館、 1972-1997. 第8巻、P.190—191.
  5. Японською:多治比県守
  6. Японською: 藤原宇合
  7. Асікаґа Йосікі заступив на пост сьоґуна під новим іменем Асікаґи Йосітане

Джерела і література[ред.ред. код]

  • (яп.) 『国史大辞典』15巻、17冊 (Великий словник історії Японії).東京、吉川弘文館、1972-1997. 第8巻、P.190—191.
  • Сьоґун // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

Посилання[ред.ред. код]